На радянсько-чехословацькому кордоні бойові дії не були настільки запеклими, як на радянсько-польської. На цьому напрямку противник наступав меншими силами. 93-ї Лісковський загін до 26 червня 1941 року утримував ворога на лінії кордону протяжністю 177 кілометрів.
Тут служив Петро Сергійович Білозеров. 13 квітня 1940 року в складі групи курсантів-відмінників він був достроково випущений з Саратовського військового училища військ НКВС і направлений в прикордонні війська НКВС Української РСР. Його призначили помічником начальника розташованої в селі Соліно 14-ї прикордонної застави 93-го прикордонного загону, який охороняв кордон, що проходила по річці Сан. З 2 листопада 1940 року служив секретарем-перекладачем першого відділення штабу прикордонного загону. Працюючи на цій посаді, він неодноразово був присутній на нарадах представників прикордонної охорони СРСР і Німеччини, на яких, як правило, розглядалися конфлікти та інциденти.
Згадуючи початок війни, П. С. Білозеров писав: «Прикордонні наряди нашого загону діяли в особливо складних умовах. Маючи лише стрілецьку зброю, бійці заставши чинили героїчний опір.
На ділянці нашого загону активно діяла авіація противника. З світанку кордон перелетело понад 100 двох – і трехмоторных бомбардувальників в напрямку Самбір — Барга. 23 червня була порушена зв’язок нашого загону з прикордонним округом і комендатурами. В цей день я отримав перше бойове завдання. Начальник штабу загону майор Услигов наказав мені з’ясувати, де знаходиться 2-я комендатура, і встановити зв’язок з комендантом капітаном Блюминым. Я з групою прикордонників виконав це завдання.
24 червня 1-я, 2-я, 3-я застави після бою з переважаючими силами противника відступили в напрямку міста Барга. Ворог неодноразово намагався форсувати річку Сан, але ми відкидали його назад. Після артилерійської підготовки гітлерівці в наступний день перейшли в наступ. Прикордонники 1-й і 3-й заставши стали відходити з боєм. Почала відходити і комендатура. 13-а, 14-я і 15-я застави разом з регулярними частинами Червоної Армії організували оборону міста Перемишль. Йшли запеклі бої. Ворог, не рахуючись з великими втратами, наполегливо рвався вперед.
26 червня, коли на Перемишльському напрямку фашисти прорвались на велику глибину і створили загрозу оточення частин Червоної Армії, прикордонний загін за наказом залишив кордон і прикривав відхід 72-ї стрілецької дивізії. 27 червня фашисти намагалися прорватися в розташування 14-го стрілецького полку. У бій проти ворожої піхоти і п’ятнадцяти танків вступили прикордонники 2-ї комендатури і полкові артилеристи. Вони відбили атаку. Це була остання сутичка бійців загону на кордоні. Ми відходили в напрямку Леско — Житомир — Київ — Черкаси — Полтава — Харків — Сталінград. Відходячи, прикордонники продовжували мужньо боротися з ворогом. Вони показали високий моральний і бойовий дух, відданість своїй Батьківщині. Комсомольці-прикордонники подавали заяви про прийом в партію. З таким проханням звернувся і я. Через день мене прийняли кандидатом у члени ВКП(б).
28 червня 1941 року при відході Червоної Армії через місто Самбір командир відділення 8-ї застави сержант Петро Леонідович Родіонов разом зі своїми бійцями ліквідував групу диверсантів.
29 червня 1941 року в районі Тернополя група прикордонників та бійців Червоної Армії потрапила під ураганний вогонь засіли в погребі і окопах диверсантів. Прикордонник 1-ї застави Олександр Олексійович Ржавил підповз впритул до льоху і, кинувши туди гранату, знищив чотирьох диверсантів, озброєних автоматами. Друга група бандитів, що знаходилася в окопі, пустилася тікати, але їх тут же наздогнали влучні кулі прикордонників.
8 липня наш загін зосередився в місті Жмеринка, 9 липня виступив до міста Сквира. Його начальник був призначений уповноваженим з охорони тилу 6-ї армії.
93-й прикордонний загін у складі діючої армії прикривав окремі найбільш важливі напрями, охороняв переправи, вів розвідку, підтримував порядок в прифронтовій смузі, забезпечував евакуацію населення і матеріальних цінностей з міст. Доводилося вести бої.
У складі загону брав участь у боях під Білою Церквою, в обороні Києва, Сталінграда та інших міст. 21 серпня 1941 року мене призначили помічником ад’ютанта 2-го батальйону, потім ад’ютантом. В наступні роки був помічником начальника штабу 3-го батальйону, начальником штабу 1-го батальйону, помічником начальника штабу полку».
Старший лейтенант П. С. Білозеров з листопада 1942 року по лютий 1943 року, чітко організовуючи роботу батальйонного штабу, сприяв виконанню поставлених перед полком завдань, сам очолював оперативно-чекістську групу. Разом з передовими частинами Червоної Армії входив в населені пункти і вміло керував операціями по знешкодженню ставлеників і посібників ворога.
Відважний офіцер нагороджений двома орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня, двома медалями «За бойові заслуги», польським орденом «Срібний хрест заслуги» та медаллю «Вільність і незалежність».
Про бойових справах інших наших солдатів, що служили в 93-му прикордонному загоні, на жаль, відомостей не маємо.