В ніч з 26 на 27 лютого 12-й гвардійський полк, подолавши річку Порусья, оволодів селом Кривавицы. Всю ніч тут йшов запеклий бій. Сильним фланкирующим вогнем противника з боку Каркачево і Піски 2-й і 3-й батальйони були зупинені. 1-й батальйон цього полку під командуванням капітана Н. Варина, прорвавши другу лінію оборони ворога на північ Кривавиц, просунувся далеко вперед і вийшов на шосейну дорогу до позначки 64,6. Тут він зайняв кругову оборону.
Нелегко довелося десантникам Миколи Варина в глибокому тилу ворога. Протягом доби вони відбили 7 атак. Біля самої дороги були виявлені вогневі позиції польової артилерії ворога. Зав’язався рукопашний бій, в якому геройськи загинув заступник командира роти старший лейтенант Шульга.
На допомогу батальйону Н. Варина був спрямований 2-й батальйон 15-го гвардійського полку під командуванням капітана Ст. Белотелова.
Особовий склад цього батальйону 26 лютого отримав бойове хрещення в боях північніше села Кривавицы. ‘Гам десантники завдали ворогу поразки і просунулися вперед на 2 км, забивши клин у ворожу оборону. У першій сутичці з ворогом гвардійці батальйону показали себе стійкими і мужніми воїнами. Зараз їм випала більш складне завдання — треба було таємно проникнути в тил ворога і у взаємодії з батальйоном Н. Варина виконати поставлене бойове завдання.
З настанням темряви 27 лютого батальйон капітана Ст. Белотелова таємно перейшов лінію фронту. З метою відвернути увагу противника, на лівому фланзі полку в цей час имитировалась атака наших військ. Опівночі десантники Ст. Белотелова вийшли на висоті 58,8, яку обороняли дві роти есесівців. Фашисти мали вигідне становище, і взяти висоту з ходу батальйону не вдалося. Гітлерівці відчайдушно чинили опір. Тоді було вирішено прорвати оборону ворога штурмом.
Небачену мужність і відвагу в цьому бою проявив лейтенант В. Антипов. З наступаючим гвардійцям з дзоту нещадно бив ворожий кулемет. 4-я десантна рота, якою командував лейтенант П. Семитенов, залягла в глибокому снігу, і ніхто не міг підняти голови. Дві спроби повісті роту на штурм ворога не увінчалися успіхом — п’ять осіб було вбито і вісім поранено.
Тоді лейтенант В. Антипов з групою відважних бійців проклали в снігу зигзагоподібний траншею. По ній десантники по-пластунськи підповзли до тильній стороні дзоту. Фашисти помітили небезпеку і розгорнули кулемети на групу Антипова. Зав’язавши запеклу вогневу дуель з ворожими кулеметниками, десантники відвернули увагу на себе. Цим негайно скористалися гвардійці 4-ї роти. Вони кинулися на рішучий штурм ворожого укріплення і вибили фашистів з висоти. Стискаючи кільце оточення, десантники швидко просувалися вперед, знищуючи на своєму шляху гітлерівських головорізів з емблемою «СС «Мертва голова».
Безстрашно діяли в цьому бою всі воїни. Але особливо відзначилися кулеметник рядовий В. Тарасенко і мінометник сержант Н. Поляків. В. Тарасенко знищив з свого кулемета 16 гітлерівських солдатів і офіцерів, а сержант Поляків — 6 станкових і 4 ручних кулемети, 2 шестиствольних мінометів і близько 20 ворожих солдатів і офіцерів.
гітлерівці, зміцнившись в дзотах, буквально косили кулеметним вогнем десантників, не давали їм піднятися, притискаючи їх весь час до землі, покритої товстим шаром снігу. У критичний момент бою в батальйоні з’явився Ф. Пустовгар. Він вийшов з траншеї і, не згинаючись, пішов на весь зріст у напрямку села. Побачивши командира полку, десантники сміливо і рішуче кинулися в атаку, вибили фашистів із займаних ними траншей і увірвалися в село.
2 березня ворожі війська зробили зі сторони села Піски потужну атаку проти 15-го гвардійського полку, намагаючись оточити і знищити його. Але атака ворога була відбита. Особливо сміливо і рішуче діяли артилеристи 1-го гвардійського артилерійського полку, яким командував майор Н. Н. Качин. Батареї старшого лейтенанта Рыкунова і лейтенанта Касименко виходили на пряму наводку і в упор розстрілювали наступаючі ланцюга противника.
Мені довелося в цьому бою командувати знаряддям взводу 45 мм гармат. Одне з цих знарядь ще 26 лютого було розтрощено прямим попаданням ворожої міни. Всі коні, на яких ми возили свої гармати, теж до цього часу вийшли з ладу. Тому залишився у взводі одне знаряддя ми пересували «на руках», йшли в атаки па ворога в бойових порядках десантників, підтримували їх «вогнем і колесами», як прийнято було говорити тоді про такий артилерії. Важко довелося нам в цьому бою. Весь цей день ми були на прямою наводкою. Люди гинули в нерівному бою, ми залишилися удвох з навідником сержантом П. С. Годяцким.
Бої під Старою Русою збіглися зі славною датою історії —700-річчям розгрому німецьких лицарів на льоду Чудського озера. Радянські богатирі, залишаючись вірними славним традиціям, ще нещадніше били гітлерівців на священній землі руської.