Червона Армія невтомно рухалася на Захід. Все нові і нові території звільняла від фашистських загарбників. Навесні 1945 року створилися сприятливі умови для переходу в наступ і основних сил 2-го Українського фронту, що діяли північніше Дунаю в Словаччині.
Тут наша 40-я і 4-я румунська армії, що наступали на правому крилі фронту, 25 березня ліквідували останній плацдарм фашистів на лівому березі річки Грон. Просунувшись вперед, вони звільнили промислове місто і залізничний вузол Банська-Бистриця, який був оплотом Словацького національного повстання.
З ранку 25 березня в центрі фронту перейшли в наступ 53-я армія генерала В. М. Мапагарова, 7-я гвардійська армія генерала М. С. Шумилова і 1-я гвардійська кінно-механізована група генерала В. А. Плієва.
Головний удар наносився на Братиславу. Наступу військ фронту активно сприяли словацькі і радянські партизанські загони. Вони дезорганізовували тили ворога і сковували його сили.
4-я гвардійська повітряно-десантна дивізія перебувала в Угорщині, і в березні 1945 року в спішному порядку була перекинута в район р. Естергома, до кордону Чехословаччини. Тут з її допомогою було відновлено становище наших військ на річці Грон.
Весна в той рік в цих місцях видалася рання. Вже в кінці лютого сніг зійшов з гір і наповнив каламутною водою широкий Дунай. Повноводними, як ніколи, стали Ппель, Нітра, Морава. Широко розлився Грон. Вода вийшла з його берегів і розлилася по обидві сторони на багато сотень метрів. Затопленими виявилися перша і друга позиції нашої оборони. І нам по кілька діб доводилося сидіти в траншеях по пояс у крижаній воді.
І не просто сидіти, а вести активні бойові дії. Форсувавши річку Грон, частини дивізії в кінці березня 1945 року вступили на чехословацьку землю і розгорнули запеклі бої на Братиславському напрямку. Гітлерівці чинили опір з особливим завзяттям. І в цій жорстокій сутичці з ворогом з новою силою проявився масовий героїзм воїнів-десантників.
Захопивши плацдарм на правому березі річки Нітра, підрозділи 15-го гвардійського полку відбивали щодня по 6-8 танкових атак противника. Особливо важко доводилося тоді 2-го батальйону, яким командував комуніст капітан А. Ребров. Батальйон стояв на самому вістрі плацдарму, і його бойові порядки були розташовані як би кутом вперед.
Незважаючи на впертий опір, гітлерівці рвалися вперед. Один раз вони вже почали було тіснити четверту флангову роту, на яку йшли 8 танків і понад двох рот піхоти. Але в цей момент вийшла на пряму наводку знаряддя старшини С. Лошкарева. Він спокійним і впевненим голосом подав команду: — По «тиграм» вогонь!
Один за одним пролунали прицільні постріли. І танк ніби встромився в дорогу, зупинився, задимів. Незабаром поруч з ним завмер ще один. Інші розвернулися і пішли у зворотному напрямку. Героїчно діяв у цьому бою навідник знаряддя Ст. Гаврилов. Майже кожен випущений їм снаряд влучав у ціль. Старшина Лошкарьов і рядовий Гаврилов вже тоді мали по чотири урядові нагороди. Вони так і дійшли зі своїм знаряддям до самої Праги.
Для уточнення розвідувальних даних про противника командуванню полку знадобився «мова». Уполювати його було доручено групі бійців розвідки полку. Але так як командир взводу розвідки напередодні був поранений, то очолив цю групу помічник начальника штабу з розвідки капітан Б. В. Виноградов. Інструктував розвідників начальник штабу полку майор М. Мушкарев. До ранку, за його наказом, розвідники повинні повернутися з хорошою «здобиччю». У цю групу входив відважний і сміливий розвідник, чех за національністю, але з російським прізвищем Мирослав Воронов, а називали його усі в полку просто Михайлом.
У ніч на 30 березня п’ятірка десантників благополучно перейшла передній край і заглибилася у ворожий тил. До середини ночі розвідникам по проводах ліній зв’язку вдалося встановити місце розташування штабу одного з батальйонів 211-го піхотного полку противника.
До бліндажу підійшли тихо. М. Воронов непомітно підкрався до вартового біля бліндажа і ударом ножа звалив його з ніг. Потім разом із капітаном Б. Виноградовим раптово увірвалися в землянку. Коротка рукопашна сутичка, і фашистський офіцер з папкою документів і картою розташування бойових порядків полку на займаної їм позиції був захоплений. Полоненого зв’язали, заткнули рот носовою хусткою і безшумно вивели з землянки.
Наближався світанок. Потрібно було поспішати з поверненням. Сильні пориви вітру з почався дощем допомогли гвардійцям непомітно дістатися до передової лілії полку. З показань полоненого офіцера і документів командування полку і дивізії отримали додаткові важливі відомості про противника на Братиславському напрямку.