У кожної країни є свої національні дні, які населення відзначає з розмахом по всій країні вивішуються прапори, влаштовуються екскурсії, частування і спиртне пропонується у величезних кількостях. Нещодавно Франція відзначала своє національне свято – 14 липня. Цей день завжди вихідний, по головній вулиці Парижа – Єлисейських Полів – проходить військовий парад. Президент Франції, члени парламенту та гості столиці стають свідками розкішного і яскравого свята. Але от питання – а в чому, власне, суть? Що такого особливого сталося 14 липня, щоб ось так цей день відзначати? І коли ця подія мала місце? Для відповіді на ці питання зануримося в історію французької держави періоду 18 століття, а точніше, його останнього десятиліття – саме там і знайдуться відповіді.
Неспокійний час
У 1780-х роках Франція переживала не найкращі часи – був неврожай пшениці, в результаті якого ціни на хліб зросли в кілька разів. Також назрівала проблема з розведенням шовкових коконів – їх було надто мало, що спричинило скорочення виробництва на фабриках. А що це означає? Правильно, звільнення робочий. В одному тільки Ліоні опинилися без шматка хліба близько 25 тисяч чоловік. Крім цього. Франція ще й вела активну зовнішню політику – допомагала Америці в її боротьбі проти Великобританії. Можна уявити, що скарбниця була абсолютно порожня. Король Людовик XVI і міністр фінансів франції Жак Неккер хотіли поліпшити стан скарбниці традиційним способом – підняттям податків, але в країні просто не було грошей.
Тому ця ідея провалилася. А жити більш скромно королівська сім’я відмовлялася ( як тут не згадати легендарну фразу королеви Марії-Антуанетти – якщо немає хліба, нехай їдять тістечка. Хоча авторство приписується не тільки королеві, але й іншим діячам, зокрема, Руссо). Ця фраза наочно показала повну байдужість королівської сім’ї до потреб народу. А він вже терпіти не міг. Раз немає можливості (поки) дістати короля, потрібно знищити ненависний символ королівської абсолютної монархії. Їм довгі століття була Бастилія.
Побудована в кінці 14 століття, вона спочатку служило фортецею-фортом для захисту східних кордонів Парижа. І заодно (щоб даремно не пропадало) туди садили злочинців – переважно, політичних, але потім всіх без розбору. За майже 400 років існування фортеці там побувало чимало відомих особистостей Франції – Вольтера, легендарний авантюрист Каліостро, маркіз де Сад, таємнича особистість під прізвиськом Залізна Маска та інші. Вже до 1780 році Бастилія перестає використовуватися за призначенням – в катівнях практично нікого не залишилося, лише шестеро злочинців – двоє божевільних, чотири фальшивомонетника. Але для народу фортеця уособлювала абсолютну владу короля – адже в більшості випадків туди потрапляли без суду і слідства за наказом монарха. У 1789 році в’язницю планували знести.
Заворушення в Парижі зростали. Людовик в спробі поліпшити стан громадян скликав Національні збори, що складається з трьох шарів – духовенства, аристократії та міщанства. Однак почалися конфлікти між політиками, і скликання не прийшов ні до чого. Вони стали вимагати створення конституції, щоб обмежити владу короля (особливо про це кричало міщанство – меншість у парламенті). У відповідь на це король стягнув до столиці найману армію з німецьких і швейцарських солдатів, не збираючись йти на поступки політикам. Крім цього, Людовик звільнив свого міністра фінансів Неккера, поставивши замість нього барона Брейтеля.
Новина про це схвилювала Париж, так як громадяни вважали, що Неккер допоможе вибратися з боргової ями. Натовп протестувальників рушила до центру міста – Вандомській площі, тримаючи в руках погруддя колишнього міністра. Людські маси на вулицях Парижа переслідували солдатів-роялістів до самої межі міста. народ також спалив більшість ненависних митних постів, які обкладали податком товари, і почали шалені пошуки зброї і продовольства. А де воно може бути напевно у великому обсязі? Звичайно, в Бастилії. І збуджена юрба рушила до в’язниці. Зрозуміло, ніхто не знав, що там майже немає в’язнів. Та й це було вже не головне. Бастилія навіть порожня була символом абсолютної влади короля.
День 14 липня
Рано вранці десятки тисяч людей захопили близько 30 тисяч мушкетів і гармат з Дому Інвалідів – військового госпіталю. Зброя маса здобула, але де знайти стільки пороху? І знову погляди звернулися в Бастилію.
Всіх в’язнів звільнили, провели вулицями, як героїв, постраждалих від влади самодура-короля. Голову коменданта несли на піку. Але ось невдача – серед натовпу не було жодного загиблого або навіть пораненого. Як же так? І тоді в місцевій паризькій газеті стали описувати події з революційною (народної) точки зору – наводились навіть імена загиблих. Насправді, це були бідняки, які померли від голоду ще в минулому році.
На наступний день, 15 липня, повсталі знову прийшли в руїнах в’язниці і стали розбирати камінь за каменем. Люди раділи, танцювали навколо колишньої фортеці. Через пару місяців, коли площа була повністю очищена від каменів, на місці Бастилії встановили табличку з написом « D?sormais ici dansent», що перекладається, як «Відтепер тут танцюють». Самі камені з фортеці пішли на будівництво мосту Людовика XVI (зараз це Міст Згодою). На місці Бастилії знаходиться однойменна площа, а в центрі височіє Липнева колона, встановлена через 50 років.
Щороку 14 липня Париж і гості столиці стають свідками яскравого подання – по всіх вулицях розвішені французькі триколори, звучить гімн “Марсельєза”, люди вигукують легендарні Libert?, Egalit?, Fraternit? (свобода, рівність і братерство”). Дійсно, народ заслужив рівність. Але не таким варварським способом. Адже Бастилія цілком могла бути просто закрита і згодом використовуватися, як музей. Однак народ вирішив по своєму. Тепер ми можемо бачити знамениту фортецю лише в кіно і на картинках у книжках.