13-15 липня 1812 р.
Залишивши Дріссу, 1 -я армія відступила до Полоцку. Барклай де Толлі правильно оцінив намір Наполеона обійти його війська з лівого флангу і віддав своїм військам наказ відійти до Вітебська, де були отримані розвідувальні донесення про просування значних сил противника вздовж лівого берега Двіни.
В ніч з 12 на 13 липня Барклай де Толлі направив туди 4-й піхотний корпус під командуванням генерал-лейтенанта А. В. Остермана-Толстого, посилений кавалерією. Діями цього корпусу (10000 чол.) він хотів затримати ворога і виграти час для з’єднання з військами Багратіона.
Розгорнувшись по обидва боки дороги, маючи в першій лінії 11-ю, а в другій — 23-ю піхотні дивізії, Остерман-Толстой 13 липня в 20 км від Вітебська, у Островно, вступив у бій з кавкорпусом генерала Нансути з авангарду маршала Мюрата (9000 осіб). Одна люта атака французів змінювалася іншою.
За свідченням сучасників, Остерман-Толстой на запитання одного з підлеглих «Що робити в цій ситуації?» відповів: «Стояти і вмирати». Росіяни десять годин утримували позицію і тим самим на один день затримали наступ армії Наполеона.
14 липня на зміну виснаженим військам М. Б. Барклай де Толлі вислав одну з кращих в російській армії 3-ю піхотну дивізію під командуванням генерал-лейтенанта П. П. Коновницына і 1 -й кавкорпус генерал-лейтенанта Ф. П. Уварова (11000 осіб), які ще добу відбивали атаки французької піхоти і кавалерії (15000 чол.) в 8 км від Островно, біля села Какувячино.
На наступний день на відстані 8 км від Вітебська наступальний порив французьких корпусів (23000 чол.) мужньо стримував ар’єргард, зібраний з різних частин (7000 чол.) під командуванням генерал-майора П. Л. Палена.
Проте звістка про те, що війська Багратіона не змогли прорватися через Могилів, змусило його відмовитися від наміру помірятися силами з Наполеоном. Росіяни залишили Вітебськ і швидко відійшли до Смоленська. За три дні бойових дій втрати росіян склали 3764 людини, французів — 3704.