Блокадний щоденник | Історичний документ

Прийшла з репетиції, для першого разу — вдало, але потрібно ще працювати. Весь день якийсь музичний настрій, від того, що в госпіталі дуже гарний концерт був, хороші речі виконували. Тому, що зараз по радіо лунають милі наспіви з опереток Кальмана. Або після репетиції я і грала, і багато читала. Але так хочеться прекрасної музики, хочеться від неї ридати і сміятися.

5 січня 1944 р. 11 годин вечора. Тільки що скінчився артилерійський обстріл. Тепер обстріл жахливі: ніколи не знаєш, коли вони почнуться і коли закінчаться, коли і де розірветься перший снаряд. Люди живуть, як зазвичай. Через кілька хвилин забувають про небезпеку, жартують живуть… інколи Здається, що сил не вистачить все це винести, напружене очікування, гул розривів, вічне невідомість — коли ж Ленінград звільниться? Скоро річниця з дня прориву блокади. Наші успішно рухаються на Україні, в районі Невеля, скоро підійдуть до Польщі. І невпинний питання: коли ж почнеться у нас? Коли буде салютувати Москва воїнам Ленінградського фронту?

28 січня 1944 р. 5 годин ранку. Ось і дожили ми до довгоочікуваних днів: скресла Ленінградський фронт, та ще як скресла! Німець відкинутий від Ленінграда на 65-100 км, і так швидко! Перші два дні ми чули нашу артилерійську підготовку канонади.

Потім гуркіт став віддалятися і затих. Вчора ввечері Ленінград салютував з 324 гармат. Спочатку ми злякалися — розриви були схожі на обстріл, а, вискочивши на подвір’я, всі зрозуміли і завмерли: небо у різнобарвно-яскравих феєрверках, гронами розсипаються. Багато хто, не витерпівши, кричали : “Ура!” Було урочисто й святково, і не хотілося йти на чергування в приміщення. Це було так прекрасно і чудово, Ленінград так заслужив це!

У госпіталі роботи дуже багато. Поранені прибувають прямо з поля бою, не оброблені. Відділення наше найважче — лежать поранені в черевну порожнину. За одні мої добу померло 4 людини. У вільні від чергування дні хочеш тільки спати, відпочити, зібратися з силами.

У палаті моєї, серед рядових, лежить один лейтенант. Він вперто не переходить у офіцерську.

13 лютого 1944 р. З години ранку. Всі командири заспокоїлися — сплять. Основну роботу зробила. Я знову чергую в своїй улюбленій 1-й палаті, сменяюсь з Лією. Ліжок тут стало більше — 40, але як і раніше затишно і красиво. Горить люстра, багато світла. Хлопці, в основному, хороші. У вільні добу вранці приходжу їм читати вголос. Ще раніше: я прочитала доповідь ‘”Творчість Симонова”, я ілюструвала його віршами. Спочатку ми читали його нашим лікарям, сестрам, я вибрала самі ліричні вірші але в палаті довелося змінити характер читаного, тут я взяла «Убий», «Чекай мене», «Син артилериста» та ін.

Ленінград насолоджується тишею. Ходіння по вулицях тепер до 12 годин ночі, навіть не віриш ще цієї тиші. Ходити і не чекати розривів, розлучатися і не думати, що сьогодні ж можеш зустріти смерть — незвично. Вже дуже Ленінград відвик від положення «тилового» міста.

Блокадний щоденник | Історичний документ

Я люблю, коли в палаті їм добре живеться, коли робиш все, що треба і у відповідь отримуєш ласку, привіт, любов. Всі ці відірвані від дому чоловіка милуються, як великі діти, що стають такими безпорадними, потребують тобі і тому і руки не відбираєш, і по голові погладиш.

25 лютого 1944 р. 2 години ночі. Яка все ж таки важка у нас робота, і не тільки фізичне. Це — потрібно мати вічно витриманий характер, спокійне серце, уважний погляд. Це — цілком забути себе зі своїми тривогами і переживаннями. І будь різних людей зустрінеш! Важко іноді буває: зустрічаються такі нетерплячі, грубі, що сил не вистачає бути стриманою — теж нагрубив. Після цього на душі стає гидко.

…Вчора брала участь у госпітальному концерті, присвяченому 26-ій річниці РСЧА. У 6 годин вечора Ленінград салютував цього дня. Було світло, і на ясному небі розліталися різноманітні вогні. Це другий салют Ленінграда під час війни.

8 червня 1944 р. 1 годину ночі. Нарешті, здається, відкрився другий фронт — війська союзників висадилися в Північній Франції. Сили значні. Союзники зайняли Рим, разом з нами бомбардують міста Румунії. Це нам на руку дуже, швидше до розв’язки. Ех, якби у вересні-жовтні знову стати студенткою і спати щоночі!

1 грудня 1944 р. 5 годин 30 хв. Сумну новину ми почули сьогодні — цими днями весь наш госпіталь їде з Ленінграда. Тільки куди — не знаю, кажуть, що навіть в Угорщину, у всякому разі, ближче до фронту. Найжахливіше для мене — це розлука з мамою, я не знаю, як і сказати їй про це…

21 січня 1945 р. р Волковиськ. Сьогодні вночі буде тиждень, як ми в дорозі. На фронті дуже успішне просування, взяті Лодзь, Тільзіт, палають німецькі міста. Тому, може бути, нашим кінцевим пунктом буде не Білосток, а трохи далі, ближче до гарячих боїв.

…Через 25 км перетинаємо кордон, вступаємо в межі Польщі. Там, в 40 км від Варшави, яка тільки що була взята нашими військами, тривала неспокійне життя нашого евакогоспіталю.

Відгриміли залпи Перемоги, давно закінчено БРЕШУ, я і мої однолітки стали ветеранами війни (Ірина Карлівна Башурова)

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь