В сторону від Грозненського тракту в’ється путівець. Неподалік аил імені Тельмана. Селище невеликий — всього дві вулиці. На самому краю аїла коштує такий же, як і в інших колгоспників, присадкуватий глинобитний будиночок з двома невеликими віконцями.
День 15 червня 1941 року був останнім навчальним днем в школі. Чолпонбаю Тулебердіеву вручили свідоцтво про закінчення семирічки. Вісім відмінних і шість гарних оцінок. Життя текло спокійно й розмірено.
Ясним червневим ранком 22 червня в стилі було все як зазвичай. І раптом з правління колгоспу вийшов голова і розгубленим голосом промовив:
— Зупинити трактори, розпрягти коней. Війна. Фашистська Німеччина напала на нашу країну.
І як відлуння пронеслося з дому до дому:
— Війна!
Не відразу Чолпонбай потрапив на фронт. Його направили в табір де формувалася кавалерійська дивізія. З ранкової зорі до пізніх вечірніх зірок молоді кавалеристи опановували військову науку. Але воювати Чолпонбаю довелося в піхоті.
Навесні 1942 року він став солдатом 9-ї роти 636-го стрілецького Горьковського полку, 160-ї гвардійської дивізії на Воронезькому фронті. Незабаром після прийняття присяги полк відправили на передову. Він зайняв оборону в лісі. Перед полком було поставлено завдання не тільки утриматися, але і вибити гітлерівців з села Оськино.
Трасуючі кулі прорізали предрассветную темряву. Тріщав кулемет. Чолпонбай чув, як то тут, то там плескали розриви. Захотілося лягти на землю і не піднімати голови. Чи багато потрібно, щоб загинути? Однієї кулі вистачить. Поруч виявився Іван Антонов, він крикнув:
— Що не стріляєш?
Чолпонбай притиснув автомат до грудей, дав чергу, іншу. Бійці кричали. Їхні голоси зливалися в суцільне а-а . І Чолпонбай кричав. Від крику ставало легше.
Поруч біг командир роти старший лейтенант Горохів. Чолпонбай намагався не відстати від командира. Рота наближалася до ворожих окопів. Перші бійці, серед яких був і Чолпонбай, вже підбігли до них. З окопів противник був вибитий. Перший бій, перше бойове хрещення!