150 кілограм розжарених осколків для німців | Історичний документ

5 і 6 листопада 1942 року старшого лейтенанта Березина, Шендрика і замполіта дивізіону викликали в штаб полку. Замінили військово-топографічні карти, вказали маршрут руху. Попередили, щоб маршрут і місце зосередження на карту не завдавали. Наказано також до прибуття на місце телефонні лінії не змотувати, рації тримати в колишньому стані.

В очі кинулося небувале зосередження військ, особливо багато було танків. Все нового зразка Т-34. З’явилися САУ (самохідні артилерійські установки). Снаряди нам підвозять і підвозять. Вже за 5 боєкомплектів, а вони все роблять. До 15 листопада у нас вже було по 800 снарядів на знаряддя. Такої кількості ми не отримували жодного разу. Не треба бути оракулом, щоб зрозуміти про настання.

Переправилися через Дон в районі Ново-Григорівки і рушили в дорогу. Коні ледве тягнуть знаряддя — сильний зустрічний вітер, похолодання, сніг прямо в обличчя. Привал десь у балці. Холод пробирає до кісток, а обігрітися ніде: вогонь не розведеш. Доводиться бігати на подгибающихся від втоми ногах. Добре ще кухня встигала вчасно, так і 100 грамів були до речі.

Намітили контури передовій лінії румунів та німців, розкрили його доти, дзоти, мінні поля. Вивчили звички противника, обстановку. Панівні висоти правого берега Дону, зайняті ворогом, представляли собою сильний укріпрайон. В окремих місцях це були стрімкі гори Крейдяні, які на 35-50 метрів височіли над нашою лінією оборони. Таким чином, німці і румуни могли переглядати нашу оборону на 15 кілометрів в глибину. І ось у таких умовах наше командування змогло потай зосередити більшу масу техніки і військ на передньому краї.

Продовжуємо окопуватися в повний профіль. А окопуватися ой як важко! Мерзлий, кам’янистий грунт вимотує людей. Добре ще, що поруч виявилися кар’єрні виробітку. Ми їх пристосували під укриття для тягачів і коней. Працювала і наша розвідка — добувала мов, визначала райони зосередження противника.

Дані використовують не тільки наш дивізіон, але і сусід. Старший лейтенант Лопатин налагодив стійкий зв’язок. Тепер вже радиобоязни немає, в роботі сотні радіостанція. Це в 1941 році німцям вдавалося виявляти польові радіостанції і вести з ним масований вогонь.

У ворога було тоді більше снарядів, знарядь, засобів пеленгації. Часи змінюються, диктувати умови починаємо ми. З першого ж залпу засікаємо ворожі позиції і даємо відповідь.

Все відпрацьовано, пристреляно. Норми снарядів на кожну мету достатні для знищення будь укріпленої точки. Намітили і танкоопасные напрями та ймовірні рубежі контратак. Всі необхідні дані були написані на щитах гармат, так що кожне з них могло випадку самостійно вести вогонь. Нарешті-то починали воювати і перемагати по науці.

16 листопада 1942 року відбулася нарада у командира 321-ї стрілецької дивізії 21-ї армії. Нам повідомили цілі і терміни задуманої операції, попередили, що кожен з нас несе відповідальність за збереження її в таємниці. Зачастили перевіряючі комісії. Всі перепроверялось і уточнювалося десятки разів. Головне, досконально вивчити противника.

В нашому секторі найбільш важливою була панівна висота з двома дотами за три амбразури. У кожній амбразурі скорострільний кулемет і протитанкові знаряддя. Підходи до дотам були заміновані й оточені колючим дротом. Існувала розгалужена систем траншей. На знищення мети було визначено 300 снарядів, три-чотири залпу «катюш». З придушенням цей укріпрайону німці і румуни втрачали ключ до своєї оборони.

Ми припускали, що противник буде відчайдушно битися за доти. Знищити їх доручили 9-ї гаубичної батареї старшого лейтенанта Березуева Івана Степановича. Це був досвідчений артилерист, сміливий командир.

17 та 18 листопада випав густий туман, вести прицільний вогонь по цілям було неможливо. Відкладалося наступ, нерви у всіх були на межі: фашист може рознюхати нашу підготовку, і тоді…

Цього не сталося. Всі ми завмерли у окулярів стереотруб і телефонів. 19 листопада о 5 годині ранку за всіма видами зв’язку команда: «Ураган». Значить, бути готовим до відкриття вогню. Зв’язуюся з командиром «катюш», переконуюся, що готові.

Початком артпідготовки призначений один залп «катюш» після червоної ракети у бік противника. Є залп. І тут пролунала команда: «Група, увага! Мета… зарядити! Натягнути шнури! Вогонь!» І тисячі знарядь усіх калібрів, міномети і «катюші» злилися в єдиному залпі.

Земля здригнулася, в землянці погасла лампа. Темп вогню наростав з кожною хвилиною. Трактористи, їздові, санітари — всі залучені до таці снарядів. В листопадовий мороз у знарядь було дуже жарко. Солдати зняли шинелі і діяли в самих гімнастерках. Гарматні стволи розпалювалися до червоності. На одному кілометрі стояло до 200 гармат, не рахуючи мінометів і «катюш». Знаряддя стояли через 5 — 6 метрів, а радіус дійсного поразки від снаряда в середньому 100 метрів. Можна уявити, що творилося в стані противника — суцільний вогонь. Пізніше підрахували 150 кг розжарених осколків на квадратний метр. І цей обстріл тривав півтори години!

Між тим пролунав сигнал до атаки. Артилерія перенесла вогонь в глибину оборони ворога. Командири батарей — Березуев, Єременко слідом за піхотою переносять свої ПНП ближче до передової. Начальник розвідки дивізіону старший лейтенант Григор’єв доповідає по рації, що знаходиться разом з «олівцями» (так для кодування називали піхоту) біля самого доту.

150 кілограм розжарених осколків для німців | Історичний документ

Повідомляє, що німці огризаються і притискають їх до землі. Просить вогню. Знаючи, що він викликає вогонь на себе, я забарився віддавати наказ про відкриття вогню. Але через кілька хвилин знову його голос: «Товариш 40-й (мій код), негайно відкрити вогонь, німці напали». Ми виконали його останню прохання. Сам Григор’єв поліг як герой у бою, але задача була виконана, рубіж взято.

Через деякий час ми разом з начальником зв’язку Яскевичем та іншими офіцерами побували на місці загибелі Григор’єва. Поховали його в станиці Меловская. Німці сповна заплатили за загибель наших товаришів, весь гарнізон дзоту і укріпрайону був знищений.

Румуни цілими підрозділами здавалися в полон. Полонені німці злобно дивляться на румунів. Один з румунських офіцерів просить, щоб їх конвоювали і містили окремо від німців.

За перші два дні наші війська просунулися лише на 8-10 кілометрів. Все ускладнювалося тим, що із-за негоди в битві не брала участь наша авіація. Але от 20 та 21 листопада у бій ввели масу наших танків, а з повітря, прасували ворожі позиції літаючі танки ІЛ-2. Прикривають їх нові літаки ЯК-3 і Міги.

Але головне — звільнення від окупантів станиць, хуторів Ростовської області. У кожному населеному пункті чорні друку війни, то спалені хати, то шибениці, то мінні загородження, то оборонні укріплення. Ховалися в льохах старики, жінки, діти виповзають на світло божий. Ті, хто покинув своє помешкання, мало не на початку війни разом з нами повертаються. Життя триває. І сумно дивитися на все це і радісно: нарешті, погнали фашистів з рідної землі. Тепер вже будемо гнати до Берліна.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам