«Чорна Мері» в Біркенау | Історичний документ

Хтось із чеських ув’язнених, назвав його «Чорна Мері». Так ця кличка і залишилася за ним. Наші спогади про Біркенау, самому великому і страшному таборі, завжди нерозривно пов’язані з ім’ям людини, який став всемогутнім диктатором, необмеженим господарем десятків тисяч ув’язнених, незважаючи на те що сам був всього-навсього укладеним. Звали його Франц Даниш.

Народився він у Верхній Сілезії, в тій області, де говорять польською і німецькою мовами і на єврейському жаргоні. Франц розумів також чеську, російську та українську мови. Він колись був дрібним торговцем, а потім за брудні махінації польські власті віддали його під суд. Тому Даниш ненавидів поляків. Поняття про політичних поглядах йому було абсолютно чуже.

Ми дізналися Даніш в 1942 році, коли його призначили ще тільки старшим по блоку, а це означало необмежену владу над кількома сотнями в’язнів. Крутий норов Даніш повністю влаштовував есесівців. Вони довірили йому тюремний блок, барак, де містилися провинилися ув’язнені. За підвищення Даниш віддячив «гідно»: щодня з його блоку вивозили кілька вбитих в’язнів.

Старші по блокам та їх помічники всіляко обкрадали ув’язнених. Так, зі шматка маргарину замість належних, десяти порцій вони робили двадцять. Те ж відбувалося і з ковбасою, мармеладом, хлібом. Кожен день таким чином накопичувалися великі запаси продовольства.

Все це выменивалось на цінні речі, головним чином на золото, яке вдавалося приховати укладеним. Так в таборі розгорнулася жвава торгівля. Однак цими махінаціями старші по блокам самі не займалися. Для цього у них були підручні. Золото йшло в кишені старших по блоках, однак руки у них залишалися чистими.

Класичним прикладом такого старшого по блоку був Франц Даниш. Він умів віртуозно грати роль благородного і дбайливого захисника голодних в’язнів, але переслідував лише одну мету: роздобути якомога більше золота.

В’язень-новачок, дізнавшись про те, що у старшого по блоку він може на золото виміняти хліб і маргарин, входив у кімнату, де за розкішним столом сидів Даниш зі СВОЇМ писарем, боязко витягав золоті речі і просив обміняти їх на їжу. «Я не бажаю! Я не хочу ні про що знати! Мені це не треба. Я таких речей не роблю!» — кричить Даниш. Переляканий укладений розумів, що помилився адресою, і намагався піти.

«Чорна Мері» в Біркенау | Історичний документтабору було значно більшим, ніж вплив багатьох есесівців. Часто він за найменшу провину погрожував послати укладених в газову камеру і справді багатьох неугодних йому людей сам відправив у крематорій або інші концтабори. Своїх помічників він вибирав з-поміж злочинців, головним чином з тюремного блоку табору.

Одного разу, на початку 1944 року, коли Даниш перебував у зеніті своєї слави», він отримав серйозний урок. В табір прибула група новачків. Даниш намагався їм пояснити, що вони потрапили в Освенцим і що сам він таке високопоставлена особа, яке їм н не снилося. Всемогутній пан, розмахуючи кийком, кричав, доводячи новачкам, що Освенцім не пансіонат… І раптом до нього підійшов невисокий укладений і спокійно, не кажучи ні слова, надавав ляпасів всемогутньому і недоторканного панові. Це було так несподівано, так вразило Даніш, що він випустив палицю. Він повернувся й пішов мовчки, навіть не дізнавшись, хто надавав йому ляпасів. Кілька днів він говорив, що ось, мовляв, як йому відплатили за його «доброту», а потім став лютувати ще більше.

В січні 1945 року освенцімський табір евакуювався. Даниш з групою ув’язнених відправився в Маутхаузен. Вже дорогою він зрозумів, що сталося з його «славою». Ніхто не подав йому навіть шматка хліба. У Маутхаузені закінчилася його кар’єра. З ним розправилися самі ув’язнені.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь