Димінського котел | Історичний документ

На початку січня 1942 року перед арміями нашого фронту поставили завдання оточити і знищити противника в районі Старої Руси, тим самим не дати йому можливості зняти звідси декілька дивізій для посилення своїх армій на Московському напрямку. Противник вклинився в нашу оборону від Старої Руси до озера Селігер на 100—ПО кілометрів. Ширина «мішка» близько Селігеру становила приблизно 60 кілометрів, у Старої Руси — 30. Вхід в «мішок» німці особливо сильно укріпили і оснастили технікою.

34-а армія до кінця січня прорвалися в район Ватолино — Молвотицы — Нова і відрізала ворога зі сходу на південь.

20 лютого частини 1-го гвардійського зустрілися в Залуччя з військами 34-ї армії, найтіснішим ворога на південному напрямку. Німецькі війська, що складаються з семи дивізій, 16-ї армії, що потрапили в оточення. «Мішок» зав’язаний! В Демянском котлі виявилося близько 60-70 тисяч солдатів і офіцерів противника

Гітлер особисто обіцяв оточеним військам всіляку допомогу, в тому числі перекинути з інших фронтів 300 транспортних літаків «Юнкерс-52». Незабаром ці літаки дійсно з’явилися в районі Демянска. Транспортний літак Ю-52 мав 3 мотора, екіпаж 3-4 людини, місткість 18-20 солдатів, крейсерську швидкість 250 км/год, стеля польоту до 6,8 кілометрів, дальність польоту 1400 кілометрів, вантажопідйомність 1200 кілограмів.

Перед нашими зенітниками відразу ж було поставлене бойове завдання: знищувати літаки Ю-52, не давати змоги підвозити оточеним військам боєприпаси, продовольство і поповнення.

Задача виявилася не простою. Насамперед треба було значною мірою передислокувати зенітні частини, зосередивши їх безпосередньо на перешийку або поблизу нього, з тим, щоб літаки потрапляли в зону досяжності вогню. Потрібно було також перебудувати службу спостереження та оповіщення. Ю-52 піднімалися з аеродрому біля Старої Руси і літали на гранично малій висоті, над верхівками дерев. Тому служба спостереження виявляла їх із запізненням, і зенітна артилерія часто не встигала відкрити вогонь по них. А в гарну погоду фашисти робили по 250— 300 літако-вильотів і могли доставити до 300 тонн вантажу. У такі дні особливо інтенсивно зазнавали бомбардування вогневі позиції нашої зенітної артилерії.

Командування фронтом вимагало від нас підсилити: боротьбу з авіацією противника. Всі ми були постійно на колесах. Підняли кілька спостережних постів на дерева. Оповіщення покращився, літаків стали збивати більше. Але противник тут же змінив тактику і став заходити з різних напрямків.

В один із днів кінця лютого 1942 року генерала М. М. Карліна викликав начальник штабу, тимчасово виконував обов’язки командувача фронтом, генерал-лейтенант Н. Ф. Ватутін. Так вийшло, що замість їхати Карліна довелося мені.

Виявилося, що через чотири доби на станцію Чорний Дор (поблизу Осташкова) повинні прибути ешелони танкової бригади та стрілецької дивізії. А Чорний Дор не прикритий вогнем зенітної артилерії. Нам наказали терміново, за добу до прибуття перших ешелонів, прикрити станцію. Я і начальник оперативного управління штабу генерал-майор П. І. Іголкін повинні були через годину доповісти, скільки і звідки взяти засобів зенітної артилерії, як їх перекинути та розмістити на вогневих позиціях, як сповіщати.

Після обговорень ми прийшли до висновку, що слід зняти зі станції Куженкино один среднекалиберный дивізіон і перекинути його по залізниці на Чорний Дор. Доповідав генералу Ватутіну я. Він уважно вислухав, поставив кілька запитань, на які ми з генералом П. І. Иголкиным дали відповідь. Н. Ф. Ватутін наказав начальнику БЗСО (ж.-д. перевезень) прийняти від мене термінову заявку на вагони. Потім затвердив наш план, поставивши число та години з хвилинами. Встав з-за столу, підійшов до мене і спокійно, але твердо сказав: «Добре запам’ятайте, товариш Городилів, якщо дивізіон в зазначене в плані час не стане на прикриття Чорного Дора, то за невиконання бойового наказу я віддам особисто вас під трибунал. Можете йти і виконувати план!»

Я відправився до операторів. Вони допомогли мені скласти заявку на вагони і платформи, яку я і відніс за призначенням. Потім склав кодовану телеграму командиру дивізіону і відніс її на вузол зв’язку.

У себе в управлінні, з поста головного, продублював зміст телеграми. Будити М. М. Карліна не став. Трохи подрімав, а годин у шість доповів обстановку. М. М. Карлін відразу зателефонував начальнику ВОСО, направив першим же поїздом капітана Михайлова в Куженкино і зробив ряд інших розпоряджень. Коротше, всі необхідні заходи для виконання наказу були прийняті. Я майже не спав і по можливості все контролював сам. Проте нам не пощастило. Два дні і дві ночі крейди неймовірна завірюха. Замело всі авто – і залізниці. Снігоочисної техніки було мало, а лопатами трохи зробиш. Але неймовірне сталося при навантаженні 85-міліметрових зенітних гармат. При заїзді трактора з черговою гарматою обламалася вантажна платформа, і трактор з гарматою і ще три гармати, що стояли поруч, впали вниз…

Димінського котел | Історичний документ

Лайка по телефону, лайка на платформі, а справа-то варто. Руками, навіть солдатськими, гармати вагою по 4 з половиною тонни не піднімеш. Потрібен терміново 8-10-тонний залізничний кран. Нам пощастило. На станції Бологоє він опинився. Лише до кінця третьої доби, коли дивізіон вже повинен був перебувати на вогневих позиціях в Чорному Доре, закінчилася навантаження. До вечора четверте доби генерал Карлін доповів генералу Ватутіну про прикриття вогнем зенітної артилерії станції Чорний Дор.

Повернувся генерал Карлін пізно ввечері. Неважко уявити мій стан: наказ у строк не виконано (запізнилися майже на добу), значить, військовий трибунал! Але я вже дізнався, що перший ешелон з танками запізнюється через замети теж на добу, а значить, розвантаження його буде прикрита, та й погода майже не льотна…

Коли я зайшов до генерала Карліну, він заспокоїв мене: «Не падай духом, допомогли завірюха і запізнення ешелону. Перетерпимо, а всіх міцних виразів генерала Ватутіна говорити тобі не буду. Війна є війна, вона все спише…»

Але моя пам’ять не списала цей випадок.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: