Битва за Будапешт | Історичний документ

Пройшовшись переможними боями по територіях Румунії, Чехословаччини і Венгирии радянські війська взяли в оточення будапештську угруповання противника.

Могла Угорщина в найкоротший термін вийти з війни? Чи можна було зберегти від руйнування її прекрасну столицю, зберегти життя тисяч і тисяч залишилися в оточенні солдатів і офіцерів, не проливати марно їх кров? Так, можна було!

Радянський уряд негайно вжило прилетіли на літаку представників правлячої верхівки Угорщини, погодилося укласти тимчасову угоду на умовах, що не торкаються незалежності і суверенітету Угорщини. І така угода була підписана. 15 жовтня будапештское радіо передало заяву Хорті: «Німецька імперія програла війну… давно вже не виконує по відношенню до нашої країни союзницьких зобов’язань… при відступі вони (тобто німці. — Г, С.) грабують, руйнують нашу країну. Я повідомив представнику Німецької імперії в Угорщині про те, що ми виробили тимчасове мирну угоду з противником про припинення всяких бойових дій проти нього», — так сказав Хорті. І обдурив свій народ, обдурив армію. Угорщина не вийшла з війни.

Про свій намір виступити по радіо і про зміст виступу Хорті заздалегідь поставив до відома німецького посла в Угорщині. Тому немає нічого дивного в тому, що сталося далі. Не встигло замовкнути радіо, як в Будапешті спалахнув фашистський путч. Військові частини німецьких фашистів спільно з угорськими нилашистами (членами угорської фашистської партії) миттєво захопили всі найважливіші об’єкти столиці — вокзали, пошту і телеграф, радіостанцію, генеральний штаб і інші державні і громадські установи.

Формується новий уряд. Головою його висувається керівник нилашинстов, майор угорського генерального штабу Ф. Салаші. Хорті ж, підписавшись під актом про зречення від регентства, разом з родиною біжить у Німеччину. Так з-за зрадницької політики правлячої верхівки угорський народ не зміг скористатися наданою йому Радянським Союзом можливістю вийти з війни і уникнути непотрібного кровопролиття.

Але це ще не все. Була й інша можливість. Коли кільце навколо Будапештській угруповання противника повністю замкнулося, командувачі Другим і Третім Українськими фронтами Р. Я. Малиновський і Ф. Я. Толбухін 29 грудня пред’явили ультиматум командування оточених військ. Німецьким і угорським генералам, офіцерам і солдатам були запропоновані досить гуманні умови: після закінчення війни німці зможуть повернутися в Німеччину або виїхати в будь-яку країну побажанням, угорці негайно відпускаються по домівках, пораненим і хворим надається медична допомога, зазначалося в ультиматумі. Його текст всю ніч передавався через потужні репродуктори. 30 грудня, о 11 годині дня, парламентер нашого Другого Українського фронту на машині з великим білим прапором попрямував до ворожих позицій. Однак фашисти залишилися вірними своїй підлій натурі. Коли машина з беззбройним парламентером наблизилася до передньої лінії, вони відкрили по ній кулеметний та гарматний вогонь. Настільки ж підступно вони надійшли і с. парламентером Третього Українського фронту. Фашистське командування прийняло його, але коли він повертався назад, то був убитий чергою в спину.

Так з-за зрадливою політики німецьких фашистів та їх посіпак — нилашистов угорський народ не зміг скористатися цією можливістю врятувати життя тисяч своїх синів.

Підступність і тваринна сутність німецько-угорських фашистів не обмежилася вбивством радянських парламентарів. Воїни корпусу в останні п’ять місяців боїв стали свідками незліченних злочинів гітлерівців.

Всі ці факти донезмоги потрясали нас, викликали палку ненависть до ворога, розпалювали в серцях бійців і офіцерів спрагу помсти. На мітингах, що проходили в полках і батальйонах, звучали слова клятви нещадно бити ворога, повністю віддати йому за борошна наших бойових товаришів.

Гвардійці не з тих, хто кидає слова на вітер. Вони стримали свою клятву. Вони не здригнулися, коли в січні—лютому Гітлер кинув на виручку Будапештської угруповання нові дивізії з Німеччини і Данії; вони не здригнулися і тоді, коли в межиріччі Нітри і Трону фашистським силам вдалося прорвати оборону корпусу, і він опинився під загрозою оточення. Жоден гітлерівський танк, ні один бронетранспортер не зміг пробитися через наші порядки в Будапешт.

Коли гітлерівська Ставка до межі посилила контрудари, що вживаються з метою розблокування Будапешта і виведення оточених військ, радянське командування вирішило на початку січня розгорнути наступ з Гронського плацдарму в напрямку Нове-Замки — Комарно, щоб відволікти частину сил ворога і послабити його натиск. На плацдармі, крім наших 6-й, 409-й, 53-й і 375-ї стрілецьких дивізій, зосередилися 27-я танкова бригада під командуванням генерал-майора Н. М. Брожжинева та частини 6-ї танкової армії генерал – полковника Кравченка.

Проти нас тримала фронт німецька 211-я піхотна дивізія. Трохи позаду неї розташовувалася 8-а танкова дивізія, а в районі Мужела займав позиції німецький кулеметний батальйон «Саксонія». Перевага в силах був на нашій стороні. Так, наприклад, якщо у противника налічувалося 130 кулеметів, то у нас їх було 390; проти 105 німецьких гармат і мінометів ми могли виставити 477 стволів різного калібру.

Наступ почалося 6 січня і тривав до 12 числа. Ми значно просунулися вперед. Але потрібно сказати, що ворог бився з винятковим завзяттям. Було все — і відчайдушні контратаки, і опір до останнього патрона, коротше кажучи, німці билися з жорстокістю приреченого. Правда, в цьому не було нічого дивного. Ще на початку грудня нам став відомий секретний наказ командуючого групою армій «Південь». У наказі говорилося, що кожен здався в полон німецький солдат буде вважатися зрадником, що за хвилинну слабкість і безвольність і солдатів, і його родина будуть відповідати головою. Таким чином, боєздатність німецьких солдатів в ці дні пояснювалася не їх готовністю пожертвувати життями заради рейху, а страхом перед неминучістю суворої кари.

Що стосується угорських солдатів, то вони вже давно в усьому зневірились і воювали, якщо можна так сказати, абияк. З мадярами я познайомився ще в Сталінграді. Вони там проявили себе виключно войовничими і стійкими. На мій погляд, серед союзників Гітлера тільки фіни та угорці постачали йому війська, на які він міг покластися як на власні німецькі дивізії. І ось тепер угорська армія на очах жевріла. Салаші робив всілякі заходи, щоб зберегти її. Так, наприклад, в сражавшуюся проти нас дивізію «Сент-Ласло» він направив офіцерів лейб-гвардії Хорті. Солдат при найменшій підозрі в спробі здатися в полон вішали на деревах, рівними рядами росли вздовж автомагістралей. Під час наступу нам довелося побачити чимало страчених. На грудях у кожного висіла картка з написом: «Так буде з кожним, хто забажає здатися російською».

І все ж, незважаючи на жорстокі репресії, армія нестримно розкладалася. Угорці не бажали більше проливати кров за чужі їм інтереси. Число добровільно здаються в полон зростала день від дня. Запам’ятався такий випадок. Під час боїв у районі Фоп в розташування нашої 25-ї гвардійської стрілецької дивізії перейшла повністю озброєна угорська рота. Перед здачею в полон солдати зв’язали надзиравших за ними есесівців і притягли їх через лінію фронту. Рота попросила у радянського командування дозволу воювати проти німців. Зрозуміло, заперечень не було.

8-10 січня бої тривали з невщухаючим силою. 6-я гвардійська танкова армія і наш корпус відбивали атаку за атакою. В кожній атаці брали участь від 25 до 50 танків і до двох полків піхоти. Ми з великими втратами для ворога відбивали їх. Але і самі несли чималої шкоди. Так, на 11 січня в трьох корпусах 6-ї гвардійської танкової армії залишалося всього-на-всього 72 танка. Сильно порідшали ряди і нашого корпусу. А гут ще нам з погодою не пофартіло: раптово різко потепліло, вода в річці Стежок миттєво піднялася, і бурхливий потік зніс всі мости. Припинився підвіз боєприпасів, пального. Всі ці обставини в сукупності змусили нас припинити наступ.

Скориставшись цим, німці створили на північному фланзі міцний кулак з 6-ї та 20-ї танкових дивізій і вклинились у лави нашого правого сусіда — 24-го корпусу. Протягом лише одного дня довелося відбити вісім ворожих атак. І все ж німцям вдалося захопити населений пункт Харчаш. У наступні дні, ввівши в дію великі танкові і мотопехотные частини, противник почав тіснити 53-ю і 375-ї дивізії.

До цього часу основна задача, поставлена перед 7-ю армією і корпусом, була виконана: спроби ворога прорватися в Будапешт і з’єднатися з оточеними військами були зірвані. Бойовим наказом командувача Другим Українським фронтом нашої армії було наказано 23 січня перейти до оборони на лінії Чату — Сольднны — Керта — Корва. На цих позиціях ми залишалися до 17 лютого.

Битва за Будапешт | Історичний документ

13 лютого 1945 року битва за Будапешт завершилася перемогою радянських військ. Понад 50 тисяч ворожих солдатів і офіцерів впало жертвою нерозважливої політики гітлерівського командування, який не побажав прийняти радянський ультиматум, понад 130 тисяч осіб були змушені здатися в полон.

Як вже було сказано трохи вище, в період Будапештській операції наш корпус тримав оборону на плацдармі, утвореному на західному березі річки Грон. Ми прикривали можливі напрямки контрударів противника з півночі. Після ліквідації Будапештській угруповання повинно було наслідувати наш наступ. Це було ясно як день. І Гронскому плацдарму належало при цьому зіграти важливу роль.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: