Весна 1944 року рано прийшла на Правобережну Україну. Вже в першій половині березня зійшов сніг з полів, повінню наповнилися річки, місцями вони розлилися, вийшовши з берегів. Все тонуло в непролазній бруду і у величезних калюжах.
Подібно широкому весняного розливу йшов наступ радянських армій. Німецько-фашистські війська, наполегливо пручаючись, відкочувалися, все далі на захід.
Відступаючи, гітлерівці не змогли організувати суцільний оборони — не дозволяв розлив річок і бездоріжжя. Лише на основних вузлах доріг і в окремих селищах вони створили опорні пункти.
Для подальшого успішного просування радянських військ на захід від Києва потрібні були розвіддані про глибині оборони противника. Піша розвідка бажаних результатів не досягла, тому вирішено було провести розвідку танковим підрозділом.
Вибір припав на роту лейтенанта Кошечкіна. У корпусі її називали геройською, а це непросто — заслужити таке звання у гвардійському з’єднанні. До весни сорок четвертого лейтенанта Кошечкіна не без підстави вважали грамотним, вдумливим командиром, який отримав відмінну військову виучку. Він брав участь у багатьох боях, на ділі показав себе хоробрим, ініціативним офіцером, самозабутньо отдающимся справі.
Перед виконанням важливою бойового завдання в роті Кошечкіна з’явився генерал Полубояров. Привітавшись з усіма і окинувши поглядом молодого стрункого лейтенанта в темно-синьому комбінезоні, запропонував йому сісти поруч з собою.
— Роті належить прорватися в тил противника. Бойова завдання досить відповідальна. Якщо рейд відбудеться, то війська нашої армії будуть розвивати наступ слідом за вами на західному напрямку — прямо на Львів, а потім і на Варшаву. Так що ваша рота на самому вістрі цього невідворотного удару. Командувач шістдесятої армією генерал-полковник Черняховський Іван Данилович просив мене нагадати вам про це.
Не приховую, завдання важка, небезпечна. — Втягуватися в бої і зариватися не раджу. Виявивши опорні пункти противника, намагайтеся обходити їх, інакше завдання не вирішити. Слід проникнути вглиб його оборони кілометрів на двадцять п’ять — тридцять. Відомості про угруповання ворожих сил в цьому районі будете передавати по радіо. — Прочитавши у погляді Кошечкіна німе запитання, додав:— Звичайно, якщо по дорозі натрапите на невеликі заслони, знищуйте, але про наказ не забувайте ні на хвилину. Досягнувши Тернополя, дійте по обстановці. Якщо вдасться, з’ясуйте, чи готове місто до оборони. Сподіваюся, гвардійці не підведуть. Дійте обачно. Все зрозуміло?
— Все ясно, товаришу генерал.
Підготовка почалася рано вранці. На малих обертах працювали мотори, діловито перемовлялися між собою танкісти, поповнювалися запаси пального і боєприпасів. Для розвідки відібрали чотири кращих екіпажу з роти Кошечкіна — найбільш досвідчених і найвідважніших.
Вночі все було готове до виступу. Ще холодна, немов зберегла останній подих зими, ніч огорнула раскисшую від вологи землю густим покровом темряви.
— Бездоріжжя повинна стати нашим союзником,— сказав Кошечкін.— По-перше, ворог не так насторожений, не чекає нас. По-друге, там, де пройдуть наші тридцятьчетвірки, не пройдуть важкі німецькі машини. А легкі і середні танки нам не страшні. Крім того, на нашій стороні раптовість.— І, помовчавши, додав: — Ну і, звичайно, допомога місцевого населення.
Ледь засірів світанок — розвідники виступили. Кошечкін ретельно продумав, як краще подолати лінію фронту. Неспроста він вибрав цей час: саме на світанку краще спалося.
Зачаївшись у лісовій гущавині біля самої передової, танкісти чекали сигналу. Незабаром з’явилися сапери, повідомили, що все в порядку, проходи готові.
Група розвідників, що вийшла вперед, безшумно зняла вороже бойову охорону, вивела з ладу зв’язок, і танки перетнули лінію фронту далеко від шосейних доріг, які противник контролював.
Фашисти нічого не змогли зробити з раптово з’явилися радянськими танками. Вони виявили їх, лише коли група поглибилася на кілька кілометрів в розташування ворога. «Тигри», послані навздогін, грузнучи в липкою бруду, потрапили в заболочене місце, де остаточно застрягли.
Але в одному місці нашим танкістам не вдалося вислизнути від переслідувачів. Тоді тридцятьчетвірки зайняли позицію молодої гайку на схилі пагорба.
Чотири фашистських середніх танки, надсадно ревучи моторами, чавкаючи в грязі, рухалися прямо на них. Командир роти зловив в перехрестя прицілу борт, на секунду підставлений розгортається танком з хрестом на броні.
— Бронебійним! Вогонь! — почулася його команда. Бій був коротким.
Коли наші машини вилізли на висотку, позаду вдалині було видно чотири димних стовпа, сбиваемых поривами вітру.
Бурхлива весна створила на шляху розвідників своєрідну смугу перешкод. Зустрічалися й інші «сюрпризи». Поблизу села Деревце біля мосту через річку висіла табличка з написом: «Вантажопідйомність 5 тонн».
Заболочені береги річечки виключали можливість переправи вбрід. Залишався тільки міст, але його належало зміцнити, для цього знадобилося б не менше двох діб, і, звичайно, фашисти могли б наздогнати танкістів.
Як і розраховував Кошечкін, виручили жителі довколишнього села. Вони доставили все необхідне для посилення мосту: дошки, колоди, металеві скоби. Через три години міст був надійно закріплений.закінчиться Друга світова війна.