Як казали древні: і найдовша дорога починається з першого кроку. Ось і наш корпус, вийшовши в неблизький шлях, з кожним кроком, з кожним днем наближався до річки Прут, що розділяє своїми водами дві держави. За нею починається вже власне Румунія — земля не радянська, ворожа.
Як там буде? Як нам поводитися? Платити ворогові за всі його злодіяння, вчинені на нашій землі, тією ж монетою? Нехай і його села і міста перетворяться в руїни? Нехай і його жінки зазнають насильствам, на вулицях і площах виникнуть шибениці, а мирні люди будуть падати під тріск автоматних черг? Ні, ніколи не буде такого! Червона Армія — армія світу, вона вихована на ленінських ідеях дружби і братерства з усіма народами, на ідеї пролетарського інтернаціоналізму.
Як сказано в Заяві Радянського уряду від 2 квітня, ми вступаємо на територію Румунії не як окупанти, а як визволителі румунського народу від ярма німецько-фашистських поневолювачів. І хоча в душі кожного радянського солдата і офіцера вирував вогонь помсти, командування вірило, що вони з честю впораються з покладеним на них великої визвольної місії.
Тим не менш, виконуючи постанову Державного Комітету Оборони від 10 квітня, політорганізації корпусу розгорнули широку роз’яснювальну роботу серед особового складу. В усіх ротах, батальйонах, полках відбулися партійні й комсомольські збори, де обговорювалися завдання та обов’язки комуністів і членів ВЛКСМ в нових умовах. Сотні агітаторів вели бесіди, роз’яснюючи, як повинен вести себе радянський людина за рубежами Батьківщини.
Всі ці заходи, безумовно, зіграли свою роль. Ми швидко знайшли спільну мову з трудящими масами Румунії. Можна навести безліч фактів, що підтверджують це. Я зупинюся лише на двох прикладах.
Як тільки наші війська вступили на землю Румунії, всюди почалися мітинги. На одному з них — у селі Фетешті — старий Василя Унгаряну сказав такі слова:
— У першу світову війну я і багато інші хлопці з нашого села пліч-о-пліч з росіянами воювали проти німців. Румунський селянин і раніше не хотів йти проти Росії, не хоче він цього і зараз. Перед приходом Червоної Армії німці всіляко залякували нас і пропонували утікати. Ми не бігли і, як бачимо зараз, правильно зробили. Тисячу і тисячу раз спасибі Червоної Армії, яка звільнила нас від фашистських грабіжників!
Що можна додати до цього? Своїми простими словами Василя Унгаряну висловив думи простих румунських трудівників.
А ось інший приклад. Один батальйон 36-ї гвардійської дивізії став на відпочинок у селі Фичет. Відпочинок тривав недовго. Пролунала команда шикуватися. В цей момент до командира батальйону майору Сєдову підійшли два хлопці і протягнули дрібно списаний клаптик паперу. Заяву! У ньому говорилося, що хлопців звуть Антон та Іван Руссо, що одному з них сімнадцять, іншому шістнадцять років і що вони бажають стати бійцями Червоної Армії.
Майор привітно поговорив з хлопцями, але в кінці пояснив: «Ви, хлопці, ще дуже молоді, ми не беремо таких, вам ще рано воювати, вам треба вчитися!» Хлопці вислухали переклад, перезирнулися, і раптом молодший — Іван — впав перед майором на коліна, задер сорочку. Вся спина його була пошматовані багряними рубцями. Виявилося, що перед відходом з села румунські жандарми розстріляли шістьох осіб, а багатьох піддали жорстоким катуванням. Був розстріляний і батько цих хлопців. Антон та Іван жадали помсти. Помсти за батька, за сльози і страждання матері, односельців, за свою зганьблену честь. Прохання хлопців довелося задовольнити, їх направили в хозвзвод одного з батальйонів.
Румунські реакціонери протягом майже чверті століття морочили народ самими дикими вигадками про Радянському Союзі. У роки війни буквально всі засоби пропаганди — друк, радіо, кіно, плакати — були поставлені на службу антирадянщині.
В голови людей вдалбливалась думка, ніби, вступивши на землю Румунії, Червона Армія почне поголовно знищувати всіх приватних власників, вбачаючи в них класових ворогів, що полетять голови дрібних крамарів, селян-середняків, будуть зруйновані церкви, духовенство винищено, а народ зазнає насильного відлучення від релігії.
З наведених вище фактів видно, що реакціонери даремно лізли зі шкіри геть, намагаючись обдурити румунський народ. Трудовий люд швидко розібрався що до чого. Необхідно сказати, що в цьому була велика заслуга румунських комуністів.