Надійшло нове завдання. Через кілька годин «МО-0101» вийшов на супроводження транспортів.
Настала осінь. Дні стали коротшими. Штормило, моряки поверталися з походів втомленими від напруженого ратної праці.
Дивізійним штурманам доводилося плавати частіше колишнього, причому на різних кораблях ОВР.
Якось мені довелося побувати на швидкохідному тральщике — «Міна», яким командував мій давній знайомий, колишній однокашник по училищу старший лейтенант Микола Іванович Сенкевич. Військово-морське училище імені М. В. Фрунзе він закінчив у 1937 році, плавав штурманом дивізіону тральщиків, а на початку війни був призначений командиром БТЩ «Міна».
Кораблі цього проекту зійшли зі стапелів Севастопольського судноремонтного заводу імені Серго Орджонікідзе в 1935-1939 роках. У тридцять сьомому підняли прапори «Трал», «Міна», «Якір», «Гарпії, «Захисник», «Вибух» та «Щит.
Таких тральщиків було тринадцять. Тепер їх залишилося, дванадцять—12 вересня підірвався «Минреп». Подробиці загибелі корабля я дізнався від старшого лейтенанта Сенкевича.
О 21 годині 15 хвилин «Минреп» вийшов з порту Феодосії. Море було спокійним, стояв повний штиль. Сигнальники вели спостереження, але противник не з’являвся.
Корабель знаходився в кількох кабельтових від Феодосійського маяка, коли під кілем пролунав потужний підводний вибух. Тральщик розламався і затонув. До місця вибуху попрямував «КМ-224». Вдалося підібрати 16 осіб серед них виявилися дублер командира мінно-артилерійської бойової частини Олександр Мартинов, штурман Віталій Крюков і боцмана.
Разом з усіма іншими загинули командир Лев Аверков, воєнком корабля Дорофей Бондар і воєнком дивізіону тральщиків старший політрук Павло Мисников.
— Так, ми понесли важку втрату, — додав Сенкевич. — Всі ми знаходимося на волосині від смерті. Може завтра ні мене, ні тебе не стане. Але поки ми живі нелегко усвідомлювати загибель бойових товаришів.
До виходу німців до Севастополю основна загроза нависла над містом з повітря. Фашисти систематично атакували наші кораблі як у морі, так і в бухтах.
30 вересня 1941 року на рейді Стрілецької бухти стояв на якорі БТЩ «Вибух». В 22 години була оголошена повітряна тривога. Особовий склад зайняв свої місця з бойового розкладом.
Озброївшись біноклем командир корабля, Микола Федорович Ярмак, спостерігав за ворожими літаками. Ось один з них, який опинився в променях прожекторів, пішов на Стрілецьку бухту.
По команді командира комендоры відкрили вогонь. Трель «сорокап’яток» заглушила гул моторів. Потім вдарили кулемети. Потік трасуючих куль кинувся в нічне небо.
Літак скинув бомби. Одна з них вибухнула поблизу тральщика. Спалахнула пожежа. Червонофлотці на чолі з боцманом Іваном Коваленко кинулися збивати полум’я.
Пішли в хід шланги. На палубу дали воду. Одночасно запрацювали вогнегасники. Боротьба з вогнем, не припинялася ні на хвилину.
Боцман захоплював людей особистим прикладом. Це був високого зросту, кремезний моряк, який пройшов хорошу школу вишколу ще в мирний час. До призначення на «Вибух» Іван Федорович служив на крейсері «Компетерн», потім прийшов на споруджуваний «Трал». Брав участь у перегонці кораблів на Тихоокеанський флот. З Владивостока Коваленко прибув в Севастополь і отримав призначення боцманом на «Вибух».
У самий розпал боротьби з вогнем другий ворожий літак скинув бомбовий вантаж. Осколки з вереском полетіли на корабель, зрешетили надбудови.
Багато моряки, в тому числі і боцман Коваленко, отримали поранення, але боротьба за живучість тральщика не припинялася.
Коли на береговому пункті медичної допомоги стало звістці про те, що трапилося, флагманський лікар ОВР військовий лікар 2-го рангу Єпіфан Іванович Гелеква вислав на «Вибух» фельдшерів Олександра Павлова, Стефана Ноздріна і чотирьох досвідчених санітарів. Вони виявили 24 поранених. Їх евакуювали їх в береговій госпіталь.
Військовий фельдшер корабля Іван Васильович Севастьянов загинув.
Серед тяжкопоранених виявився В. Ф. Коваленко. У березні 1942 року Іван Федорович повернувся до ОВР і був призначений боцманом на БТЩ «Шукач». Там він служив до кінця війни.