Це не 1942 рік. Сила і ініціатива у нас | Історичний документ

Всі поїзди, що прямують з Москви в Крим і на Кавказ, проходять через Білгород і Харків. Між цими двома станціями всього дві години їзди. Але влітку 1943 року, щоб подолати цю відстань, нам знадобилося 16 діб. І, мабуть, неважко зрозуміти причину цього. Йшла війна.

На шляху просування на Харків військам Воронезького і Степового фронтів протистояли великі ворожі з’єднання, серед яких були 18-я піхотна, 4-а танкова дивізії і багато інших спеціалізованих частин. Жива сила противника складалася приблизно з трьохсот тисяч солдатів і офіцерів. У їхніх руках знаходилось більше трьох з половиною тисяч гармат і шістсот танків. З повітря дії сухопутних частин противника підтримували 900 літаків. І кожен населений пункт, всі висоти між Бєлгородом і Харковом німці перетворили в укріплені ділянки. В потужний укріплений район був перетворений і сам Харків, і його околиці. Навколо міста було споруджено два оборонних кільця. Зовнішня смуга оборони відстояла від околиць на 8-14 кілометрів, внутрішня — оперізувала міські стіни.

Гітлерівці мали намір відстояти Харків. Вони хотіли, зупинивши нас на підступах до міста, змінити характер війни і перетворити її на деякий час у позиційну. А після мобілізації сил в тилу, перекидання резервів німці планували розпочати новий наступ.

Володіння Харковом мало величезне стратегічне значення для обох воюючих сторін. Правда це чи ні, не знаю, взяті нами в полон солдати і офіцери говорили, що влітку 1943 року в Харкові побував Гітлер. Визначаючи значення Харкова, фюрер нібито сказав, що Харків — це замок на воротах української землі, і цей замок повинен залишатися замкненим для росіян.

Фельдмаршал Манштейн і багато інші генерали лізли зі шкіри, щоб відстояти Харків. Зміцнюючи оборону, німці використовували і наш досвід. Так, вони закопували свої танки в землю, перетворюючи їх у довготривалі вогневі точки. Застосовували деякі наші тактичні прийоми і під час періодичних контратак. Але ніщо: ні заслони з загонів есесівців, які фашисти ставили за передніми лініями оборони, ні «розписки про стійкість», в яких солдати обіцяли залишатися вірними своїй присязі, — вже не могло врятувати положення.

Всі потуги гітлерівського командування чимось нагадували тоді безглузду лють загнаного в пастку звіра. Хіба міг зупинити потужний гірський потік дощатий паркан або завал з піску? Радянська Армія наступала по всьому 200-кілометровому фронту і кожен день їй приносив все нові і нові успіхи. Були звільнені сотні сіл і невеликих міст, населення яких зі сльозами радості зустрічало своїх визволителів від фашистської неволі.

За період з 3 по 7 серпня, поки ми штурмували Білгород і, звільнивши його, перебудовували свої бойові порядки для наступу, війська Воронезького фронту вже пройшли в південному напрямку близько 100 кілометрів і знаходилися в районі міста Богодухів.

Досить цікаве становище склалося у Грайворна. Щоб не опинитися в оточенні, неабияк пошарпані 255, 332 і 57-я піхотні, а також 19-я танкова дивізії супротивника разом зі своїми штабами і обозами починають відступ єдино вільній дорозі на захід. Прагнучи приховати свої дії, німці йдуть на хитрий маневр. Час від часу ворожі винищувачі, що супроводжували війська, стрімко пікірують на своїх, роблячи вигляд, що нападають на нібито наступаючі по цій дорозі радянські частини. Але наших на полові не проведеш!

Радянське командування швидко розкусило цей маневр. А пікірувальники надали своїм лише «ведмежу послугу», ставши початковим орієнтиром для артобстрілу. Знаряддя 27-ї армії відкрили по відступаючих такий потужний вогонь, що миттю зруйнували весь порядок колони. На дорозі піднялася страшна паніка. Рятуючись, німці кинулися хто куди, пострибали в канави, деякі кинулися в довколишній ліс. Викликані по радіо, наші штурмовики вже завершували остаточний розгром ворожої угруповання. Дорого обійшлась німцям операція по «обману» наших військ. З-за цієї затії вони втратили 50 танків, сотні автомашин і гармат. Загинули тисячі солдат і офіцерів і стільки ж потрапляли в полон. Тут же знаходить свою безславну смерть і командир 19-ї танкової дивізії генерал-лейтенант Шмідт.

Йшла вперед, зламавши опір ворога, і наша 7-я армія, що входила до складу Степового фронту.

