Будапештський котел | Історичний документ

У дні, коли наш 25-й гвардійський корпус був на марші по угорській землі, війська Другого Українського фронту успішно здійснювали Дебреценскую операцію. Головну роль в ній повинні були зіграти сили, зосереджені в центрі і на лівому крилі фронту. Саме їм на допомогу і поспішала 7-я гвардійська армія, в яку входив наш корпус.

В результаті Дебреценської операції була повністю звільнена від ворога Трансільванія; на лівому крилі 46-я армія форсувала Тису і захватала великий плацдарм між нею і Дунаєм; 53-я армія, 6-я гвардійська танкова армія, кінно-механізована група генерала Плієва, розгромивши в районі міста Орадя значні сили ворога, зайняли місто Дебрецен — третій по промисловому значенню місто Угорщини. В результаті цих ударів було зірвано ретельно підготовлене гітлерівським командуванням контрнаступ, виявилася розгромленої німецька ударне угруповання.

В період з 12 по 20 жовтня удари Другого Українського фронту були в основному спрямовані на північ. Цим переслідувалася мета посадити в «мішок» 8-у німецьку, 1-ю і 2-ю угорські армії, що протистоять на правому фланзі 40-ї армії, і спільно з військами Четвертого Українського фронту розгромити їх. Відкочуючись під нашими ударами тому, німці часто робили контратаки, прагнучи запобігти оточення своїх військ. Зокрема, 19 жовтня вони, слив в один кулак 24-ю танкову дивізію, 4-у моторизовану дивізію СС«Поліцай» і перекинутий з Німеччини батальйон важких танків, нанесли контрудар у напрямку міст Сольнок — Туркеве. Німці мали намір вийти в тил радянських військ, зосереджених біля Дебрецена, відтягнути на себе частину наших сил в цьому районі. Зім’явши бойові порядки займала тут оборону 4-ї румунської армії, німці взяли в кільце 409-ю стрілецьку дивізію нашої 53-ї армії. Командувач фронтом Родіон Якович Малиновський наказав перекинути 7-ю гвардійську, 6-ю гвардійську танкову армії і 18-й танковий корпус на виправлення становища, що склалося. Ми об’єднаними силами повинні були знищити фашистські війська, прорвавшие наш фронт, на 25-40 кілометрів просунутися вперед, форсувати Тису і захопити плацдарм на її правому березі.

Перекидання своїх сил від Тиргу — Муреш в район Тэшнад — Бейуша 7-я гвардійська армія здійснила за десять — дванадцять днів. Внаслідок того, що залізниця Тиргу — Муреш — Клуж — Орадя в цей час ще перебувала в руках супротивника, нам довелося зробити чималий гак. За приписом наш корпус повинен був зайняти позиції по березі Тиси проти міста Сольнок. Однак у результаті контрудару німців цей район опинився в їхніх руках і нам довелося зосереджуватися в 60-70 кілометрів від попередньо наміченого місця.

Негайно після прибуття в новий район командувач армією генерал-полковник Шумілов провів нараду з керівництвом корпусу, командирами і начштабами дивізій і политруководителями. Він зазначив, що корпус зробив чималий подвиг, упоравши за одинадцять днів з 550-кілометровим переходом і при цьому повністю зберігши особовий склад, автомобільний і гужовий транспорт. Командувач особливо підкреслив високий моральний дух солдатів і офіцерів після такого важкого, виснажливого маршу. «Перед вами зараз стоїть завдання з ходу форсувати повноводну і широку Тису і взяти участь в великому наступ на Будапешт», — сказав командувач.

Член Військової ради А. В. Мухін говорив про те, що найшвидше виведення з війни останнього сателіта Німеччини хортиської Угорщини є важливим політичним завданням. «Угорський народ не бажає воювати на боці Німеччини. Ми повинні вміло використовувати положення, що створилося, зробити все, що в наших силах, для швидкого вигнання фашистів з території Угорщини».

Наш корпус першим серед сполук 7-ї гвардійської армії включився в бойові дії на території Угорщини. Вранці 22 жовтня дивізії корпусу почали зосереджуватися в смугах свого наступу. 227-я стрілецька дивізія зайняла позицію біля міста Туркеве. 303-я дивізія розташувалася на північний захід від Мезетура. Поруч з нею розгорнула свої порядки 36-я гвардійська дивізія. 53-я стрілецька дивізія, перейшовши через канал Кереш, приготувалася до наступу на північ від міста Кунеентмартон.

Вранці 23 жовтня після інтенсивної артилерійської підготовки ряди гвардійців нестримно пішли на ворога. Не вдаючись у деталі, скажу лише одне: за два місяці ми пройшли всю Угорщину і досягли південних рубежів Чехословаччини. Це стало результатом виключно високої організованості, швидких і рішучих дій всіх частин корпусу, результатом високого морального духу, самовідданості і героїзму солдатів і офіцерів, глибоко опанували мистецтвом воювати.

Судіть самі. На займаний корпусом берег Тиси несподіваним ударом прорвалися великі сили німецько-угорських військ і зайняли оборону. 23 жовтня ми по всьому фронту розтрощили їх позиції, в ту ж ніч 53-я дивізія форсувала річку і захопила плацдарм. Хіба не про організованість і стрімких діях говорить цей факт?

Бере початок у Карпатах, галаслива і неприборкана в теснинах гір, Тиса, вирвавшись на простори Угорської рівнини, кілька приборкує свій біг, широко розливається. Біля міста Сольнок її ширина сягає двохсот, а глибина шістнадцяти метрів. Тут і мови не може бути про забиванні паль та наведення мостів. І все ж ми змогли в найкоротший термін переправити через річку всі свої частини. І, незважаючи на заболоченість місцевості, потужні укріплення міст Сольнок і Абонь, оволоділи ними. Хіба не про організованість та майстерності говорить цей приклад? 11 листопада знову почався наступ і, незважаючи на раскиселившиеся від проливних дощів дороги, на відсутність підтримки з боку артилерії, що залишилася без снарядів, на смертельну втому, на шалений опір ворога, який чіплявся за кожну село, кожний яр, наші воїни просунулися на 60 кілометрів, зайняли міста Ясберень і Хатван, хіба це не результат тієї ж організованості, самовідданості і високого морального духу?

Міцну організованість, здатність корпусу на великі справи підтвердило і почате вранці 5 грудня наступ, до якого ми підготувалися всього за вісім днів. У результаті цього наступу частини 25-го гвардійського корпусу вийшли до Дунаю в районі Вероче — Вац, оволоділи містом Вац, що є великим залізничним вузлом, і перерізали Будапештської угрупованню ворога шляхи відходу на північ.

У той час, коли частини корпусу, вийшовши в район Вероче — Вац, перекрили противнику шляхи відходу на північ, 4-я армія і війська Третього Українського фронту на південь від Будапешта форсували Дунай. Виникла реальна можливість оточення і знищення Будапештській угруповання ворога. Ставка Верховного Головнокомандувача, прагнучи скористатися створеним положенням, дала установку Третьому і Другому Українських фронтах просуватися назустріч один одному і з’єднатися в районі міста Естергом. Нашого фронту потрібно було наступати з півночі, а Третьому Українському з південно-заходу. На виконання цієї установки командувач Другим Українським фронтом маршал Р. Я. Малиновський на вістрі головного удару висунув 7-ю гвардійську армію і 6-ю гвардійську танкову армію. Перейшовши в наступ 20 грудня, ці армії в той же день звільнили велике місто Словаччини Левіна. Жителі захоплено зустріли радянських воїнів. Місцева антифашистська організація провела демонстрацію. Демонстранти йшли назустріч нашим танкам, розмахуючи червоними прапорами, над колонами не перестаючи гриміло: «Червоної Армії слава! Спасибі нашим визволителям!» Жителі міста допомогли виловити багатьох гітлерівців, які намагалися сховатися від відплати.

Корпус в середині грудня передислокувався в інший район. За наказом командувача армією генерал-полковника М. С. Шумилова нам належало проривати ворожу оборону на південних схилах гори Бержень.

Передові загони відмінно впоралися зі своїми завданнями. 19 грудня, до кінця дня, ми вийшли до річки Ипель. В результаті люто боролася проти нас 2-я танкова угорська дивізія виявилася розколотою надвоє, а 3-й мотополк і кулеметний батальйон «Саксонія» були притиснуті до Дунаю.

Будапештський котел | Історичний документ

Противник поспіхом кинув проти нас 8-ю танкову дивізію, два піхотних батальйони, саперний батальйон і сформовану виключно з добровольців угорську дивізію «Сен-Ласло». Нам довелося нелегко. Діяла на правому фланзі корпусу 6-а гвардійська повітряно-десантна дивізія лише за один день була змушена десять разів вступати в бій, відбиваючи запеклі контратаки ворога. Впевнений у стійкості десантників, я вирішив залишити їх на займаних позиціях, а 53-ю, 409-ма дивізії і 27-й танковий полк кинути на знищення притиснутих до Дунаю ворожих частин, а потім, форсувавши річку Ипель, розгорнути наступ на Естергом. Це рішення виявилося правильним. Протягом трьох днів, відбиваючись від безперервних контратак гітлерівців, корпус переправився через Ипель, потім, розвиваючи наступ, досяг річки Грон і північніше Естергома на березі Дунаю з’єднався з військами Третього Українського фронту. Таким чином, план, розроблений Ставкою Верховного Головнокомандувача було здійснено: у «Будапештському котлі» виявилося 188-тисячне військо супротивника.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: