Всім відома характерна зачіска запорізьких козаків – стрижена поголена голова з довгим чубом, звисаючим на одну сторону, в поєднанні з вислыми довгими вусами. По-перше, наскільки цей образ відповідав дійсному зовнішнім виглядом українців? По-друге, яке його походження?
Тут потрібно відзначити, що даний чуб, який українці зазвичай називають різними термінами: оселедець, чуприна, був властивий не всім українцям, а конкретно запорізькому козацтву, чому є чимало свідчень не тільки описових, але і образотворчих, починаючи з XVII століття. Так що в цьому питанні сумнівів немає – такий чуб мав місце, не є легендою, однак був притаманний лише певному колу українців.
Але при цьому більшість точок зору будується на тому, що чуб не був козацьким винаходом, а був для них придбаним явищем. Але тоді виникає питання – звідки набутим. Звичайно, велика спокуса прив’язати чуб до якихось дуже давнім великих подій.
Пригадується опис гунів, яке дає Прокопій Кесарійський (VI ст. н. е..), що приписує їм носіння чуба. Найбільш помітна фігура, яка зазвичай зображувалася практично з українським чубом і вислыми вусами – київський князь-воїн Святослав.
Перше і єдине вказівка в джерелах на наявність у Святослава подібного чуба – опис князя візантійським хроністом Левом Дияконом. Інших свідчень про нього немає.
Пояснити таку особливість зачіски князя були покликані різні версії, і найбільш відома – чуб був символом знатності у варягів. Втім, найімовірніше, у Святослава, як у його предків варягів – була або заплетена косичка, або пасмо волосся, що потім стали трактувати як чуб.
Ще в римських джерелах є свідчення, що серед знатних жителів півночі Європи характерна зачіска, яка представляє собою пасмо волосся, що звисає з одного боку. Ця традиція мабуть не обмежувалася жителями Скандинавського півострова, і була також поширена у західних слов’ян. Але, судячи по всьому описом, така зачіска не мала нічого спільного зі знаменитим українським чубом.
Втім, оскільки Святослав розгромив Хозарський каганат і пройшов через народи Північного Кавказу, воював з печенігами та іншими тюркськими народами причорноморських і поволзьких степів, деякі дослідники бачать походження його чуба у зв’язку з цими походами.
Справа в тому, що у хазар, древніх булгар, печенігів теж був характерний чуб в якості зачіски. Однак така версія видається дещо натягнутою. Неясно, навіщо переможцю приймати вигляд переможених. Так що версія про ознаку знатності, притаманною варягів (а Святослав був саме таким) видається більш обґрунтованою.
Чому чуби утвердилися в українців?
Однак, як би там не було, чуб Святослава (якщо він взагалі був) до чубам (хохлів) українців відношення не має. Хоча б тому, що між ними і запорізькими козаками не було ніякої культурної зв’язку. Досить сказати, що нащадки Святослава не були помічені з оселедцями.
Швидше за все, тут, як і багато в чому іншому було запозичення зачіски у тюркських народів, з якими козаки контактували (саме слово «козак» — тюркського походження). Численні тюркські племена, що населяли Північне Причорномор’я, що змінювали один одного в числі своїх зачісок мали схожу на чуб. Причому, оскільки в той час елементи зовнішнього вигляду мали суворо символічне значення, наявність такого чуба означало, що його власник – вільний чоловік.
Тому цілком можливо, що козаки, які посіли сусідні області приблизно в XIV столітті, наслідували і властиві кочівникам символи. Тим більше, що і сама назва — «козак» означало – «вільний чоловік». Саме це властивість козаки особливо підкреслювали, оскільки поповнення їх рядів здійснювалося за рахунок прибуття перш залежного населення, для якого саме вільність була головним достоїнством. Треба сказати, що представники тюркських народів брали участь у формуванні козацтва і, звичайно, принесли з собою елементи своєї культури.
Чому ж чуб стає відмітною ознакою саме українського козацтва, а не, скажімо, не далеко розташовувався донського? Цілком можливо, раніше він був поширений і у донцов (про це говорить збереження у них моди на хвацький чубчик), але у колишньому вигляді не зберігся.
А у запорожців, будучи запозиченим елементом зовнішнього вигляду, підкреслює вільне стан власника, з часом чуб зберігає вона своє значення вже в більш формальному сенсі. Вже з XVI століття запорізьких козаків приймає на службу польську державу (У Росії ця практика стає системною з XVII століття, але по-справжньому утверджується з XVIII ст.). Частина з них включається в так званий реєстр (реєстрові козаки) з отриманням змісту з казни.
Чуб стає форменим знаком козака, хоча звичайно носили їх не тільки реєстрові, але й неофіційні козаки, які, однак, прагнули потрапити до реєстру. Це гарантувало їм не тільки зміст, але і гарантію вольності. Після переходу в підданство Росії реєстр збережено і навіть розширено, що забезпечувало і збереження чуба. Втім, це один з варіантів, що пояснюють це явище.
Тобто спочатку чуби були характерною зачіскою не всіх українців, а лише козаків. Можна сказати, він був знайомий, відрізняв козака від селянина. Оскільки до повного приєднання України до Росії росіяни в основному мали справу тільки з козаками, цей фірмовий чуб і став найменуванням всіх українців – хохли. Хоча є й інші пояснення.
Був якийсь практичний сенс? Його іноді намагаються прив’язати до чубу. Мовляв, зручно в походах (вистригання голови рятувало від вошей, хоча незрозуміло). Деякі наполягають на сакральному сенсі – якась зв’язок з небом.
Але набагато більш реальним було саме символічне значення вільності людини. Перехід в козацтво – вільний стан символізував і чуб – символ вольності. І в цьому своєму значенні чуб і зберігався. Згодом він, як стереотип, символічно став переноситися на всіх українців.