На початку грудня 1879 р. Військова Рада розглянула дані пропозиції, затвердивши новий штат Канцелярії в складі Керуючого справами і 14 діловодів: 5 старших і молодших 9, з «чітким покладанням завдань на кожного з них. Рішення Ради 26 січня 1880 р. було затверджено Олександром II. Новий штат було поведено ввести з 1881 р., а в 1880 р. «у вигляді недостатності коштів Військового Міністерства обмежитися збільшенням канцелярії Комітету трьома старшими діловодами». У повоєнні роки це був єдиний акт, спрямований виключно на вдосконалення внутрішнього устрою центрального апарату розвідки, поза зв’язком із загальними заходами по покращенню структури військового управління.
На початку 80-х років XIX ст. державне і військове керівництво під впливом досвіду війн в Європі і останньої російсько-турецької війни визнало необхідним розглянути можливість подальшого вдосконалення структури військового відомства. У жовтні 1881 р. була утворена особлива комісія під головуванням члена Державної ради графа П. Коцебу для обговорення стану різних частин військового управління. Комісія визнала необхідність змін, після чого в січні 1882 р., було «Височайше повеління» приступити до складання проектів відповідних перетворень.
Задум перетворення центрального апарату зводився до розподілу Головного штабу на Головне управління Генерального штабу (ГУГШ) і Головне інспекторське управління з метою привести його пристрій у відповідність з досягнутим за останні роки рівнем розвитку військової справи в державі і за кордоном, підвищити роль Головного штабу як органу стратегічного керівництва. Проектом передбачалися зміни і в організації центрального апарату військової розвідки.
У довідці Головного штабу «Про справи Азіатської частини», складеної на початку 1894 р. зазначалося, що до її обов’язків, крім зазначених у Положенні 1886 року, відносяться «збір та обробка відомостей про збройних силах Азіатських держав; зносини з військовими агентами в Азіатських державах». З довідки випливало, що до моменту її складання Азіатська частина мала неофіційну, але чітко певне внутрішнє пристрій. Вона поділялась на три діловодства. Перші два — «по справах» азіатських військових округів, а третє — «військово-статистичної частини», завданнями якого були «зносини з військовими агентами і спорядження вчених експедицій». Особовий склад Частини складався з завідуючого, трьох діловодів і чотирьох помічників, двох чиновників і одного «топографічного офіцера».
Таким чином, в дореформений період розвідувальні функції Азіатській частині під впливом об’єктивних факторів поступово розширювалися, закріплюючи за нею роль своєрідного «азіатського філії» центрального апарату розвідки військового відомства.
Вперше розробку проектів спільного плану дій Росії проти можливої коаліції німецьких держав почали в 1873 році під керівництвом Д. А. Мілютіна внаслідок об’єднання Німеччини, де провідну роль Пруссія захопила. Цей процес активізувався під впливом недоброзичливою позиції, зайнятої Німеччиною і Австро-Угорщиною на Берлінському конгресі 1878 року, де Росію позбавили плодів її перемоги над Туреччиною, коли уряд Олександра III відмовився від продовження союзного договору з ними і початок враховувати їх у подальших планах як найбільш вірогідних супротивників.
З 1880 року Німеччина приступила до значного посилення своєї армії і військового флоту, що безпосередньо зачіпало інтереси Росії на Заході і в Балтійському морі. З цього моменту доводилося серйозно рахуватися з безперервним зростанням німецьких збройних сил. У тому ж 1880 році знову тривожне становище склалося на Кавказькому, Чорноморському і Південно-Західному напрямках. Англія відняла у Туреччині Єгипет. Росія побоювалася, що Босфор також потрапить в руки англійців. Однак відсутність на Чорному морі лінійного флоту парализовывало активні кроки з боку уряду Російської імперії.
На Далекому Сході між Японією і Китаєм назрівав конфлікт, який міг викликати втручання європейських держав. Росія не могла залишитися байдужою і в цьому питанні. Революція Мейдзі 1868 року в Японії порушила вікову ізоляцію цієї країни від решти світу і пробудила шовіністичні прагнення войовничих самураїв. Посилилася центральна влада прагнула проникнути на материк, користуючись слабкістю суміжних країн. У 1874 році Японія зробила першу завойовницьку експедицію для захоплення острова Тайвань. Спроба не змогла закріпити володіння островом внаслідок втручання Англії, яка встала на «захист прав» Китаю.
Таким чином, до 1881 року військово-політична обстановка у світі для Росії ускладнилася на всіх головних сухопутних і морських театрах, де потрібно було мати солідні сили сухопутних військ, військового флоту і опорні бази. Тому розвиток армії і військово-морського флоту набувало важливого значення у зовнішній політиці царського уряду як в Європі, так і в Азії — в першу чергу на Далекому Сході.