Чим старовіри відрізняються від старообрядців | Історичний документ

Цікаве питання, на який можна було б відповісти коротко – нічим. Старовіри і старообрядці – дві назви релігійної течії, що утворилася після церковного розколу, що стався внаслідок релігійної реформи середини XVII століття.

Можна сказати навіть більше – вони шанують себе істинно православними на відміну від тих, хто прийняв реформу Никона, тобто – паству Російської православної церкви. Старообрядці вважають їх відступниками від істинної віри, якої дотримувалися всі руські святі від часів Хрещення Русі.

Не можна сказати, що відмінності старообрядців від никонианцев, тобто більшості сучасних російських православних, так вже й великі. І ті, і інші християни, визнають встановлені першими сімома вселенськими церковними соборами догми.

Відмінності впираються в основному формальні сторони релігійної діяльності: в обрядову систему, особливості богослужіння, церковної одягу. Відомі всім двоеперстие, ходіння по сонцю на хресній ході, проголошення прославлення «алілуя» двічі, не тричі, земні поклони, а не поясні – відрізняють старообрядців від никониан.

Більш серйозні відмінності (з богословської точки зору) містяться в духовній літературі, яку никониане піддали виправлень у відповідності з традиціями грецьких православних церков XVII століття. В рамках виправлень проводилася заміна написання ряду слів: «Ісус» був замінений на «Ісуса», «вічне» на «нескінченне» і т. п.

Сенс тут не змінювався, але глибоке обурення незгодних з реформою викликало внесення змін в текст Символу Віри, закріплений рішеннями двох перших вселенських соборів. Пропозиції, де Син Божий, народжений, а не створений, прибраний союз «а», тобто ліквідовано найважливіше протиставлення у визначенні сутності Ісуса.

У старому варіанті про Царстві Божому говорилося, що йому немає кінця, а в новому, що йому не буде кінця. І нарешті, з визначення Святого Духа прибраний епітет «істинний», що багатьма сприймалося як блюзнірство.

Однак дані розбіжності носили поверхневий характер, і їх цілком можна було б подолати при наявності бажання вести дискусію. Але ось його-то якраз не було ні в однієї зі сторін. Втім, незгодні, хоч і непримиренні старообрядці, готові були доводити свою правоту, але Никон і цар Олексій Михайлович, проводили реформу, сперечатися не збиралися, стверджуючи її в якості безумовного закону.

Рішенням церковного собору 1666 року реформа була прийнята до обов’язкового виконання, а противники оголошувалися єретиками-розкольниками. Саме гоніння, що обрушилися на старообрядців після цього і тривали більше ста років, зробили старообрядців непримиренними по відношенню до офіційної Російської православної церкви.

Тривалий відокремлене існування за відсутності єдиної церковної організації призвело до поділу старообрядців на безліч течій і вчень. По наявності або відсутності духовенства вони розділилися на попівців і безпопівців, які, в свою чергу склали багато внутрішніх напрямків. Перші мають церковні організації, а ось другі обходяться без неї.

Час протистояння з РПЦ не пройшло безслідно, і тому ніякого возз’єднання не відбулося і після припинення переслідування старообрядців. Хоча колишньої ворожнечі немає, кожна зі сторін по-як і раніше вважає іншу заблуждающейся.

Правда є точка зору, що термін «старовіри» відноситься до абсолютно іншого релігійного напрямку, до християнства відношення не має, що в корені неправильно. Тим не менш, термін вживається у відношенні вірування, яке також називають неоязычеством або родноверием.

Сучасні його апологети стверджують, що воно безперервною лінією йде від давньослов’янського язичництва і зберігає віру в сили природи, давньослов’янські божества Перуна, Макоша, Велеса і т. д. Однак насправді ніякої наступності з давнім слов’янським язичництвом тут немає.

Це псевдоязычество виникає порівняно нещодавно – у XIX столітті, причому у західних слов’ян – поляків. У Росії її послідовники з’явилися мало не вчора – наприкінці існування СРСР, спочатку у вигляді псевдоязыческих громад послідовників «рідної віри» на чолі з такими ж псевдоволхвами. Їх кількість становила в кінці 1980-х вже кілька десятків. Можна згадати, що в той час яких тільки релігійних течій не з’являлося.

Чим старовіри відрізняються від старообрядців | Історичний документ

Головні ідеї рідновірів укладали в собі думку, що прийняте князем Володимиром християнство зруйнувало високу язичницьку духовну культуру, розірвало зв’язок слов’ян з природою. На початку 90-х рр. утворюються вже більш великі родноверческие організації, на зразок Московської слов’янської язичницької громади.

Вони влаштовують язичницькі богослужіння, проповідують відродження язичницьких обрядів і свят. Ці псевдоязычники відзначають день Купали замість християнського свята Іоанна Предтечі, язичницьку Масляна замість християнського початку Великого посту і т. п.

Однією з найбільших організацій цього напряму стає заснований в 1997 році «Союз слов’янських громад рідної віри», що включив в свій склад цілий ряд громад. Періодично скликаються зльоти подібних організацій.

Це рух з самого початку мало яскраво націоналістичного забарвлення, пропагуючи ідею про культурно-релігійної зв’язки слов’ян з Аріями. Попутно присутній і антисемітська забарвлення, оскільки християнська релігія трактується як створена і мало не нав’язана Русі євреями. Не маючи справжніх знань про слов’янському язичництві, рідновіри здебільшого фантазують на цю тему, створюючи, по суті, секти.

Рідновіри як досягнення дохристиянської слов’янської культури подають відверті, давно визначені як підробки, текстові твори типу «Велесової книги».

Зустрічаються різновиди рідновірів, які намагаються пов’язати язичницькі традиції з християнськими, вказуючи на ранній період християнізації Русі, коли для росіян було характерно двовір’я – віра в духів предків і сили природи поєднувались з ідеологією православ’я.

Подібні течії як правило сприймаються як різновид реконструкторских об’єднань, характерних і для Західної та Північної Європи, де окремі персонажі влаштовують шанування Одіна і Тора. Правда в основному до вищої і найбільш духовної раси вони себе не відносять.

Хоча в Росії офіційно зареєстровано близько десятка родноверских організацій, загальна кількість їх свідомих учасників невелика і на релігійне життя в країні вони ніякого впливу не надають.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь