Петельский сидів на обледенілому колоді, недалеко від річки і пильно вивчав місце майбутньої переправи. Поривчастий вітер зі снігом пронизував наскрізь, до кісток. Але люди працювали без відпочинку. У пошуках човнів вони обнишпорили прибережні очерети. Знайти вдалося лише три човни, але і ті виявилися діряві. Треба було готувати плоти. Але не було колод і дощок.
Під ураганним вогнем противника вони розібрали не встиг згоріти дотла сарай. Виготовили кілька плотів. Але всього цього було явно недостатньо, щоб швидко переправити на протилежний берег техніку і бійців, які мали захопити плацдарм і утримувати його до підходу головних сил.
— Товаришу старший лейтенант!—звернувся до нього сержант Ф. Власов.— Вас викликає командир полку.
А коли комбат з’явився на командний пункт, підполковник Веселов запитав у нього:
— Як іде підготовка до переправи?
Доповівши про хід робіт, комбат поскаржився, що переправних засобів буде недостатньо.
— Знаю,— погодився командир полку.— Доведеться перепливати на підручних засобах.
— Але ж крижана вода, людей погубимо.
— Але й чекати, поки вода в річці потеплішає, у нас немає часу. Треба швидше на той берег, поки ворог не встиг закріпитися там. 9-й і 15-й полки вже переправляються. Через дві години доповісти про готовність до переправи,— наказав він.
гітлерівців з першої траншеї і тепер розширювали захоплений плацдарм.
Але і фашисти не забарились. Після потужної артилерійської підготовки вони в 7 годин ранку кинулися в контратаку.
— Ні кроку назад! Стояти на смерть,— наказав комбат. Його команда з швидкістю блискавки передавалася з окопу в окоп, з уст в уста.
Вогнем з кулеметів і автоматів гвардійці змусили фашистів залягти. Але через кілька хвилин до них підійшли потужне підкріплення: 4 танки і 2 самохідки. Під їх прикриттям вони піднялися і знову пішли на позиції батальйону.
— Відсікати піхоту!— комбат наказав. А коли танки і самохідні гармати наблизилися вже на 400-500 метрів, він подав команду:
— Приготувати гранати! Протитанковим знаряддям вперед, на пряму, по фашистах вогонь!
Дружно вдарили наші артилеристи, полетіли під танки зв’язки гранат. Раптово зупинилися два танки. В одному з них виявилася розбитою снарядом гусениця, а в іншого задиміла вежа. Танк підбив командир 45 мм гармати сержант Михайло Бологов, решту ж повернули назад.
Через годину фашисти повторили контратаку. Їх танки вже не підходили близько до бойових порядків батальйону, але вели прицільний вогонь із гармат і строчили з кулеметів. У батальйоні вже були убиті і поранені, але ті, що залишилися в строю, готувалися до нової майбутній сутичці з ворогом.
А коли гітлерівська піхота, а її було не менше двох рот, наблизилася до окопів, бійці відкрили по ній ураганний вогонь з усіх видів зброї. Добре допомогли гвардійцям їх мінометники, вони зуміли зробити влучне пристрілювання і буквально накрили своїм вогнем фашистів, серед них почалася паніка, багато солдати повернули назад, почали поспішно відходити. Ще був один підбитий танк. Ще загорілася одна самохідка. Це вже робота батальйонних мінометників. І ця контратака була відбита з великими втратами для противника. Добре діяли в цьому бою і артилеристи батареї 45 мм гармат, якою командував старший лейтенант П. Е. Євстаф’єв. Особливу відвагу виявив у цьому бою сержант Р. Дождалев. Його знаряддя стояло на самому лівому фланзі батальйону, на танкоопасном напрямку. Хоробрий командир і бувалий воїн брав участь у багатьох боях, загартувався в них і придбав хороший досвід боротьби з танками ворога. З напруженням чекав він на зустрічі з ворожими танками.
Довго чекати не довелося. Вдалині на горизонті показалися 3 ворожих танки. Рухалися вони по дорозі, що йде до Дністра, на позиції левофланговой роти. На чолі йшов «тигр». Ніхто з бійців не здригнувся при появі цієї сталевої громадини. Ніби відчуваючи настрій своїх підлеглих, сержант сказав, не відриваючи очей від бінокля:
— Не страшно. Нехай підходять ближче, не снарядами, так гранатами, все одно знищимо.
Танк наближався. Весь розрахунок, стежачи за поведінкою свого командира, розумів, кожен його рух. А він спокійно чекав, сощурив очі. Відстань між танком і артилеристами скоротилося до межі. І тоді сержант подав команду: — По фашистах вогонь!
Чітко і злагоджено заробив розрахунок цієї маленької гармати. Пролунав перший постріл, за ним другий, третій. На броні «тигра» блиснув сніп іскор. Це рикошету від снарядів. Вони не пошкодили фашистської машини. Танк продовжував рух в зловісному мовчанні, не роблячи жодного пострілу, маючи намір, мабуть, розчавити знаряддя. Тоді сержант Р. Дождалев скомандував: — Знаряддя на себе, із заходом ліворуч, вперед!
Перед носом у фашистів бійці підхопили знаряддя, викотили на руках і відкрили з нього вогонь по лівому борту і гусениці «тигра». І знову марно. Танк, як би ігноруючи зусилля артилеристів, йшов зі скреготом на окопи. Тоді Р. Дождалев, схопивши в’язку гранат, кинув її під ліву гусеницю. Вибух — і танк зупинився. Він судорожно сіпнувся вправо, потім вліво і застиг на місці.
Настало затишшя, але по всьому було видно, що фашисти готувалися до нової рішучої контратаці, підтягували свіжі сили, виробляли їх перегрупування. А через Дністер все ще не була наведена переправа. Повільно, дуже повільно підходив на плацдарм підкріплення. Не підтяглася ще й полкова артилерія. А без неї важко утримувати плацдарм. І, як на зло, розірвався зв’язок. Комбат нервував, шумів на зв’язківців, вимагав зв’язку. Але зв’язку не було.