Пригадується весна 1942 року, незвична, тривожна, трагічна. Суворий відбиток на неї наклала Вітчизняна війна.
На величезному тысячекилометровом фронті, що простягнулося від Балтики до берегів Чорного моря, радянський народ і його збройні сили продовжують героїчний двобій з ненависним ворогом людства — німецьким фашизмом.
Комсорг згадує: Крим 1942 року. Шумить Чорне море, південний вітер несе низькі рвані хмари і морську свіжість, що пронизує до кісток. Земля розкисла прилипає до підошов чобіт, утворюючи високі пудові платформи.
Шумить море, шумить, навіваючи спогади про те, як ми, і закінчили Вінницькі КУПС, евакуйовані в 1941 році в Удмуртії, прибули в Керч.
Неможливо забути, як нас, молодих; не нюхали пороху, підняли вночі по тривозі і побудували в будівлі Можгинского педучилища. Начальник курсів майор Кучер, стоячи перед строєм, сказав: «Товариші! Ваша бойова підготовка закінчилася. Ви їдете нюхати кримські троянди. Це я для лірики, а в дійсності відправляєтеся на фронт бити ворога. У Криму йдуть важкі бої. Севастополь, стікаючи кров’ю, відбиває всі атаки фашистів. Настав ваш черга захищати Батьківщину!» І загін у 300 осіб почав свій шлях в ешелоні через Краснодар до Новоросійська, а далі морем через Керченську протоку в Камиш-Бурун.
Серед тих замполитруков рот (таке звання нам присвоїли перед відправкою на фронт) були: Павлов, Лавров, Пивоварів, Філіппов, Краснопьоров, Мымрин, артист Сарапульського драмтеатру Старовойтов, Кулаков, Поздєєв, Широбоков, Білорусів, Зорін та інші товариші з Удмуртії і Кіровської області. Багато з них навічно залишилися в кримській землі. У Керчі нам оголосили, що ми знаходимося в резерві політуправління Кримського фронту.
Незабаром почалася відправка на передову, де ми лицем до лиця зустрілися вперше з фашистами.
Ак-Монайські позиції. Тут на одній з ділянок фронту тримала оборону 400-я стрілецька дивізія з входили до її складу 959-м артилерійським полком.
У бойових діях цього полку брав участь і один з авторів, будучи комісаром першої гарматної, а потім 6-ї гаубичної батареї.
Головний удар противник завдав на лівому фланзі, діючи уздовж узбережжя Чорного моря.
8 травня, після масованого авіаційного удару, що тривав більше трьох діб, німецька піхота, підтримана танками і самохідної артилерії, перейшла в атаку, прагнучи захопити сильний вузол нашої оборони — Корпечь. Частини і підрозділи дивізії зустріли ворога шквалом рушнично-кулеметного і гарматного вогню. Несучи величезні втрати, німці відкочуються назад. Ворожі танки поспішають в укриття. Атака захлинулася.
Гітлерівці знову кидають у бій літаки. В розпеченому повітрі висить гуркіт вибухів. Все кругом оповите димом. З-за пагорба виповзли кілька німецьких танків. Двома групами вони атакують Корпечь, але зустрічають сильний вогонь стояли тут 1-ї і 2-ї батарей. Ці батареї підпустили ворожі танки на близьку відстань і першими ж пострілами прямої наводки підбили три з них. За танками майже в повний зріст гітлерівці йшли з автоматами і гвинтівками напереваги. Їх не менше батальйону.
Пролунав залп, потім другий, третій… Ворожа піхота відокремлена від танків. Залишається її знищити.
Майже дві доби частини дивізії разом з батареями свого артилерійського полку стримували шалений натиск ворога. І тільки в ніч на 10 травня, коли гітлерівці глибоко обійшли позиції з лівого флангу, бійці отримали наказ на відхід з Ак-Монайко-Парпаческих позицій.
На дорогах скупчилася велика кількість людей і бойової техніки, автомашин, обозів. То в одному, то в іншому місці виникають пробки. Поки їх ліквідують, похідні колони стоять. А тут ще, як на зло, з вечора йде проливний дощ. І без цього погані дороги швидко розкисло. Коні і матеріальна частина, упряжки з боєприпасами і продовольством грузнуть у багнюці. Гарматні розрахунки буквально на руках тягнуть знаряддя, зарядні ящики, візки. Разом з бійцями взялися за посторонки і командири, політпрацівники. Сили у кожного напружені до межі. Але незважаючи на це, відірватися від противника на більш або менш значну відстань так і не вдається.
На світанку німці виявили відступаючі війська. Вони кинули вдогон за ними танки і мотопехоту. Підійшовши на близьку відстань, противник відкрив по відходить колон ураганний вогонь. Положення стало критичним.
На шляху відходу виявився протитанковий рів. Стрілецькі підрозділи швидко зайняли його для оборони і приготувалися до бою. На зворотному гребені рову відразу розгорнулися полкова артилерія і батареї артилерійського полку. Майже всі знаряддя були поставлені на пряму наводку. Для відбиття ворога воїни-артилеристи підготували і протитанкові гранати і пляшки з горючою сумішшю.
Противник не змусив себе довго чекати. Близько 10 години ранку вісім важких фашистських танки, а за ними до двох батальйонів піхоти кинулися на наспіх організовану оборону. Підпустивши танки на прямий постріл, 1-я і 2-я гарматні і 6-а гаубична батареї під командуванням старшого лейтенанта Єрмакова, лейтенанта Єгорова, політрука Самедова і старшого лейтенанта Дяченко першими відкрили вогонь. Снаряди влучно разили противника.
Втративши більше половини танків і велику кількість живої сили, німці припинили атаку, відійшли на вихідний рубіж. В цьому бою зазнали значних втрат і наші війська, особливо гарматні батареї. Втрати були і в стрілецьких підрозділах. Витримку і холоднокровність проявили наші старші артилерійські начальники.
Оговтавшись після першої невдалої атаки, години через три німці знову переходять в наступ. На цей раз вони вводять в бій більше 10 танків і до полку піхоти. Чотири броньовані чудовиська наближаються до брустверу протитанкового рову. Вони ось-ось розчавлять окопалися тут наших піхотинців. Сюди поспішає з групою бійців-артилеристів командир взводу управління 2-ї батареї лейтенант Мурат Цогоєв, осетин з Орджонікідзе. У кожного з них в руках протитанкові гранати, пляшки з горючою сумішшю. Танки вже майже поруч. Тьмяно поблискували на сонці гусениці. Долинало спекотне дихання моторів. Лейтенант Цогоєв першим кинув в’язанку гранат назустріч ползущему танку. Пролунав вибух. З коліс машини з скреготом зірвалася і розпласталася по землі гусениця. Танк завмер. Другий танк підпалює червоноармієць Алієв. Вцілілі машини повернули назад. Задкує і ворожа піхота.
Гітлерівці шаленіють. До вечора вони в третій раз атакують наші бойові позиції. І знову на нас обрушується лавина броньованих машин. На лівому фланзі фашистам вдалося увірватися на вогневі позиції. Вони захопили дві 76-мм гармати і стали їх розгортати, щоб стріляти вздовж протитанкового рову. Побачивши це, пропагандист полку старший політрук Щербаков зібрав телефоністів, їздових і бійців господарського взводу і повів їх в атаку. З вигуком «Ура! За Батьківщину!» він першим кинувся на ворога. Знаряддя були відбиті.
Комсорг згадує: Велику радість у ці тяжкі дні відступу викликав один випадок. Яскраве травневе сонце гаряче припікає. У бінокль добре видно, як по рівнині швидко крокує солдатів. За спиною у нього гвинтівка, на пояс — патронташ і мала саперна лопата. Солдат поспішає по якомусь терміновим завданням, щохвилини поглядаючи на небо. Кругом тихо. Але ось вдалині показалася чорна точка. Скоро можна було бачити неозброєним оком, що це німецький винищувач «мессершмітт». Ясно, що він вилетів на вільне полювання. Солдат зрозумів це і відразу розпластався на землі. Льотчик помітив його, спікірував.
Вжимаясь в землю, людина чекав, коли його пронзят кулі, але літак пішов вгору, не зробивши постріли.
Боєць підвівся, обтрусив з обмундирування землю і побіг далі. Німецький льотчик, розгорнувши свою машину, знову спікірував на солдата. Так повторювалося кілька разів. Мабуть, гітлерівського пілота бавила така гра. Він знав, що на рівнині ніде сховатися, і російська від нього не піде. Ми від злості кусали губи, стискали кулаки, але нічим допомогти не могли своєму товаришеві.
Набридло солдату бігати, як ховраху від стерв’ятника, і він сів по-турецьки на землю. Взяв гвинтівку напоготові і став чекати ворога. Коли фашистський шуліка знову почав пікірувати, пролунав постріл. Літак підняв свій ніс вгору, а потім стрімко полетів до землі…
Сильний вибух пролунав метрах в шістдесяти від нас. Маленька куля з червоною головкою наздогнала ворога.
Смеркне. Атаки супротивника, що слабшають, і поступово бій припиняється. Зачекавши якийсь час, знімаємося з оборони і продовжуємо відхід у західному напрямку.
Події в Криму для нас розвивалися несприятливо. Німецько-фашистські війська, маючи перевагу в живій силі і техніці, з неймовірною швидкістю просувалися до Керчі.