Борис Михайлович Шапошников в роки революції | Історичний документ

Навесні 1918 року в номерах Бакарцева, що на Черноозерской вулиці міста Казані, оселився новий мешканець. Був він ростом високий, худорлявий і особою блідий, як буває після важкої хвороби. Ходив зазвичай в армійському кітелі. Щоранку в один і той же час йшов пішки в будівлю народного суду, де числився в скромній посаді секретаря. Немудрі свої обов’язки виконував швидко і пунктуально, ніж задоволені були і суддя і засідателі, що увірували, що новий співробітник, грамотний і акуратний, не підведе, як багато не було б роботи.

Якщо що, мабуть, і викликало подив у колег і сусідів по готелю, так його мовчазність: кивне головою у відповідь на «привіт» і крокує далі.

Рознеслася чутка, що він колишній офіцер. Ну, це схоже на правду. Дивіться, виправка яка, крок який чіткий… Полковник? Чи… До полковницького чину скільки років треба прослужити, а йому всього-тридцять п’ять… Так, офіцерство нині не в пошані. Тому, мабуть, і ходить похмурий, задумливий… І дивилися йому вслід одні з усмішкою, інші співчутливо. А він ні тих, ні інших не помічав, вірніше, не бажав помічати їх поглядів, їх дрібка. У нього були свої турботи, свої думи, не давали спокою. Варто було повернутися ввечері в порожній і холодний готельний номер, сісти за стіл або прилягти на скрипучу ліжко, а думки несли його в минуле.

Офіцер російської армії

…Давно, кілька років, та чого там всього кілька місяців тому він, Борис Шапошников офіцер російської армії, відчував себе людиною який потрібний Росії, залученої у важку воїну, і кожному солдату в окопах. Тодішнє становище давало йому всякі переваги порівняно з теперішнім: хоча б ситий був, носив мундир красивий. Втім, це мішура, не варта жалю. Головне — справа, доручену тобі. Тоді кожною клітинкою організму відчував велику відповідальність за будь-який вчинок, за кожне своє слово, яке могло призвести або до бойового успіху, або до загибелі. Тепер же — ека дивина написати папір без граматичних помилок!

Як же сталося таке неймовірне, що він витратив стільки енергії і часу на вивчення військових наук, минулий фронтове пекло, він, полковник Генерального штабу, виявився раптом в ролі дрібного судового чиновника?

Йому пригадалися грандіозні події минулого 1917 року. Спочатку прийшла що здалася такою приголомшливою, неправдоподібною депеша про зречення Миколи… Однак чому приголомшливої? Це черговий офіцер, який перехопив телеграму в апаратній, примчав до нього переляканий. А він, начальник штабу козачої дивізії, пробігши очима папір, зберіг спокій.

Академія Генерального штабу

можливість Другої світової війни тоді ніхто не заперечував, вороги у неї не перевелися. Та він і не єдиний, хто так думає, мало офіцерів, навіть генералів вже служать в Червоній Армії!..

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: