Мордашов Олексій Олександрович – Біографія, опис життя, історія успіху, ВАТ “Северсталь”

Генеральний директор “Северсталь-груп”
і голова ради директорів
ВАТ “Северсталь” з 2002 року. З 1988 року
працював на Череповецькому металургійному
комбінаті: у 1992 році став директором по
фінансів та економіки, а в 1996 році –
генеральним директором підприємства,
перетвореного під час приватизації
ВАТ “Северсталь”. У 2011 році журнал Forbes
оцінював стан підприємця
18,5 мільярдів доларів (29-е місце в
рейтингу найбагатших людей планети).

Коротка біографія.

Олексій Мордашов Олександрович

народився 26 вересня 1965
року в місті Череповці Вологодської області в сім’ї співробітників
Череповецького металургійного комбінату. У 1988 році з відзнакою
закінчив інженерно-будівельний факультет Ленінградського інженерно-
економічного інституту імені Пальміро Тольятті (ЛИЭИ, з 2000 року –
Санкт-Петербурзький державний інженерно-економічний
університет). Одним з викладачів Мордашова був Анатолій
Чубайс, на кафедру до якого він після першого курсу влаштувався
асистентом. За спогадами Мордашова, Чубайс познайомив його з
роботами Єгора Гайдара і ввів в збирався в інституті клуб молодих
економістів.

Повернувшись в рідне місто, Мордашов з 1988 року працював на
Череповецькому металургійному комбінаті. Обіймав посади старшого
економіста, начальника бюро економіки та організації праці ремонтно-
механічного цеху номер 1, заступника начальника планового відділу
комбінату. У 1990 році пройшов піврічне стажування у
металургійної компанії Voest Alpine в Австрії. У 1992 році був
призначений директором комбінату з фінансів та економіки Череповецького
металургійного комбінату, в 1993 році перетвореного в

ВАТ

“Северсталь”

.

Генеральний директор підприємства Юрій Ліпухін в 1993 році довірив
Мордашову керівництво процесом приватизації “Сєвєрсталі”.
Мордашов створив дочірню компанію “Северсталь-інвест”, в якій
йому особисто належали 76 відсотків акцій, а “Северстали” – 24
відсотка. Потім скупив

акції “Сєвєрсталі”

: 16 відсотків опинилися в
його особистої власності, і ще 80 відсотків – під його контролем. Після
цього Ліпухін був відправлений у відставку. Мордашов згодом
казав, що приватизація “Сєвєрсталі”, хоч і не зовсім справедлива,
була доцільною, оскільки підприємство в результаті отримало “чесного
господаря”. У квітні 1996 року Мордашов зайняв пост генерального
директора ВАТ “Северсталь”.

У 2001 році Мордашов отримав ступінь магістра ділового
адміністрування (MBA) в школі бізнесу Університету Нортумбрії
(Ньюкасл, Великобританія).

У червні 2002 року пройшла реструктуризація “Сєвєрсталі”:
збори акціонерів прийняли рішення про створення управляючої
компанії ЗАТ “Северсталь-груп”. Мордашов став її генеральним
директором, залишивши аналогічний пост у “Сєвєрсталі”. Також він став
головою рад директорів ВАТ “Северсталь”, ВАТ
“Северсталь-Авто”, ВАТ “Северсталь-ресурс”. З часом
корпорація Мордашова включила активи в гірничодобувній,
автомобільної, деревообробної промисловості, банківської
сфері, страхування і транспорті.

До 2001 року під контролем Мордашова виявилися основні ЗМІ
Череповця і Вологодської області: радіостанція “Трансмит”, телеканали
“ТВ-7”, “12” і “Провінція”, студія кабельного телебачення “Скат”, газети
“Мова”, “Кур’єр” та інші [40]. Вже до кінця 1990-х років Мордашов
отримав вирішальний вплив на виборах у місцеві органи влади, в
зокрема, за підтримки голови “Сєвєрсталі” був обраний мер Череповця
Михайло Ставровський (в деяких джерелах він фігурував як
Ставецкий).

