У боях за Сталінград десантники 39-ї гвардійської дивізії у взаємодії з іншими частинами захищали завод «Червоний Жовтень»
Дивізія в ніч на 1 жовтня з лівого берега Волги почала переправу. Незважаючи на те що її полки були укомплектовані лише наполовину.
Особовий склад дивізії не поступався в хоробрості десантникам Родимцева і Жолудєва. Волга у них була за спиною, і до Волзі вони ворога не пустили. Воїни-десантники відбили всі атаки німців на «Червоний Жовтень».
У мене збереглася копія донесення генерал-майора Гур’єва Військовій раді ВДВ. У ньому є такі рядки:
«Билися дві доби. Билися до останнього патрона. У ці дні наші люди взяли на себе винятковий по силі удару з повітря і натиск танків з піхотою. Справа доходила до того, що солдати залишалися під гусеницями ворожих танків, але не відходили без наказу.
Один батальйон на самому початку бою був відрізаний від своїх частин, але десантники не розгубилися і не забули правил своєї тактики. Вночі вони прорвалися і вийшли в тил наступав ворога, перерізавши важливу для противника дорогу. Тут в цю ніч був розгромлений підходив ворожий резерв. За один бій батальйон знищив 30 автомашин з піхотою, підбив 4 танки, захопив 12 гармат, 3 радіостанції та інше майно. У ворожому тилу піднявся неймовірний переполох, який відразу ж позначилося на поведінці частин супротивника, що діяли з фронту.
Вдень десантники пішли на хитрість. Кругом нескінченна степ, сховатися там майже не можна. І коли німецька 88 авіація почала бомбити цей батальйон, вони використовували захоплені у ворога розпізнавальні сигнали, ввівши в оману ворожих льотчиків. Вночі за наказом командування, просочившись через бойові порядки противника, десантники вийшли у розташування своїх військ».
У дні боїв між Доном і Волгою по всьому Сталинградскому фронту пронеслася слава про героїв-гвардейцах взводу молодшого лейтенанта Кочеткова, вихованих повітряно-десантними військами. Довго з вуст в уста передавалися солдатами подробиці про героїзм кочетковцев.
Про подвиг солдатів взводу молодшого лейтенанта Василя Кочеткова я спочатку дізнався від начальника політвідділу одного повітряно-десантного з’єднання полковника Юматова, учасника Сталінградської битви. Потім більш детально познайомився з кочетковцами за матеріалами «Комсомольської правди» за жовтень 1942 року. І ось вже після війни, переглядаючи у Центральному музеї Радянської Армії експозицію Сталінградського відділу виставки, я знову зустрівся з Василем Кочетковим і його товаришами. Я побачив наказ Військової ради фронту про відзначення 16 героїв, вірш солдата Григорія Ясинського і замальовку фігури Кочеткова. Що ж зробили гвардійці-десантники біля стін Сталінграда?
гітлерівців ще вісім машин. Василь Кочетков настільки виснажився від втрати крові, що не міг рухатися. Ледь підвівши голову, він озирнувся по сторонах: «Скільки гвардійців ще в строю? Троє. Тільки троє!» Здавалося, що положення вже непоправне, що фашисти прорвут оборону. Але залізна воля і на цей раз не змінила відважним.
Не витримавши смертельної боротьби з жменькою сміливців, які в ім’я перемоги кидалися з гранатами під гусениці, екіпажі шести німецьких танків розгорнули свої машини і пішли назад. Тільки два танки продовжували лізти вперед. Тоді залишилися в живих Ст. Чирков, М. Степаненко і М. Шукматов, обв’язавшись гранатами, кинулися їм назустріч…
Бій закінчився.
Смертельно поранений командир взводу дев’ятнадцятирічний комсомолець Василь Кочетков розповів про нього прибулим на посилення солдатам, які підійшли на рубіж, коли бій уже був закінчений.
Кочетков напівлежав, притулившись спиною до крутості окопу. Блакитні очі його дивилися просто, без переляку. Він трохи підняв закривавлене обличчя і сказав: «Всі люди загинули… як герої…»
Так билися гвардійці-десантники у загальновійськовому бою спільно з воїнами інших, прославлених у Сталінградській битві з’єднань і частин.