Високу майстерність розвідника, сміливість і відвагу Микола Габов проявив у березні 1944 року в боях за визволення Правобережної України. Наша дивізія, що входила тоді до складу 40-ї армії, що вела жорстокі бої на Вінниччині, стримуючи шалений натиск фашистських танкових з’єднань, які рвалися на допомогу оточеному німецької угруповання.
Особливу відвагу і мужність у цих боях проявили тоді наші артилеристи. У складній обстановці швидко займали вогневі позиції, виставляли знаряддя па пряму наводку, там стояли насмерть, стріляючи в упор ворога «тигри» і «пантери», прикривали свою рідну піхоту.
Микола Габов воював в батареї управління (опа іменувалася тоді штабний). Артилерійський розвідник за кілька діб поспіль, разом зі своїм відділенням, то перебував па спостережному пункті, то висувався вперед до розташування ворожих військ, щоб точніше виявити потрібні цілі, за якими коректувався вогонь артилерійських батарей.
У нагородному листі на рядового Габова є запис про те, що 10 березня 1944 року вп виявив і засік три батареї противника, 8 бліндажів і 12 кулеметних точок, які були знищені пашею артилерією. Па інший день, командуючи передовою групою розвідки, вп перед переднім краєм 12-го полку помітив велике скупчення піхоти і танків противника.
Ці відомості були терміново передані по радіо на НП полку. А через 20 хвилин 8-я артбатарея, якою командував старший лейтенант Ст. Лежепко, потужним артналетом знищила на цій ділянці скупчення фашистської техніки і живої сили.
А буквально через день він здійснив зухвалу вилазку в розташування ворожих позицій і справив чимало шуму. На цей раз пішов з ним у розвідку молодий солдат Олексій Кравченко, який допомагав Миколі з радіостанцією. Вони пробралися через нейтральну зону переднього краю і зайшли у фланг обороняється піхотного батальйону в районі села Яструбинцы.
Влаштувавшись на узлісся невеликого гаю, Габов став спостерігати за поведінкою фашистів. Він знав, що частини дивізії повинні скоро почати наступ на цій ділянці фронту, і саме цим пояснював ту панічну нервозність, яка панувала серед гітлерівських солдатів і офіцерів.
Вони чомусь нескінченно снували з однієї траншеї в іншу, бігали з одного бліндажа в інший. «Мабуть, готуються до відбиття наших атак», — подумав Габов і тут же перевів бінокль у бік дороги, що пролягає від села до дальнього лісу. І раптом, як би застигнувши в такому положенні, почав уважно вдивлятися в далечінь.
— Погані, мабуть, наші справи, — сказав Микола.— Ми чекаємо, що фашисти будуть змиватися звідси, а до них йде підкріплення. Бачу велику колону машин із солдатами. Попереду бронетранспортери.
— Треба передати про це на НП, — занепокоївся було солдатів.
— Почекаємо, подивимося, де вони почнуть зосереджуватися, — відповів Габов.
А тим часом ворожа колона, звернувши з дороги, попрямувала у бік лісової хащі, де розташувалися наші розвідники.
— Треба терміново знайти укриття. Пішли!—наказав Габов і першим рушив уперед. А за ним з радіостанцією за плечима пішов Кравченко.
Пройшовши кілька метрів углиб лісу, вони побачили глибокий і вузький яр, а спустившись в нього, виявили невелику штольню у вигляді печери. Схоже, що жителі села брали там глину.
— Ось тут і буде наша хата, як кажуть у вас на Україні, — сказав Микола своєму другові.— Розташовуйся, будь як вдома.
Але було не до жартів. Обидва вони розуміли майже безвихідність свого становища. Піти з лісу непоміченими було вже пізно. Але й перебувати тут теж небезпечно.
— Зробимо так, — запропонував Габов.— Ти залишаєшся тут, готуєш рацію до роботи. А я піду поспостерігати, що вони збираються тут робити. Йде?
Коли Габов пробрався по яру ближче до узлісся, то побачив таку картину: біля узбіччя дороги фашисти ретельно маскували машини і бронетранспортери. Солдати і офіцери групами стояли біля складених у штабелі ящиків і отримували боєприпаси, а до узлісся все підходили і підходили вози. 66 машин, 28 бронетранспортерів, більше 40 возів і до двох батальйонів піхоти нарахував розвідник. Не було ніякого сумніву: прибуло підкріплення, гітлерівці готувалися до відбиття нашого наступу.
Габов швидко визначив по карті координати, де рас-поклався противник, і, не відчуваючи під собою ніг, побіг до штольні. Там, налаштувавшись на потрібну хвилю, його вже чекав Кравченко. І тут же на НП полку були передані важливі відомості.
А через 30 хвилин глухі розриви потрясли землю. Микола безпомилково визначив, що снаряди лягають лівіше цілі і тут же вніс поправку, вимогливо, відкритим текстом передав:
— Правіше, правіше! Чуєте? Викликаю вогонь на себе! На якусь мить запанувала мертва тиша. Потім вона розкололася. Це артилеристи 3-го артдивізіону, яким командував капітан Е. Сегал, відкрили ураганний вогонь по скупченню ворога. Більше чверті години довбали вони цю ділянку. Все навколо було порите воронками, в безладді валялися зрізані снарядами дерева, горіли машини і бронетранспортери, іржали кидаються з боку в бік коня.
І тільки два солдата — Микола Габов і Олексій Кравченко—сиділи в штольні яру і чекали слушної нагоди, щоб повернутися в свою батарею. Тим же маршрутом, опівночі, вони повернулися в частину.
