Братство, народжене в бою | Історичний документ

Майже легендою здається подвиг, здійснений Михайлом Панікахи — бійцем батальйону морської піхоти, сином українського народу. Не знаходиться слів, які могли б описати те, що скоїв моряк, який прибув в палаючий місто з Тихоокеанського флоту.

Батальйон морської піхоти тримав оборону поблизу заводу «Червоний Жовтень». 2 жовтня 1942 року тут розгорівся запеклий бій. Одна атака слідувала за одною, здавалося, їм не буде кінця.

До рубежу моряків, піднімаючи хмару диму і пилу, вирушила колона з декількох фашистських танків.

Братство, народжене в бою | Історичний документУ повітряному сутичці загинув льотчик гвардії старший лейтенант Володимир Мікоян. Його загибель бойові друзі не бачили: пішов у небо і не повернувся. Він пожертвував собою, але врятував командира полку В. Клещева. Сталося це 18 вересня 1942 року.

У розпал бою В. Клещев кинувся в погоню за «мессершмиттом» з зубастою пащею дракона на фюзеляжі. В шаленому захопленні він не помітив, як залишився без веденого. Згадав про це, коли досяг мети — розстріляв з гармати ненависного фашиста, але і сам опинився під прицілом ворога. На нього в «кривий атаці» йшов німецький ас. Ще одна мить — і біда була б неминуча. Першим це помітив Володимир Мікоян, але було занадто пізно. Залишалася одна – єдина можливість — прийняти удар на себе, кинути свій літак під вогняну трасу. Він так і зробив — метнувся під постріли ворога.

Льотчики ескадрильї, в якій служив Ст. Мікоян, написали на фюзеляжах своїх літаків «За Володю!». Вони мстилися ворогові наполегливо і нещадно. Ніхто не робив більшої кількості бойових вильотів, ніж ця ескадрилья. Пізніше її так і називали: ескадрилья «За Володю!».

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь