Боротьба з бандами ОУН і УПА | Історичний документ

У західних областях України і Білорусії, возз’єднаних з Радянськими республіками у 1939 р. Радянська влада перед війною існувала недовго. Не були проведені багато соціалістичні заходи. Ще сильні були позиції міської та сільської буржуазії. Почалася війна перервала соціалістичний розвиток Західної України. Після війни почалося відродження Радянської влади в цих районах. Воно зустріло шалений опір недобитої буржуазії.

У перші повоєнні роки банди ОУН і УПА, які виражали інтереси повалених експлуататорських класів в західних областях України, намагалися, зрозуміло, не без допомоги імперіалістичних держав, ліквідувати возрождавшуюся Радянську владу. Не маючи підтримки народу, керівники банд ОУН і УПА робили ставку на зовнішні сили. Вони охоче йшли на співпрацю зі спецслужбами імперіалістичних країн.

Тому цілком зрозуміла позиція буржуазних істориків, які спільно з ватажками ОУН з великим жалем оплакують розбиті озброєні банди і намагаються піднести справу таким чином, що ніби їх, «невинних борців за національні інтереси українського народу», знищували і пригнічували. Опубліковані в четвертій главі документи досить переконливо доводять, що банди своїми діями змушували місцевих органів влади і війська в прикордонних районах застосовувати силу.

Перше повоєнний час лютували банди на всій західному кордоні. Грабежі, вбивства, насильство — ось чим прославили себе банди ОУН і УПА. Маючи у своєму складі вишколених і досвідчених карателів, які промишляли на території Радянської України в період фашистської окупації, банди тероризували і грабували місцеве населення, здійснювали диверсії, нападали на гарнізони і невеликі колони військ.

Перший час ватажки обманним шляхом і погрозами зуміли загнати в банди деяку частину трудового населення прикордонних районів. Їх посібниками виступали представники заможних верств міста і села, а також спекулянти, які наживалися за рахунок страждань народу. Але головною опорою банд було куркульство, ще не ліквідоване в західних областях України, і реакційне духовенство.

Класові вороги українського народу діяли випробуваними прийомами, ударами з-за рогу по беззбройних мирних громадян, за одинаків і невеликим групам військовослужбовців. Прикордонники, добровольчі загони, сформовані з місцевих жителів, були змушені застосовувати зброю проти бандитів, здійснювали терор, грабежі, насильство і чинили збройний опір.

Але збройна боротьба не була головним методом ліквідації бандитизму. Вона застосовувалася тільки в тому випадку, якщо мирні способи боротьби виявлялися бездіяльними. Уряд Радянської України не раз зверталося до банд з пропозиціями припинити кровопролиття. Частина учасників банд, особливо з числа тих, хто був залучений до банди погрозами і обманом, почали поодинці і групами складати зброю.

Ватажки банд залякуваннями і фізичною розправою прагнули перешкодити добровільної здачі учасників банд органам Радянської влади. Разом з тим за вказівкою з-за кордону була проведена часткова реорганізація ОУН і УПА. Нестійка частина членів банд переводилася на легальне становище і становила резерв ОУН, а інша частина йшла в глибоке підпілля, приступала до додатковому обладнанню схронів, заготівлі продовольства та проведення інших заходів з метою забезпечення бази для більш тривалої боротьби проти Радянської влади.

Бандитизм в західних прикордонних районах, як і в Прибалтиці представляв собою одну з форм опору повалених експлуататорських класів. Причому, так само як і в Прибалтиці, дії бандитів підігрівалися з-за кордону. Цьому значною мірою сприяло те, що, як вже було зазначено вище, ОУН з дня свого заснування була тісно пов’язана з найбільш реакційними колами капіталістичних держав і слухняно виконувала завдання спеціальних органів, що ведуть підривну діяльність проти СРСР.

Боротьба з бандами ОУН і УПА | Історичний документ

Основні удари бандити прагнули наносити за місцевим органам влади. 7 червня вони вбили суддю і поранили уповноваженого фінвідділу, спалили будівлю сільради в містечку Мостистка. 13 червня ними було скоєно напад на будівлю сільради в с. Хоронув, 16 червня бандити захопили і повели в ліс двох активістів з с. Лодыко.

Потрібні були заходи захисту населення, заходи припинення злочинних дій. «Сорокамиллионный український вільний народ, — говорилося в газеті «Правда України» — не дозволить, щоб якась мізерна купка бандитів заважала йому мирно працювати.

Огидні і нікчемні бандити будуть розчавлені. Якщо ворог не здається, його знищують, — така воля українського народу».

Прикордонники у тісній взаємодії з місцевими органами влади, загонами добровольців, при активній підтримці місцевого населення розгорнули операції по ліквідації бандитського підпілля. У першій половині липня 1945 р. був організований пошук банди, яка втікала в лісі Сагади. Оунівська банда після нетривалого бою припинила існування. Її не врятували ні схрони, ні досвід і зухвалість бандитів. Особливо успішно йшла боротьба з бандитизмом у прикордонних районах Білорусії.

До 1 серпня 1945 р. з банд, створених в основному в кінці війни, лише половина все ще продовжувала злочинну діяльність, а решта припинили своє існування; частина була розгромлена, а деякі здалися добровільно. Ватажки, прагнучи зберегти решту банди, розгорнули терор проти здалися оунівців. Разом з тим, прагнучи підняти моральний дух бандитів і створити враження, що банди розташовують значними силами, ватажки ОУН і УПА стали влаштовувати засідки на прикордонників, мінувати дороги, підривати мости, підпалювати будівлі радянських установ, здійснювати диверсії на підприємствах.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь