2 подвигу в бою 1 | Історичний документ

Наступ радянських військ на Правобережній Україні набирало все більших масштабів. Проте німецько-фашистське командування не хотів змиритися з втратою Києва. Противник мав намір тут взяти реванш за поразки, рвався до Дніпра, намагався відновити втрачені позиції. Нелегко довелося частинами 4-ї гвардійської ВДД і на цьому напрямку. Відбили всі ворожі атаки і не відступили.

Важкі бої в цей час розгорнулися в районі села Івахни і під Балабаповкой, де хоробро билися батальйони 12-го воздушнодесантного полку підполковника Ф. А. Якущепко. Вони відбивали по 6-8 ворожих танкових атак в день.

Па цій землі здійснили свій безсмертний подвиг сержант Іван Жеребців і рядовий Семен Тартыков. Їх солдатській дружбі заздрили і дивувалися.

Обидва вони — і Жеребців, і Тартыков — відрізнялися безмежною хоробрістю і мужністю. У кожного вже за дві урядові нагороди. На гімнастерці сержанта Жеребцова виблискували орден Червоного Прапора і медаль «За відвагу». Медалі «За відвагу» і «За бойові заслуги» були і у Тартыкова. Отримали вони їх в один і той же час, у липні — жовтні 1943 року, за відмінності в боях на Курській дузі, при форсуванні Дніпра. Іван командував відділенням, Семен вважався відмінним снайпером, на його рахунку було 20 знищених гітлерівців.

Лейтенант, присівши на ящик з-під гранат, запитав: — Як, гвардійці, вистоїмо?

— Вистоїмо чи ні, будемо битися на смерть,— як завжди спокійно відповів Жеребців.

— Вистоїмо!— підтвердив Тартыков, і його погляд завмер на Золотої Зірки Героя Радянського Союзу, поблискувала й на грудях командира роти.

— У вас-то я не сумніваюся,— сказав лейтенант.— Про новачків думаю. Адже багато хто підуть в бій вперше. Їм треба допомогти. Жеребців, розкажіть новобранцям, як знищувати танки.

— Є!— відповів сержант.

— От і добре!— сказав лейтенант і попрямував до розташування 3-го взводу. А Жеребців і Тартыков, взявши казанки, пішли до старшини, куди вже принесли термоси з гарячою кашею і міцно завареним чаєм.

Під час вечері Семен запитав друга: — Іван Іванович, за що наш ротний отримав Золоту Зірку? Мене в тому бою контузило, нічого не пам’ятаю…

Сержант відповів не відразу, про щось задумався.

А Тартыков тим часом продовжував: — Добре бути героєм, правда? Заздрю я ротного. А ти?

— Немає!— відповів сержант.— Заздрість псує людину, Семен. Багато хто, напевно, хочуть стати героями. На жаль, не здатні здійснити подвиг. А наш лейтенант зміг. Давай домовимося: ти веди спостереження, а я сходжу до новачків, повернуся — розповім про наш ротном. Йде?

Гітлерівці почали артилерійську підготовку рано вранці.

— До бою!— пролунала команда лейтенанта Ніколенко.

Гвардійці швидко вибігли з укриттів і зайняли свої місця в траншеях.

— Не стріляти! Підпустити ближче!— знову пролунав голос командира. А танки все наближалися й наближалися.

— По фашистах, вогонь!— нарешті віддав наказ лейтенант.

І тут же заробили кулемети і автомати. Гвардійці били по піхоті, відтісняючи її від танків. Зайнялося 3 німецьких танки. Інші почали задкувати. «Що це? Розвідка боєм?»— подумав Ніколенко і подав нову команду:

— Приготуватися до відбиття нової атаки!

2 подвигу в бою 1 | Історичний документ

І він не помилився. Здалися броньовані машини. Їх було більше, ніж у перший раз.

«Це вже серйозно,— подумав Ніколенко і почав підраховувати: …три, чотири, вісім, десять…» А там, праворуч, теж танки. І здалося йому, що йдуть всі вони прямо на його роту. Легкий озноб пройшов по спині. І як би вже застудженим, хрипким голосом пролунала його команда: — Приготувати гранати! Бронебойщики, вперед!

В цей час дружно заробила наша артилерія. Вийшли на пряму наводку протитанкові гармати. З’явилися в небі червонозоряні «Іли». І почалося. Більше 15 хвилин прасували вони бойові порядки ворога. То в одному, то в іншому місці загорялися «тигри» і «пантери».

…І раптом… майже поруч, оглушливий вибух! Ніколенко, спочатку не відчув болю, а потім, як би нахилившись вперед, упав па розпечену від бомб і снарядів землю і втратив свідомість. Він був важко поранений. Звістка про поранення командира роти миттєво облетіла бойові порядки. Підбігли з носилками санітари, дбайливо поклали на них свого ротного і забрали в бік медичного пункту батальйону.

Це сталося 21 січня 1944 року. Не домігшись успіху, гітлерівці в цей день дещо послабили свій натиск на позиції гвардійців 12-го полку. Проти батальйонів полку фашисти кинули 30 важких танків і до двох батальйонів піхоти.

Десантники не здригнулися. Пропустивши ворожі танки через бойові порядки, вони відкрили ураганний вогонь по піхоті і змусили її залягти. Несучи великі втрати, гітлерівці кинулися навтьоки. Фашистські танки розвернулися і почали «прасувати» наші окопи. Тоді під гусениці «тигрів» полетіли гранати, пляшки із запальною сумішшю. П’ять танків запалало. Але інші продовжували рух до окопів гвардійців. Знову піднялася і пішла в атаку німецька піхота.

Зручно розташувавшись в окопі, ніби не кваплячись, єфрейтор Тартыков вів влучний вогонь по фашистах. «Двадцять перший, двадцять другий»,— підраховував він вбитих ним фріців.

Не встиг десантник, як кажуть, перевести дух, як на його окоп рушив ще один танк. Сержант приготував нову в’язку гранат. Підвівся, висмикнув чеку, замахнувся. І тут же, припадаючи вперед майже біля самого танка, опустився на землю. Пролунав потужний вибух.

Збожеволілими від подиву очі, до болю стиснувши зуби, дивився Тартыков на загиблого друга. Не хотілося вірити в невозместимую втрату. Чекав, що ось-ось сержант знову підніметься з-під фашистської машини.

А танки все йшли і йшли. Надсадний від скреготу гул стояв у вухах Тартыкова. І раптом він помітив, що один з них йде прямо на нього. Ось він уже в десяти кроках, навіть ближче.

— Брешеш, не пройдеш!— зло прошепотів боєць і схопив важку в’язанку гранат. Але тут же відчув, що рука не в силах її кинути. «Не вийде, не вийде»,— з тривогою подумав гвардієць і сміливо кинувся вперед.

Незграбно перебираючи ногами, спотикаючись, з презирством в очах він йшов назустріч броньованої коробці. Крок, другий, третій… Ще крок, останній. І, різко випроставшись, безстрашно кинувся під танк. Вибуху він вже не чув. Не бачив, як охоплений яскравим полум’ям від спалахнув пального закружляв танк. Він загинув, як і його друг Іван Жеребців, перегородивши шлях ворогові.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь