1-й Донський полк проти Радянських танків | Історичний документ

Від кургану до кургану, від стовпа до стовпа телеграфного, крок за кроком, залишали рідні місця піші сотні 1-го Донського полку. Неподалік біліє снігова шапка Матвєєва Кургану, що стоїть на межі Донської республіки, Всевеликого війська Донського. Важко молодим розлучатися з вітчизною, ще важче старшим усвідомлювати неминучість другого полону Дону. Коли ж ти не будеш поливатися кров’ю синів і сльозами дочок твоїх, рідна земля?

— Пан полковник, треба б, по козацькому звичаю, в останній раз помолитися на землі своїх батьків. Бог знає, чи надовго ми покидаємо її, — звертається до командира полку старий вахмістр, і суворі риси цього воїна, який набрав на бойовий шлях третьої війни, пом’якшуються сумом і покорою перед приреченням божим у долі кожного народу і людини.
— Ну, що ж, зробимо короткий привал хвилин на десять, — відповідає байдужим тоном військовий старшина Рыковский і як-то мішкувато, знехотя злазить з коня, анітрохи не відображає величі національного і морального стану людей, що добровільно взялися за зброю, в ім’я честі і слави зганьбленої більшовиками батьківщини, і здається він якимось чужим і зайвим.

— По-о-олк, стій! — командує бравий вахмістр і звернувся до козаків з короткою промовою: — Вірні сини Тихого Дону, ми проходимо останні п’яді нашої донський землі. Ніхто, крім Всевишнього, не знає, як далекий і важкий наш шлях на чужині. По стародавньому звичаю наших славних предків помолимося востаннє на рідній землі і візьмемо від неї по дрібці в ладанку з материнським благословенням, і Нехай це благословення додасться благословення матері-батьківщини. На молитву, шапки геть!

1 й Донський полк проти Радянських танків | Історичний документ

Чотири маленькі групи мисливців, озброєних протитанковими кулаками, ручними гранатами і пляшками з займистою рідиною, висунулися вперед і залягли на лініях руху танків.
— Вогонь по танках, повзводно, пли!

Винтовочные залпи і черги ручних кулеметів збили не чекала опору піхоту, яка сиділа на танках. Солдати сахнулись сніг, а танки, не змінюючи швидкості, продовжували наступ.

Залізні потвори не тільки придушує опір людини вогнем гармат і кулеметів, але пригнічують його і психологічно, вселяючи марність боротьби з ними. І тільки той, хто силою волі перемагає страх перед ними, усвідомлює їх уразливість. Танк може разити вогнем тільки з певного від нього відстані, і тому навколо нього створюється незахищений простір, подібне ахіллесову п’яту. Людина, що наважився наблизитися до танка на відстань кидка протитанкового кулака, ручної бомби або пляшки з горючою рідиною, виводить його з ладу. Але така надлюдська сміливість притаманна тільки дуже небагатьом.

Зазвичай танки, при завзятому опорі ворога, не відриваються від своєї піхоти, але тут, бачачи перед собою нікчемного за кількістю і не збройного протитанковими гарматами ворога, знехтували цією обережністю.
— Це не німці, — каже командир передового танкового загону, — солдати не мають форми, а ось шапки в них однакові, високі, з червоним верхом. Хто ж це?
— Козаки, — не відриваючись від бінокля, відповідає навідник знаряддя.

Ага! Додати швидкість.

Без пострілу розчавити цю жалюгідну купку людей, які насмілилися протистояти радянської танкової армії — таке явне намір командування.

Піхота йде слідом за танками.
— Вогонь по піхоті!

Як ніби стають на диби і підскакують на останню гірку залізні потвори, дроблячи біжать ланцюгами і перетворюючи на порох все на своєму шляху. Хто зупинить цю злісну, неистовствующую міць, створену людським генієм на горі та знищення собі подібних? Хто перший протиставить цієї всерозтрощуючою силі божевілля людської відваги, про кого скажуть в літописі Тихого Дону: «Смертю смерть подолав»?

О, скільки ти породжувала, донська земля, велетнів духу, які створили безсмертну славу козацтва! Несть їм числа від віку й донині. І ось він, один з юного покоління цих богатирів, ставши на весь зріст перед залізним велетнем і відчув на собі її подих смерті.

— За сльози матерів, за розстріляних батьків, за Дон рідний!

Зв’язка гранат зметнулася над головою молодого героя, і приголомшливий землю вибух танка став посмертною нагородою вірному синові Тихого Дону.

Триста чоловік, вражені до глибини душі безсмертним подвигом молодшого від них, як один, кинулися на інші танки. Десятки гранат, пляшок з горючою рідиною перетворили всі танки в похоронні смолоскипи над розтерзаним тілом юнака, смертю смерть поправшего.

А в небі, як ніби віддаючи останній салют полеглому, зарокотал німецький літак і, окресливши біле коло, пішов на захід. Козача ланцюг, не поступилася ворогові ні кроку, одухотворена подвигом полеглого, без коливань брала своє обречение. Залишилися лічені хвилини, і залізні ланцюги танкової армії не залишать і сліду від цієї жмені заживо похованих людей. Правий фланг вже обходить моторизована колона піхоти.

«Нікому і нічим подати звістку про загибель піхоти Першого Донського полку, — думає старий вахмістр. — Отаман Павлов десь позаду і може бути в такому ж становищі. Протриматися до ночі і тоді можна в темряві вислизнути від ворога, але до темряви ще не менше двох годин. Допоможи, Господи, покрий ти нас Святим Твоїм Покровом, Пресвята Богородиця». Піхота, залишивши автомобілі, розсипалася в ланцюг і охоплювала фланг.
— Вогонь по піхоті!

Ворог, мабуть не бажаючи втрачати ще танки, відкрив вогонь з гармат.

В козачій ланцюга з’явилися поранені й убиті. Патрони закінчуються. Марно бінокль командира пронизує горизонт, марно сподіваючись на якесь чудо, але в глибині душі ще таїться неясна надія на порятунок.

Але ось за ворожої піхотою на кургані з’являється невиразний силует вершника. Крутиться колесо бінокля, напружується зір, ясніше виступають обриси.
— Братці, отаман Павлов в тилу ворога!

Як іскра, пробігла по ланцюгу ця звістка і підняла всіх до єдиного на ноги.
— Дах-дах-дах, — відповіла знайомим звуком козача протитанкова гармата.
— Так-так-так-так, — відгукнувся кулемет вирвалася з-за бугра козачої танкетки.
— Ура-а-а-а! — підтвердили сотні клинків козацької лави, врубившейся в піхоту ворога.
— Перший Донський полк, в багнети, ура!

І ніби громовим луною відбилася ця команда в небі. Ескадрилья німецьких бомбардувальників йшла на виручку своїх нових бойових друзів.

Не посоромили козацьку славу донці в Другій війні з більшовиками на рідній землі, не віддали її ворогові і в останньому бою на кордоні Дону.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь