У біографії Сталіна і Гітлера є спільні риси. Обидва вони походили «з низів», і Йосипу, і Адольфа була уготована походженням доля «маленької людини». Навіть кар’єра Наполеона не так вражає – знаменитий корсиканець все-таки походив з дворянської родини, а ні майбутній генералісимус, ні майбутній фюрер аристократичністю походження похвалитися не могли.
З мільярдів жителів землі та Йосипа, і Адольфа виділила невгамовна енергія, що штовхнула юнаків на політичну стезю. Політична боротьба вимагала від обох персонажів цілеспрямованості, холоднокровності, безпринципності та граничної жорсткості.
Обидва вони стали правителями великих сильних тоталітарних держав, що зіграли дві головні ролі у Другій Світовій війні. Причому, і Сталін, і Гітлер були не просто умовними «першими особами» у своїх країнах. Вони дійсно визначали політику. З деякою часткою допущення ми можемо сказати, що Гітлер – це Німеччина, а Сталін – Радянський Союз. Тому, звичайно, порівняння цих двох особистостей напрошується.
Агресивність внутрішньої політики
На перший погляд, у цьому питанні між двома вождями великої різниці не було. Так чи інакше абсолютна влада вимагає ліквідації інакомислячих. Причому, не тільки реальних інакомислячих, а й потенційних. Знищення це проводиться часом за суто формальними ознаками: для нацистів таким ознакою була національність, для більшовиків – контрреволюційне походження.
Однак при більш пильному погляді різниця все-таки проглядається: радянська система іноді давала ворогам (нехай і потенційним) шанс на те, щоб заслужити довіру нової влади. Серед радянської партійно-господарської еліти було чимало вихідців з дворянської і купецької середовища. У випадку з нацистської Німеччиною робота єврея в апараті НСДАП була, звичайно, абсолютно немислима. Дворянин міг трудиться в системі ЦК ВКП(б), якщо довів свою відданість ідеалам Революції. Відбувши термін у таборах, людина все-таки міг, якщо пощастило вижити, повернутися до нормального життя (С. П. Корольов, Д. С. Лихачов).
Але не можна, звичайно, забувати, що вижити вдавалося не всім (Н,І. Вавілов). Важливо також розуміти, що євреї в нацистської Німеччини підлягали знищенню разом з дітьми. В СРСР же діяв принцип «син за батька не відповідає». Зрозуміло, що позбавити дитину батьків і відправити його в дитячий будинок – це жахливо. Але відправити дитину разом з батьками в газову камеру – об’єктивно гірше.
Істина, як відомо, конкретна. Біс в деталях. Тому необхідно враховувати всі факти. Головне правило в оцінці – точність. Відповідною реакцією на перебудовний бум публікацій про «мільйони, знищених особисто Сталіним» став не менш абсурдний бум обілення Вождя Народів і подання його «ефективним менеджером». Сталін методично знищував усіх, хто міг стати загрозою його влади. Але їх, звичайно, було не мільйон чоловік. Серед них були реальні вороги і контрреволюціонери. Однак і невинних жертв було чимало. І були мільйони людей, що знати нічого не знали, а жили і не тужили.
Агресивність зовнішньої політики
З цим питанням істотно простіше. Агресивна зовнішня політика була фундаментальною основою нацистської ідеології. Німеччина не змогла прийняти результативної участі в розділі колоній. У багатьох частинах світу говорять по-англійськи. Не менше говорять по-іспанськи. У деяких областях планети по-французьки. По-німецьки ж говорили лише в самій Німеччині та Австрії. Гітлер поставив за мету «розширення життєвого простору німецької нації. Починалося все з аншлюсу Австрії і Судет. Якби Гітлер на цьому зупинився, його, мабуть, згадували як великого сина німецького народу, і ставили в один ряд з Бісмарком і Вільгельмом I, об’єднав Німеччину в 1871 р.
Зрештою, Бісмарк на пару з Вільгельмом теж насильно приєднали до Пруссії деяку частину дрібних німецьких королівств. Так само діяли і королі Франції, і московські князі. Саме так складалися єдині національні держави. Але Гітлер на створення єдиної німецької держави не зупинився, а влаштував криваву бійню з сусідами. Тому цілком справедливо вважається злочинцем і взагалі – Лиходієм № 1.
А що ж Сталін і СРСР? Ніякої необхідності в збільшенні території найбільша країна світу не зазнавала. Тому війн, метою яких було б розширення територій не вела. Навіть Фінська війна не є війною за розширення території по суті. Натомість «буферної зони», яка повинна була убезпечити Ленінград від раптового нападу, фінського уряду пропонувалися великі за розміром території.
Необхідно пам’ятати, що Фінляндія була частиною Російської імперії. І початкова межа, що відділяла власне Росію від Фінляндії, була, фактично, адміністративної. Після того, як межа стала справжньою державної, до неї стали пред’являтися нові вимоги. Фінляндія отримала значне прирощення територій завдяки царському урядові, і незалежність завдяки більшовикам, які виступали за самовизначення народів. Тому радянський уряд у праві було розраховувати на невелику взаємну люб’язність з боку фінів. Але, на жаль, Радянському Союзу довелося застосувати військову силу.
В докір Сталіну ставлять укладення пакту про ненапад з Німеччиною. Але забувають, що за рік до цього пакти про ненапад з Німеччиною уклали Великобританія і Франція. Судетська область була відторгнута від Чехії і передана Гітлеру всупереч думці Радянського Союзу при повному і документально зафіксованому схвалення Великобританії, Франції та Італії.
Що ж було робити Радянського Союзу в такій ситуації? У ситуації, коли західні держави посилено намагалися нацькувати небезпечного агресора на Росію.
Ні Сталіну, ні всьому радянському народові війна з Німеччиною була не потрібна. І справа навіть не в гуманності, а в прямому військово-політичному розрахунку. У Радянському Союзі усвідомлювали, що для країни, яка щойно вступила на шлях індустріалізації, війна з технічно оснащеної і економічно міцної Німеччиною буде вкрай важка. Перемогти в такій війні буде вкрай складно. Тому намагалися всіма засобами її уникнути. Пакт Молотова-Ріббентропа був важливою тактичною перемогою в цьому напрямку. Потрібно пам’ятати. Що серед провідних європейських держав Радянський Союз уклав пакт із Гітлером останнім.
Юридична сторона справи
Нацизм засуджений Нюрнберзьким трибуналом. Вожді нацистської Німеччини засуджені злочинці. Сталін засуджений не був. Тому говорити про «злочини» Сталіна в строгому сенсі слова не можна. В цьому різниця. Як ні шкода людей, безвинно постраждалих від сталінських репресій, ставити Сталіна нарівні з Гітлером – помилка.
Так, політика Сталіна – це політика жорсткого тоталітарного вождя.
Наполеону, завойовнику, разжегшему одну з найбільш кривавих європейських воєн.
А в Росії чомусь прийнято соромитися свого минулого. Так, минуле було, часом жорстоким і жахливим. Необхідно віддавати собі в цьому звіт. Але ховати чи соромитися – це дурна і соромітна звичка.
Автор: Вадим Вікторович Боргів — російський історик і письменник. Доктор історичних наук, професор.