З 23 червня по 10 вересня 1941 року ми щодня приходили у військкомат з одним питанням: «Коли?» Але там вперто зберігали мовчання. А події на фронті не радували.
Кожен день, слухаючи радіо, ми дізнавалися: «В результаті кровопролитних боїв наші війська залишили… залишили… залишили…».
Назви цих нікому не відомих великих і малих населених пунктів, безіменних висот вимовлялися як назви столиць великих держав. А ми ходили по старому дворику сімферопольського військкомату та нічим не могли допомогти Батьківщині.
Нарешті домоглися прийому у воєнкома.
— Чекати, — сказав він, — нікуди не їхати. Ви належите до категорії — «до особливого розпорядження».
І ось 10 вересня 1941 року мені повідомили, що я направлений в Майкопское військово-повітряний училище. Той же напрям отримав і Михайло. Отже, авіація. Як зараз пам’ятаю цей день. Збірний пункт — сімферопольський велотрек.
Величезне скупчення народу: призовники, родичі, друзі, знайомі. І ось все вже позаду: і слова прощання, і напуття, і сльози. Сімферопольський вокзал і гучний крик:
— По вагонах!
гітлерівців змінила всі плани. Прийшов наказ: пішим маршем рухатися в Нальчик.