Наказ про наступ на Харків прийшов в корпус вранці 6 серпня. За добу до настання ми провернули гору справ. За цей час були розміщені на відведених позиціях частині 72-ї дивізії, переданої у наш склад з 24-го корпусу. Вона встала уздовж західного берега Північного Дінця. Тилові частини, медсанбат, навпаки, були виведені на цей берег. На позиції артилеристів і мінометників доставили боєприпаси. Кожен боєць поповнив запаси патронів і гранат. Зв’язківці обв’язали мережею проводів всі штаби полків, дивізій і корпусів. Були підготовлені спеціальні розвідувальні групи, на яких покладалося завдання проникнути глибоко в тил противника, як тільки буде прорвано смуга його оборони. Крім того, у всіх частинах одночасно велася велика політико-виховна робота. До лав Комуністичної партії і Ленінського комсомолу вступив новий загін відважних бійців. За один день було вручено 85 кандидатських карток і 214 комсомольських квитків солдатам і офіцерам.

Світанок 7 серпня був зустрінутий артилерійської канонадой. На позиціях ворога вогненний смерч вирував протягом 20 хвилин, після чого командири і політпрацівники з кличем: «Вперед, братці, на Харків!» підняли в атаку солдатів. З цієї хвилини і почався безперервний марш гвардійців, який завершився повним звільненням Харкова.

Як я вже говорив, гітлерівці всіма силами намагалися зупинити наш наступ. І кожну висоту, кожен селище доводилося брати з боєм. Особливо запеклий опір корпусу було надано ворогом в районі села Терновий при річці Млявий і безпосередньо біля стін міста Харкова.

Теренова розташована в 35-40 кілометрах від Харкова. Її вдома сидять в улоговині, а навколо розкинулося густе чорнолісся. Через село проходять шосейні магістралі Волганск—Харків і Бєлгород— Харків. Невелика було село, але дуже важлива по своєму розташуванню.

За час Великої Вітчизняної війни Теренова три рази переходила з рук у руки. І кожна сторона її по-своєму зміцнювала. Особливо сильно вона була укріплена в серпні 1943 року. Село в кілька рядів оцепляло дротяне загородження. Всі просіки в лісі були завалені деревами, так що пройти через них без попередньої розчищення машини не могли. На кожному кроці бійців підстерігали міни. За даними розвідки, село обороняли полк піхоти, близько 30 танків і декілька охоронних рот. Їм було наказано утримувати Теренову до прибуття підкріплення з Харкова.

Я знав Теренову ще з 1942 року, ми тоді також оточували село. Нинішня 73-я гвардійська дивізія називалася тоді 38-ї стрілецької і я був заступником командира цієї дивізії. Тут з 13 по 28 травня ми вели важкі кровопролитні бої, але так і не змогли домогтися успіху. Тоді ворог був у силі і рвався вперед. На допомогу гарнізонові Терновий з Харкова запропонували 70 танків, і ми були відкинуті назад.

І ось фронтові дороги знову привели до цього місця. Вранці 8 серпня проти позицій німецького гарнізону встали полиці все тієї ж дивізії — 73-й. Ворог зустрічає їх ураганним артилерійським вогнем. Як тільки командир дивізії полковник Козак доповів мені про створилося становище, я з оперативною групою поспішив на передову.

— Одне з двох: або обійти село, або взяти її штурмом, — сказав в спостережному пункті полковник Козак. — Чекаю наказу, товаришу генерал!

Звичайно, зараз можна зробити і те й інше. Все одно гарнізону не піти від погибелі. Це не 1942 рік! Сила і ініціатива у нас.

Все ж я не хотів обійти село стороною. На ліквідацію гарнізону так чи інакше треба було залишити якусь силу. Хто знає, наскільки вона могла тут затриматися. Попереду чекала відповідальна операція, і в такий момент не варто розпорошувати сили.

На підготовку до штурму 73-ї дивізії відвели дві години. Їй повинні були допомогти і частини 81-ї дивізії. Коли село затиснули тісним кільцем військ і командири полків доповіли про готовність до атаки, відкрила вогонь артилерія. Тепер вже наша. Снарядів і мін не шкодували. Нехай отримають сповна. Нехай на своїй шкурі відчують фашисти всю нашу нинішню міць!

Це не 1942 рік. Сила і ініціатива у нас | Історичний документ

Гвардійці піднялися на штурм лише після того, як артилерія, здавалося, на ворожих позиціях не залишила каменя на камені. Попереду, очищаючи шлях відділенням і формувань, йшли сапери. Атакуючих підтримували розрахунки протитанкових гармат.

Порівняно легко і без великих втрат до двох годин дня гарнізон Терновий був розгромлений, 282 гітлерівця здалися в полон. До нас перейшло 12 танків, 17 гармат і кілька збережених складів з боєприпасами і продовольством.

Ми увійшли в село. З місцевого населення на вулицях нікого не було. Але ось з підвалів і погребів обережно визирнула чиясь голова, потім друга, третя. Потім на мить голови зникають, знизу лунають радісні вигуки: «Наші!», і з-під землі, як мурахи, на білий світ виповзають старики, діти, жінки. Вони зі сльозами кидаються назустріч солдатам.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь