У той час як зарубіжна традиція вивчення історії Золотої Орди бере початок з середини XIX ст. і наростає в часі по висхідній лінії, у вітчизняній історіографії золотоордынская тема якщо і не була забороненою, то небажаної вона була явно. Ця особливість пояснюється тим, що в російській історичній науці тривалий час панував підхід, згідно з яким монгольські, а потім і ординські походи були суто руйнівним, деструктивним явищем, не тільки затримали загальний історичний прогрес, але і «перекинувшись» цивілізований світ, повернувшим історичне поступальний рух назад.
Взаємодії Золотої Орди з руськими князівствами
Початок найбільш тісних ордыно-російських взаємовідносин у науці зазвичай пов’язують з упоминающимся в Лаврентіївському літописі приїздом в 1243 році великого князя Ярослава Всеволодовича в ставку хана Батия, де він отримав ярлик на князювання. Батий, таким чином, поставив себе в рівнозначне положення з монгольськими ханами Каракоруму, хоча лише через майже чверть століття при хані Менгу-Тимура Золота Орда стала самостійною. Слідом за Ярославом Всеволодовичем Батыевы ярлики отримали князі Володимир Костянтинович, Борис Васильович, Василь Всеволодович і вірменський царевич Сумбат.
Сибірське ханства); мовних та культурно-побутовими запозиченнями; досвідом створення сложносоставленного в етноконфесійному, господарському та культурно-цивілізаційному плані централізованого держави і формування нового етносу.
Йдучи від спокуси увійти у дискусійне поле проблеми ордынско-російської взаємовпливу, спробуємо сформулювати узагальнене думку. Якщо російський фактор сприяв розквіту Золотої Орди і тривалості її впливу на хід світового розвитку, то Золота Орда в свою чергу була фактором «збирання» руських земель і створення централізованої Російської держави. При цьому не можна не відзначити, що шлях до єднання руських земель розпочався з Москви — регіону, де складалися найбільш тісні плідні двосторонні (ордынско-росіяни) зв’язку і де хід історії визначив мінімальний серед російських князівств рівень ксенофобії — ненависті до чужоземних, в тому числі і перш за все до ординського початку. Культурний шар ординської толерантності найбільшою мірою концентрувався, осідав і зміцнювався на московській «точці» російського цивілізаційного зростання.