Буде революція, все одно нас повісять, а на якому ліхтарі — все одно. Так твердив імператорським міністрам напередодні падіння самодержавства один з сановників придворної свити. Не стріляли і не вішали їх ні після Лютневої, ні після Жовтневої революції. Російський пролетаріат проявив безприкладне великодушність до своїм віковим гнобителям і політичним супротивникам. Заарештували міністрів буржуазного Тимчасового, та й то не всіх. Червоногвардійці говорили: «Ну що ж, він член Тимчасового уряду, але його можна пропустити, він не активний». Потім і затриманих звільнили.
Відпустили здалися в Кремлі юнкерів і офіцерів. Повірили «чесному генеральського» і звільнили наступав на революційний Петроград, але розбитого і захопленого в полон Краснова (незабаром втікача на південь, до інтервентам, а пізніше за кордон). Навіть царя лише відправили в тил і утримували під домашнім арештом в Єкатеринбурзі (Свердловськ); його хотіли поставити перед відкритим всенародним судом, але довелося розстріляти, інакше через якісь години він був би вирваний вступавшими в «місто белочехами і міг стати прапором контрреволюції.
Створення ВЧК
Радянська влада змушена була створити Всеросійську надзвичайну комісію по боротьбі з контрреволюцією і саботажем.
Всі дармоїди, скинутые з плечей народу, укупі з буржуазією всього світу чинили опір нахабно, несамовито, відчайдушно. Натхненники контрреволюції вважали політику плаща і кинджала безпрограшною: проваляться парочка, десяток агентів — біда невелика, наймемо інших; вдасться диверсія — велика гиря на чашу ваг у відкритих боях. І в обох випадках важливо не давати більшовикам спокою ні на фронтах, ні вдома.
Проти нас були кинуті не тільки польові війська, але щосили працювали і основні розвідувальні служби імперіалістичних держав, досвідчені майстри політичного, економічного і військового шпигунства, диверсій, саботажу, терору. Навіть дипломатичні посольства і місії перетворювалися на конспіративні квартири змовників і вбивць.
Вступаючи в поєдинки з ними, і більшовикам довелося освоювати мистецтво розвідки і контррозвідки. Ні сну, ні відпочинку, ні свят, ні вихідних не знала грізну для ворогів ЧК— караючий і рятує меч революції, намацуючи і ліквідуючи найпотаємніші гнізда іноземної агентури, білогвардійців, монархістів, політичних пройдисвітів.
Чекісти заслужили, добре слово народу. Старі комуністи і тепер добре пам’ятають непідкупного солдата партії Дзержинського — у військовій гімнастерці, худорлявого, енергійного, з суворим обличчям і пронизливими очима, гарячою промовою…
На передовому посаді державної безпеки нелегко, але помічники чекістів — весь трудовий народ. Дуже часто, читаємо у спогадах, «перша нитка бралася від них, цих добровільних і безкоштовних співробітників; від населення і потім вже разматывалась апаратом ВЧК».
Розкрити одну з груп змовників допоміг червоноармієць. На вулиці він побачив, що йшла попереду нього жінка кинула згорток. Солдат підняв його — креслення… Але почувши недобре, він затримав жінку і здав її чекістам.
На попередньому допиті її батько, який виявився іноземним шпигуном, лаявся:
— Яка ж ви ЧК? Якби не простий випадок — втрата дочкою згортка, я б тут не був.
— Помиляєтеся, — спокійно відповів Дзержинський. — Донька ваша випадково впустила згорток, але червоноармієць не випадково підняв його, не випадково заарештував її.
Чекісти, влада народу обрубували одне за іншим хижі щупальця, змеившиеся до горла революції антирадянського підпілля, з-за морів і океанів.