Бойове нарада у підвалі | Історичний документ

Майор Коробів спав на підлозі, поклавши під голову чийсь речовий мішок. Не відриваючи телефонну трубку від вуха, полудремал зв’язківець і зрідка хрипко вигукував позивні командира полку. Санінструктор Рубльов спав поруч з комбатом, поклавши голову на чоботи Коробова.

Спустилися В підвал троє розвідників. Один з них приніс відерний банку цукрового піску і поставив посередині підвального відсіку. Другий викладав з речового мішка в перевернутий ящик скляні банки з консервної дичиною. Третій приніс ціле відро води.

— Сніданок подано! — весело промовив один з розвідників.
— А кухня? — пролунав голос з темного кута.
— Кухня давно згасла,— відповів той же веселий розвідник.

Полк знаходиться в напівоточенні і приносили їжу, якщо вдавалося, старшини в термосах ночами здалеку по «коридору».
— Знову трофеями займаєтеся? — підводячись, суворо запитав майор. — Я ж заборонив!
— Так точно, товаришу майор, заборонити заборонили, але ніякого приварювання з собою не захопили, — сміливо відповів жвавий розвідник. — Самі знаєте, яке становище з продуктами. Так що треба шукати вихід з положення.
— Ну, дивись у мене! — вже не так суворо промовив майор.

Гучні голоси розбудили і тих, хто зовсім нещодавно заснув.
— А де ж хліб? — протираючи очі, запитав лейтенант Тур.
— Їжа без хліба все одно що патрон без пороху. Ніякої віддачі не буде.
— Хлібний магазин на нейтралці, — не то жартома, не то серйозно сказав розвідник. — Не вдалося підійти до нього… Але я зараз. — Розвідник бігом зник з підвалу. Незабаром він повернувся, несучи в руках хлібину, загорнуту у фольгу.
— Ось вимолив у господа бога.
— Зовсім непогано приготували фрау,— сказав майор, коли було покінчено з дичиною.

— Я б один, мабуть, усі ці банки навернув,— промовив лейтенант Тур. І з його молодістю, його високою постаттю цілком узгоджувався великий апетит. Тур мав найбільші за розміром чоботи в батальйоні.
— Ти мені краще скажи, лейтенант, скільки у тебе залишилося снарядів?
— А що? Три ящика,— ледь чутно вимовив Тур.
— Що три ящика? Чим далі будеш стріляти? Накажеш наступ зупинити?
— Спочатку треба поснідати,— простодушно відповів лейтенант.
— У полку теж хоч шаром покоти. Трофейну б захопити гармату зі снарядами.
— Попадеться, не залишимо без уваги. Але ці три ящика використовуй з розумом. Нехай буде рідко, але влучно! — відрізав майор і черпанул ложкою цукрового піску з банки, запив водою.

Решта наслідували його приклад.
— Знаряддя підкотити ближче до атакуючих, щоб ніяких затримок!
— Є!
— Товаришу майор,— втрутився в розмову командир мінометної роти капітан Єрошкін.— Де взяти хв? Жодної не залишилося.
— Ти не втирай мені окуляри,— погрозив пальцем майор.— Сам бачив, є у тебе міни, є.
— Тут з мінами одна морока. Вулиці вузькі. Стріляємо майже в зеніт. Трохи не по годині чекаєш розриву. Того і дивися, своя міна на голову впаде тобі.

— Гаразд, досить,— обірвав його майор. — За своїм стріляти не маєш права. — І, звертаючись до розвідників, наказав: — Німцям і вдень не давати спокою! Какає і какає. Вони бояться пожеж, викидають домашню мотлох на вулицю. Заважати їм це робити! Тримати під напругою! Завдання штурмових груп взяти кірху! Вимотавши противника, ми змусимо його здавати одну позицію за іншою.

Так за кухлем води і ложкою цукрового піску комбат проводив бойове нараду, нелегкими були умови Другої світової війни.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: