Командиром 23-го полку призначений майор Писанко. Раніше він був заступником комполку по стройовій частині. В полку він з перших днів війни, добре знав особовий склад, та і його всі знали.
Місяці війни стали для Івана Івановича суворою, але хорошою школою. Він був командиром сміливим, рішучим, з твердим характером. Словом, виправдав довіру командування і наші надії.
Прибутку в Дяково. Велике село і не постраждало від війни, тут навіть базар працював. Ціни, звичайно, недоступні, але можливий обмін. В село поверталися евакуйовані жителі.
Весна починала вступати у свої права, степ покривалася польовими квітами. Жайворонки, оспівані Ст. А. Жуковським, з раннього ранку парять в бірюзовому небі. Цю пичужку і помітити важко, а скільки радощів вона приносить! Згадалося дитинство…
Дивізія присунулася ближче до Миусу і зайняла позиції по лівому березі. На правому —зайняті ворогом висоти, за ними — Донбас. Ми як на долоні. Харчування і всяке пересування тільки вночі. Отримуємо поповнення, навчаємо новачків. До кінця квітня 1943 року повністю укомплектовані знаряддями, оптичними приладами, отримали наказ взяти на облік всіх шоферів. А це означало одне: переходимо на механічну тягу.
Розробили систему вогню, обладнали кілька вогневих позицій та НП. Словом, побудували глибокоешелоновану оборону. КП розташувався навпроти села Дмитрівка. Сама село на протилежному березі, там фашисти. Це вже Донецька область. Північніше знаменита Савур-могила. Прямо на захід обласний центр.
Шендрик повернувся в наш полк, але ненадовго. Незабаром він був призначений начальником штабу артилерії 4-ї гвардійської дивізії. На його місце командиром дивізіону прийшов капітан Коваль Олександр Мойсейович. Раніше він командував батареєю у 2-му дивізіоні, був заступником командира дивізіону по стройовій частині. В полку з початку війни, але ми не були знайомі. Мені він відразу сподобався. Спокійний, діловий.
Прийшла ще одна звістка: над нами взяли шефство трудівники тилу. Ми почали отримувати від них свіжу рибу. Так яку! Судак, щука, сом. Важливо було зберегти. Для цього рили глибокі траншеї, заповнювали їх кропивою, гілками — робили польовий холодильник. І зберегли.
Наближалося свято 1 Травня. Фашисти, як правило, здійснювали свята вилазки. Ми готували відсіч. Так було і на цей раз. В ніч на 1 травня група фашистів переправилася через Міус в районі балки Герасимова. Стали гітлерівці дертися по схилах берега, закидаючи наші окопи і ПНП гранатами. У мене на КП дзвінок, ледве чутний голос старшого лейтенанта Кукіна:
— Товариш 20-й, откро…
— Голосніше, — кажу, — нічого не чути!
— Не можу голосніше, — відповідає, — поруч німці. Відкрийте нерухомий загороджувальний вогонь.
Віддаю наказ командира 7-ї батареї — два залпи, — вогонь! По дивізіону оголошена бойова тривога. 7-я батарея продовжує стрілянину, збільшивши приціл на одну поділку (50 метрів). Загули зумери телефонів з «горища»: доповісте обстановку! Я-то знав, що Кукін викликає вогонь на себе. Чи Не поспішив я з командою відкрити вогонь? З цими думками я вийшов з бліндажа, раптом телефоніст кричить: до телефону! Хапаю трубку, а в самого руки тремтять.
— Федір Дмитрович, все добре, що добре кінчається!
— Хто це?
— Я. Кукін
— Ти поранений, контужений?
— Ні. Тільки двоє з наших легко поранені, їм надано допомогу, зате німців поклали багато. Розвидниться — підрахуємо.
Доповідаю про те, що трапилося Писанко, той сообщав що послав туди Раєвського і Шведа. Я в свою чергу послав начальника зв’язку Яскевича і медика Зубкова.
По телефону вони детально описали ситуацію: вбито вісім німців, четверо поранених. Їх підібрали, надали медичну допомогу. Вони вже дали цінні свідчення про свої частинах.
Пізніше і Кукін розповів, що сталося. Виявляється, німецька розвідка намацала пробоїну у нашій обороні, де не було ліктьовий зв’язку. В цю прогалину вони і сунулися, скориставшись помилкою нашої піхоти.
Запитую, чому не застосовували гранати проти німців? Застосовували, тільки спочатку не могли їх накрити: адже вони дерлися по укосу. Здогадалися, стали скачувати гранати їм назустріч. А коли почався обстріл, Кукін зі своєю командою використовував берегові козирки. Ось адже, знали, готувалися і ледь не пропустили.