Настали довгоочікувані мирні дні. Головним завданням тепер було відновлення зруйнованого господарства.
Ми, військові, почали підбивати підсумки минулої війни і думати про майбутнє. На одній з нарад у досить вузькому колі, на яке був викликаний і я, головний маршал артилерії Н. Н. Воронов поставив завдання про підготовку низки артилерійських дивізій і бригад до перебазування на Далекий Схід. Там японська армія продовжувала війну з США, а наше Верховне командування на Ялтинській нараді союзників обіцяв у серпні — вересні 1945 року підтримати Америку.
Був зачитаний план на найближчі півтора-два місяці.
У другій половині травня групу офіцерів, в тому числі і мене, направили до Відня. Там ми працювали в частинах, призначених для відправки на Далекий Схід. Я перевіряв і відбирав радіолокаційні станції, радиопрожекторы і радіостанції зв’язку і, звичайно, особовий склад.
Коли закінчили роботу, вирішили познайомитися з Віднем. Місто було майже не зруйнований і справляв дуже приємне враження. Оглянули палац, де зупинявся генералісимус Суворов, помилувалися Віденським лісом, піднялися на гору, зайшли в ресторан «Відень». Зустрілися по-дружньому з групою військових американців, але сіли за столики. Офіціанти принесли нам тільки по кухлю пива, яке нагадувало розведений квас, і ніякої закуски. Добре, що у нас з собою «виявилися» дві пляшки по 0,5 і ковбаска. Трошки перекусили і не поспішаючи почали спускатися з гори. Як дивно красиво було кругом! Весь ліс вкрився молодий зеленим листям, звідусіль лунали пташині трелі, з репродукторів лунали звуки «Віденського вальсу», і ні одного пострілу. Все це здавалося незвичайним і радісним!
Ввечері відбувся прощальний вечеря у полковника В. С. Петрова, командира артполку. Війна позбавила його обох рук.
…Протитанковий дивізіон, яким командував капітан В. С. Петров, в бою за утримання плацдарму на правому березі Дністра мужньо відбив кілька контратак танків противника.
Під час однієї з них Петров сам став біля знаряддя, розрахунок якого був виведений з ладу, і продовжував вести вогонь до тих пір, поки не отримав важке поранення.
Після неодноразових рапортів начальству, включаючи командувача артилерією Червоної Армії і наркома оборони, йому дозволили повернутися на фронт і командувати винищувально-протитанкових полком.
Йому вдруге було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.
Генерал-майор артилерії В. С. Петров ще багато років після війни перебував на командних посадах. А в 1968 році в Києві вийшла його книга «Минуле з нами».
Після закінчення війни ми отримали команду — почати складати докладний звіт про бойової діяльності зенітної артилерії, про роботу засобів виявлення та оповіщення, засобів радіолокації і радіозв’язку за весь період радянсько-німецької війни. Зрозуміло, що виконати таку велику роботу апарат ГУКАРТа був не в змозі, тому Н. Н. Воронов дав директиву всім командувачем артилерією представити докладні звіти на його адресу, а нам узагальнити їх і зробити єдиними за всю артилерію (служб).
…Як відомо, відносини СРСР з Японією були досить складними. Японія входила в троїстий союз Берлін — Рим — Токіо. І все ж 13 квітня 1941 року наша країна уклала з нею договір про нейтралітет. Японія вже вела загарбницьку війну в Китаї, на Тайвані, захопила Маньчжурію, вела війну з Америкою.
Така складна обстановка змушувала нас тримати на Далекому Сході значні сили.