З небувалою запеклістю розігралася битва на підступах до невеликого хутора Зелений Гай. Тут фашисти створили сильно укріплений оборонний вузол з розгалуженою мережею траншей, дзотами, залізобетонними ковпаками.
Вогневі точки обладнані великокаліберними кулеметами на озброєнні у оборонявся велика кількість фаустпатронів. А засіла в цих дотах і ковпаках эсэсовская частина. Всі підступи до оборони пристріляні.
Тільки що розвиднілось, як фашисти відкрили попереджувальний артилерійський вогонь. Потім кілька десятків Ю-807 піддали наші позиції потужної бомбардуванню. Всі заволокло димом і пилом.
Але коли показалися фашистські танки, самохідні гармати і фашистські автоматники, артилеристи були вже біля своїх гармат. Бій йшов весь день. Дивізіон знищив три танки, два бронетранспортери і чимало піхоти.
Влучно били ворога і піхотинці.
Пройшли добу, другу… п’яту. Бій не вщухає. І контратака не вийшла. Піхотинці нарікають на нас, мовляв, не придушили вогневі точки. Командир полку з властивим йому запалом наказав:
Березін, вирушайте в батальйон і разом з його командиром організуйте атаку.
Накази в армії не обговорюють, та ще на фронті. Беру з собою зв’язкового Гришу Копєйкіна, людини винахідливого і безстрашного, рядового Івана Корявца — і бігом на передову, 300 метрів по зеленому полю озимих це не прогулянка по Арбату.
Фашисти відкрили вогонь, ми залягли. Знову кидок, вогонь, притискаємося до землі… І так до самих окопів. Все обійшлося. Комбат був страшно здивований, але комизитися не став. А з настанням темряви Писанко дає відбій, і ми повертаємося в дивізіон.
В період наступу, коли супротивнику вдавалося призупинити наше просування, життя в нічний час мало чим відрізнялася від денної. Атаки, в основному, припинялися, але артилеристам був даний наказ постійно обстрілювати райони ймовірного скупчення противника.
Ні-ні та й «катюші» пропоют фашистам за упокій душі. Постійно спалахувала стрілянина між разведгруппами, які вирушали за «язиками». Сапери й піхотинці приводили в порядок окопи, вдосконалювали лінії оборони, лагодили зброю.
А хтось примудрявся і лист черкнути додому. Старшини доставляють гарячу їжу. Солдати і офіцери матеріально-технічних служб підвозять боєприпаси, медики евакуюють поранених. Політпрацівники і агітатори проводять бесіди, випускають окопні листівки. На зборах йде прийом в партію. У командирів свої турботи. Кожен воїн повинен знати своє завдання в майбутньому бою. Словом, у кожного справ по вуха. Але і для сну знаходиться час.
Тому, скільки встигали зробити вночі, вирішальною мірою залежав успіх денного бою. Так, війна — справа тяжка, але найстрашнішим завжди були втрати бойових друзів.
Залишився в пам’яті один молодший лейтенант. Імені за я вже не пам’ятаю, але пам’ятаю, що це був 19-річний латиш. У ті дні він прибув в наш артполк з поповненням і буквально рвався в бій. 7-я батарея розташовувалася на танкоопасном напрямку. Коли розгорілося бій, він прийняв на себе командування взводом вогневим замість загиблого командира і успішно керував вогнем. На сьомий день битви за Зелений Гай, в день визволення хутора, латиша знайшли на станині розбитого знаряддя. Бився до останнього набою, до останнього подиху. У батареї залишилося одне знаряддя. В інших — не набагато більше.
Поховали ми своїх однополчан на краю спаленого вщент хутора.