Але в 1941 році Перемишль довелося залишити | Історичний документ

Недалеко від залізничного мосту відважно билася група під командуванням помічника начальника 2-го відділення штабу загону ініціативного і досвідченого старшого лейтенанта Р. С. Поліводи. Її направив туди начальник прикордонного загону підполковник Я. І. Тарутин.

У бойовій характеристиці Перемишльського прикордонного загону говориться, що «група прикордонників під командуванням старшого лейтенанта Поліводи відображала всі спроби ворога форсувати річку. Вміло розміщені кулеметні точки, організований збройний вогонь завдавали ворогові великі втрати».

Бій за залізничний міст тривав десять годин. Тільки наказ начальника загону змусив прикордонників відійти на нові позиції. Незважаючи на значні втрати, вони боролися мужньо. В середині липня 1941 року В. П. Воробйов, з спогадів якого ми почали свою розповідь про героїзм бійців і командирів заставши 4-ї комендатури, був поранений в ногу. Але в госпіталь не поїхав, продовжував воювати. Наприкінці грудня 1941 року він був закинутий в тил противника у складі загону, який діяв в районі шосе Харків — Бєлгород — Курськ: знищував проходять невеликі частини фашистів, обрезывал телефонні дроти, підслуховував розмови штабних працівників. Воробйов був поранений вдруге.

З травня 1943 року він проходив службу у 128-му погранполку, з травня 1944 року — в погранотряде. У 1952 році перевівся в Міністерство внутрішніх справ.

Інший герой Михайло Олександрович Барай служив радистом 4-ї комендатури 92-го прикордонного загону. Надаємо йому слово: «Звичайно, багато деталей і прізвища товаришів вже забулися, але деякі події тих років пам’ятаю добре.

До лав Червоної Армії мене призвали в кінці 1939 року, тоді вже почалася Друга світова війна. У 1940 році навчався в полковій школі зв’язку в місті Славута. Після закінчення навчання отримав спеціальність радиста і був направлений в 92-й прикордонний загін.

М. А. Барай воював на Західному, Південно-Західному і Центральному фронтах, у диверсійній групі старшого лейтенанта Соколова, партизанському з’єднанні Малікова, на Курській дузі.
Після демобілізації з армії він багато років працював учителем в школах Сарапульського району. У 1976 році вийшов на заслужений відпочинок.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: