2 бронепоїзди проти фашистів | Історичний документ

Наступ військ Воронезького фронту вимагало якнайшвидшого відновлення сталевих магістралей та мосту через Дон у напрямку Ліски — Валуйки. Інженерні війська працювали день і ніч. А дивізіон стояв біля елеватора на станції Ліски і ніс протиповітряну оборону.

До того часу на бронепоїзді «Олександра Суворова», крім двох вітчизняних 37-міліметрових зенітних гармат, ми встановили ще дві трофейні 40-міліметрові гармати.

По суті, зенітний взвод, яким командував старший лейтенант Р. Р. Назаров, перетворився на зенітну батарею на колесах, здатну вести вогонь не тільки в цілях самооборони, але і виконувати більш складні завдання по обороні великих об’єктів.

Фронт стабілізувався на захід від вузлової станції Валуйки, куди йшли ешелони з боєприпасами, танками, продовольством. Наш дивізіон прибув сюди 10 березня 1943 року.

А вже 12 березня близько 50 німецьких «юнкерсів» налетіли бомбити станцію і елеватор з пшеницею. Перші ж бомби вивели з ладу наш бронепоїзд, тільки що поставлений у спеціально для нього збудований глухий кут. Вибухами перевернуло дві платформи з знаряддями, при цьому загинуло кілька дівчат, які обслуговували бойові розрахунки.

Але тут відкрили вогонь два інших бронепоїзди. Схоже, це було несподіванкою для німців. Один літак був збитий, інші розсіялися, безладно скидаючи бомби.

Село Софіївка (в напрямку ог Валуйок на Куп’янськ) кілька разів переходило з рук у руки. У німців тут було багато артилерії, яку у що б то не стало треба було знищити.

24 березня бронепоїзда «Суворов» і «Невський» вийшли до Софіївці. Зупинилися на вогневих позиціях. З світанком повинні були відкрити вогонь по заздалегідь наміченим для кожного бронепоїзда цілям. Завдання нашої бронеплощадки — знищення гарматної обслуги, кулеметного гнізда в дзоті і одного міномета.

Коли розвиднілося, ми опинилися віч-на-віч з ворогом. Тільки вони в окопах, а ми — на відкритій залізничного насипу. Фашисти відкрили ураганний вогонь. Поруч плескали міни, свистіли болванки. Здавалося, бронепоїзд поставлений під розстріл.

2 бронепоїзди проти фашистів | Історичний документ

Наш навідник П. Я. Карпачов швидко навів знаряддя, встановив приціл, вистрілив, потім, трохи змінивши приціл, — інший раз, нарешті, дав серію з чотирьох пострілів.

Дим розривів приховав німецьку прислугу, гармата їх замовкла. Перенесли вогонь на міномет. Після пристрілки двома снарядами він також був знищений першою серією швидкого вогню. Потім я переніс вогонь на дзот.

Вдало діяли і інші бронеплощадки. Навіть наші зенітні гармати вели вогонь по наземним цілям.

Бронепоездам вогонь німців не завдав істотного збитку. Найнеприємніше — пошкоджено залізничний шлях з обох сторін «Олександра Суворова». Він міг маневрувати на відрізку всього 300 метрів. Старший лейтенант Я. А. Панженский подав команду:

— Аварійна команда, виходь!

Я був командиром аварійної команди. Ліва сторона дороги була менш небезпечна для обстрілу. Разом з молодшим сержантом Галкіним і бійцями Кудрявцевим та Макаровим ми через люк кулеметного відсіку виповзли з-під «спідниці» назовні. «Спідницею» ми називали броньовий захист ходової частини, розташовану нижче підлоги. У полотні зяяла величезна яма, один рейок здувся, на ньому повисли шпали. Вирішили, що достатньо лише засипати яму, а міняти рейки і шпали немає потреби.

Бронепоїзд відійшов, маневруючи на своєму 300-метровому відрізку, відволікаючи від нас вогонь. А ми поповзом перекочували величезні грудки вивернутою мерзлої землі зі щебенем і завалювали воронку. Лежачи на шпалах, абияк утрамбували яму. Я послав бійця доповісти, щоб бронепоїзд повільно осаджував тому, а машиніст з помічником стежили б за моїми сигналами. Коли контрольна майданчик накотилася на спучений рейок, він осів, але, як ми і очікували, не провис. Я сигналив Попову і Волегову — давай, давай!

Бронепоїзд благополучно минув воронку і дав повний хід. Припинився і ворожий обстріл. Ми наздогнали наш бронепоїзд кілометра через два.

 

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь