Абдул-Керім-паша народився в р. Чирпан Східної Румелії. Військову освіту він отримав у Відні і брав участь практично у всіх війнах, які вела Туреччина в середині XIX століття. Відомим він став досить рано — ще в кінці двадцятих років. Османської імперії тоді доводилося досить туго, оскільки європейські держави прагнули до того, щоб будь-якими способами її послабити, роздрібнити, відібрати завойовані території не тільки в Європі. До того ж посилився і визвольний рух народів, які опинилися під османським ярмом.
Розправа з бунтівними яничарами
Абдул-Керім зміг здійснити давню мрію своїх попередників на троні — розпустив яничарів, скориставшись їх заколотом проти влади. І не тільки розпустив, але і заборонив далі згадувати це слово.
Султан поспішав і втягнув імперію в російсько – турецьку війну 1828-1829 років в той момент, коли чисельність нової армії ще була далека від старої. І тому цю кампанію турки програли дуже швидко, навіть незважаючи на те, що мали цілу плеяду достатньо талановитих воєначальників типу Абдул-Керіма-паші — розумних, нестандартно мислячих, рішучих і особисто відважних.
До того ж на Османську імперію весь час тиснула Англія, опасавшаяся окупації російськими Стамбула і захоплення ними чорноморських проток. Все це змусило Туреччину піти на переговори з Росією, і незабаром був підписаний мирний договір.
Поразка Керим-паші
Але загроза захоплення Стамбула з її підписанням не відпала. Тепер вже намісник Єгипту Мехемед-Алі, який мріяв створити імперію арабів, жадав захоплення османської столиці. У 1831 році єгипетські війська увійшли в межі Анатолії. Але тут єгиптяни наштовхнулися на шалений опір, який надав їм турецький корпус під командуванням Абдул-Керіма-паші. Абдул-Керім не зміг відбити напад, в грудні 1832 року в битві у Конья його частини були розгромлені, і лише в 1839 році турки змогли розпочати бойові дії проти єгиптян. І знову Керим-паші довелося відбиватися від наседающих військ єгипетського намісника, і знову він був розбитий.
Під Башкадыкларом Керим-паша зазнав таке враження, що розлючений султан усунув його з посади і віддав під суд. Але, до честі турецьких суддів, вони не побачили в діях маршала Керіма-паші якоїсь провини і виправдали його. Султан теж охолов і повернув опального воєначальника на службу.
Генералісимус Керим-паша
У шістдесяті роки В Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговині спалахнуло повстання проти турецького ярма. На придушення його в 1862 році був направлений Керим-паша. У деяких районах він зміг задушити повстання, але в цілому зламати рух не зумів. Тим не менш, він продовжував командувати турецькою армією на європейському театрі військових дій, а в 1876 році далі отримав звання генералісимуса.
Авторитет його потроху зростав. Вже стала забуватися його опала після поразки в російсько-турецькій війні, суд над ним і його виправдання. А коли султаном став Мурад, Керим-паша сів у крісло військового міністра Османської імперії, одночасно залишаючись головнокомандуючим турецької військової угрупуванням в Сербії.
Коли ж на престол вступив Абдул-Хамід, згодом прозваний «кривавим султаном», генералісимус був звільнений з посади військового міністра, але залишився на посту головнокомандуючого. Така вже доля чинів при будь-якому одноосібному правлінні: йде перша особа — йде і його команда. За століття існування держави ця система залишається незмінною.
Успіх Абдул-Керім-паші
Великий успіх до генералісимусу Абдул-Кериму – паші все-таки прийшов. З великим запізненням, але він прославився як талановитий воєначальник — йому вдалося розгромити сильну сербську армію в битві при Джюнсе.
Чому так пізно до нього прийшла слава, адже Керим-паша мав багатий бойовий досвід, був особисто хоробрий і відрізнявся від багатьох вищих сановників чесністю?
Мабуть, тому, що не надавав значення своїм місцем в османській ієрархії, був вкрай нерішучий за характером, цурався політики. Все це і дозволяло іншим вищим чинам і султанам ставитися до нього зневажливо, не оцінювати його по достоїнству. А пізніше він і сам, напевно, змирився з таким до себе ставленням і таким становищем у суспільстві, яке він займав. В принципі йому самому було байдуже, програє чи виграє він якусь кампанію. Тому слідом за гучним успіхом він знову зазнав поразки.
Залишок свого життя Абдул-Керім-паша провів спокійно, не беручи участі ні в яких війнах, і помер у 1885 році.