Журналісти бачили в Мордашове одного з представників нового
покоління “путінських”

олігархів

, які повинні були витіснити
старих – “єльцинських”. Мордашов підтримував стосунки з багатьма
представниками “петербурзької” угрупування в Москві. З часів своєї
навчання в ЛИЭИ у нього збереглися знайомства з Анатолієм Чубайсом,
Олексієм Кудріним, Петром Мостовим, Олександром Казаковим,
Володимиром Коганом та іншими. За твердженнями преси, саме
дружба з Володимиром Коганом – одним з “пітерських олігархів” –
наблизила Мордашова до Володимира Путіна. З приходом Путіна до влади
збігається і початок активної участі Мордашова в суспільному житті.
Згідно з деякими джерелами, Мордашов в 2001 році претендував на
місце віце-прем’єра в уряді Росії і навіть розраховував
висунути свою кандидатуру на майбутніх президентських виборах.

З листопада 2000 року Мордашов є членом президії і бюро
правління Російського союзу промисловців і підприємців
(РСПП), головою комітету РСПП по торговельній політиці. З березня 2001 року
очолює робочу групу РСПП по вступу Росії у СОТ
реформу митної політики.

З 2000 року Мордашов також очолює секцію “Металургія,
сталеливарна промисловість, будівництво та будівельні
матеріали” Круглого столу промисловців РФ і ЄС, входить до складу
громадської ради з реформування підприємств при
уряді РФ. З квітня 2002 року входить в Російсько-німецьку
робочу групу зі стратегічних питань в галузі економіки та
фінансів. З травня 2003 року по червень 2004 року входив до складу Ради з
підприємництва при уряді РФ. У квітні 2004 року
обраний членом ради директорів нью-йоркського Інституту Схід-Захід
(East-West Institute). З червня 2004 року входить до Ради
конкурентоспроможності і підприємництва при уряді РФ. З
березня 2006 року входить до ради ділового співробітництва Росії і ЄС.

З листопада 2004 року Мордашов є членом експертної ради з
державно-приватному партнерству і інвестиціями при Міністерстві
культури РФ. Він входить в піклувальні ради Державного
Академічного Великого театру, Державної Третьяковської
галереї, Спасо-Преображенського Валаамського монастиря, Російської
шахової федерації та Державного Російського музею.

У липні 2005 року

“Северсталь-груп”

придбала у РАТ “ЄЕС” 70
відсотків акцій телеканалу Ren-TV. У зв’язку з цим ЗМІ знову згадали
про зв’язки між Мордашовим і Путіним, якого підтримував олігарх
під час виборів 2004 року. Справа в тому, що Ren-TV залишався останнім
каналом федерального значення, який активно критикував президента.
На Заході угода була розцінена як новий удар, нанесений
російським керівництвом за свободу слова.

Бізнес Мордашова до цього часу вийшов за межі російських
кордонів. У 2004 році підприємець придбав за 285 мільйонів
доларів збанкрутілий металургійний концерн Rouge Industries,
посідав четверте місце за обсягами виробництва у США. В першій
половині 2005 року “Северсталь” придбала 70 відсотків акцій
італійського виробника сталі Lucchini, за іншими даними – 62
відсотка акцій на суму 430 мільйонів євро.

Тим не менш, до 2006 року

Мордашов

не був широко відомий за
кордоном. Все змінилося, коли 26 травня цього року базується в
Люксембурзі сталеливарна корпорація Arcelor оголосила про плани
злиття з “Северсталью”. У результаті повинна була виникнути
найбільша в світовій сталеливарній галузі компанія з щорічним
обсягом виробництва близько 70 мільйонів тонн сталі. За умовами
первісної угоди, в обмін на належні йому 89,6
відсотка акцій “Северсталі” і 1,25 мільярда євро готівкою
Мордашов повинен був отримати 32,2 відсотка акцій укрупненої Arcelor
і 6 із 18 місць у раді директорів. Мордашов заявляв, що в разі
успіху угода може стати важливим кроком вперед як для розвитку його
компанії, і для поліпшення міжнародного іміджу Росії. Невипадково
угоду схвалили представники російської влади.

До ідеї придбання російської компанії керівництво Arcelor
підштовхнула виникла в січні 2006 року перспектива
“недружнього” поглинання корпорації найбільшої в світі
металургійною групою Mittal Steel. Ідея заміни сталевого магната
індійця Лакшмі Міттала (Lakshmi Mittal) на маловідомого російського
олігарха багатьом акціонерам Arcelor припала до смаку – перший, за їх
думку, був більш передбачуваний. Крім того, виникли побоювання, що
Мордашов зможе досить швидко домогтися практично одноособового
контролю над Arcelor і почне ігнорувати інтереси інших акціонерів.

Російський підприємець заперечував, що за умовами угоди
найближчі роки він не зможе збільшувати свою частку акцій, і
стверджував, що злиття буде вигідним для обох сторін. Однак
критики угоди, в тому числі представники продовжує боротьбу Mittal,
наполягали, що злиття з російською компанією йде врозріз з
інтересами акціонерів Arcelor. Крім того, значну роль у
формування думки акціонерів і громадськості зіграло
традиційне для Заходу недовіра до російським політичним і
економічним інститутам.

На тлі протесту акціонерів і триваючих переговорів Arcelor і
Mittal Мордашов 21 червня запропонував нові умови злиття: тепер він
готовий був задовольнятися 25 відсотками акцій. Натомість Arcelor
повинна була відмовитися від обмежень самостійності в Мордашова
раді акціонерів і від суми, яку передбачалося отримати від
російської сторони готівкою. Однак, на думку спостерігачів, в
боротьбі за Arcelor лідерства вже домоглася Mittal. За повідомленнями преси,
у цей час у Мордашова з’явився сильний союзник: нібито в ув’язненні
угоди йому готовий був допомогти Роман Абрамович. Тим не менш, 25 червня
2006 року рада директорів Arcelor винесла одноголосне рішення в користь
операції з Mittal. Багато вітчизняні спостерігачі, в тому числі
офіційні особи, розцінили рішення Arcelor як політичне: за їх
думку, воно означало заборону на вихід російського бізнесу на світовій
рівень і служив свідченням прояву західної “русофобії”.

У травні 2004 року журнал “Російський Forbes” оцінив особистий статок
Мордашова в 4,5 мільярда доларів – він зайняв тоді дев’яте місце в
списку 100 найбагатших бізнесменів Росії”. У березні 2005 року
Мордашов зайняв 107-е місце в рейтингу найбагатших людей планети за
версією Forbes: його статки оцінено в 4,8 мільярда доларів. В
травні 2005 року з станом 5,1 мільярда доларів зайняв олігарх
сьоме місце в списку 100 найбагатших бізнесменів Росії” Forbes. В
березні 2006 року експерти Forbes оцінили стан Мордашова в 7,6
мільярди доларів і присвоїли йому 64-е місце в списку найбагатших
людей планети.

У 2006 році зарубіжна преса повідомляла, що в особистому розпорядженні
Мордашова знаходяться 89,6 відсотка акцій “Сєвєрсталі”. Щорічні
доходи компанії до цього часу досягли 11,7 мільярда доларів. За
даними 2006 року, “Северсталь” займала 13-е місце в світовому рейтингу
Міжнародної асоціації сталі. У 2005 році “Северсталь” виплавила
15,16 мільйона тонн сталі. Чистий прибуток ВАТ “Сєвєрсталь” в першому
кварталі 2006 року скоротилася на 44,4 відсотка порівняно з
аналогічним періодом 2005 року і склала 5,676 мільярда рублів.

19 квітня 2007 року в російської версії журналу Forbes був опублікований
рейтинг найбагатших громадян Росії. Згідно з даними журналу,
список ста найбагатших росіян очолив Абрамович, статки до
березня 2007 року досягло 19,2 мільярда доларів. Мордашов з 12,1
мільярда доларів посів дев’яте місце.

У рейтингу найбагатших жителів планети, складеному американським
Forbes в березні 2008 року, Мордашов фігурував під номером 18 (його
стан оцінювався в 21,2 мільярда доларів). Проте в тому ж році
журнал Smart Money, подсчитавший втрати російських мільярдерів від
почався світової фінансової кризи, відніс до числа Мордашова
тих, чий бізнес досить серйозно постраждав. За підрахунками видання,
його активи подешевшали на 16,6 мільярда доларів. У березні 2009 року в
рейтингу Forbes бізнесмен згадувався вже як власник стану в 4,3
мільярди доларів (122 місце). Російська версія Forbes в квітні 2009
року помістила Мордашова на сьоме місце в списку російських
мільярдерів.

У квітні 2009 року газета “Коммерсантъ” повідомила про те, що компанія
Мордашова S-Group Capital Management (володіє 15,03 відсотка акцій
турхолдинга TUI AG) і найбільший в Європі туроператор TUI Travel
придбали контрольний пакет акцій російського туроператора VKO Group.
При цьому, як зазначило видання, для експертів інтерес до Мордашова
туризму – бізнесу з невисокою рентабельністю – залишився загадкою. Не
повідомлялася і сума угоди: зазначалося лише, що до кризи весь
бізнес VKO Group оцінювався в 10-25 мільйонів доларів, а в нових
умовах дисконт міг становити 30-40 відсотків.

У липні 2011 року німецький концерн Siemens продав компанії Highstat
Ltd, кінцевим бенефециаром якої у пресі називали Мордашова,
блокпакет (25 відсотків + одна акція) акцій ВАТ “Силові машини”.
Highstat Ltd на той момент вже була основним акціонером
“Силмаша”: компанії належало трохи більше 70 відсотків акцій.
Крім того, “Сіменс” та “Силові машини” домовилися про створення
спільного підприємства з виробництва та сервісу великих газових
турбін.

Починаючи з 2007 року “Северсталь” почала скуповувати золотодобувні
компанії: в неї увійшли “Нерюнгрі-Металік”, “Рудник Апрелково”,
канадська компанія High River Gold і володіє золотодобувними
копальнями в Казахстані Celtic Resources. З січня по липень 2010 року
“Северсталь” провела ряд операцій по покупці контрольного пакета акцій
британської золотодобувної компанії Crew Gold, що володіє великим
родовища золота в Гвінеї. Загальна вартість угоди склала 230
мільйонів доларів. Повідомлялося, що після цього “Северсталь” зайняла
друге місце по видобутку золота серед російських компаній, поступившись лише
“Полюс Золото”. У вересні 2010 року стало відомо, що “Северсталь”
домовилася з канадським фондом Endeavour про викуп у нього 43
відсотків Crew Gold. Сума угоди, в результаті якої частка компанії
Мордашова перевищила 90 відсотків Crew Gold, склав 215 мільйонів
доларів.

У березні 2011 року Forbes опублікував новий рейтинг мільярдерів,
якому Мордашов посів 29-те місце, а його статки оцінювалися в 18,5
мільярдів доларів. За даними журналу він займав друге місце
серед найбагатших людей Росії. В наступному місяці структури
“Сєвєрсталі” купили за 291 мільйон рублів колишню карельську
резиденцію першого президента Росії Бориса Єльцина “Шуйська Чупа”,
яку передбачалося використовувати як туристичного об’єкта.

Мордашов нагороджений медалями ордена “За заслуги перед Вітчизною”
I (1999) і II (1995) ступеня, орден РПЦ Святого благовірного князя
Данила Московського III ступеня (2003). Має почесний докторський
ступінь Санкт-Петербурзького інженерно-економічного університету
(2001) та Університету Нортумбрії (2003).

Мордашов є лауреатом ряду професійних
конкурсів. За підсумками 2001 року рейтингове агентство “Експерт РА”
визнало Мордашова самим професійним менеджером
федерального рівня. Він здобув перемогу в номінації “Громадська
діяльність у сфері підприємництва” міжнародного конкурсу
“Підприємець року – 2003”, який організувала компанія
Ernst&Young. У 2003 році журнал BusinessWeek включив в Мордашова
список 25 видатних європейських менеджерів, підприємців,
фінансистів, політиків і новаторів року в категорії “кращі
менеджери”. У вересні 2004 року Мордашов зайняв п’яте місце в
рейтингу бізнес-лідерів Росії, складеному газетою “Коммерсантъ” і
Асоціацією менеджерів Росії.

Мордашов одружений другим шлюбом. З першою дружиною Оленою
розлучився, зайнявши пост гендиректора “Сєвєрсталі”, і одружився вдруге – на
однією зі своїх підлеглих. Від першого шлюбу у нього син Ілля 1985 року
народження. У 2001 році колишня дружина опублікувала відкритий Лист
всім жінкам”, в якому розповідала, як Мордашов покинув її,
свою супутницю зі студентських років, і безжально утискав
матеріальні права її та сина. У 2002 році Олена Мордашова подала в
суд на колишнього чоловіка, вимагаючи виплати аліментів у розмірі
чверті його доходу і половину акцій “Сєвєрсталі”. Виграти процес їй
не вдалося, суд визнав законним підписана у 1996 році угоду:
за нього дружині і синові діставалися квартира в Череповці, автомобіль
грошові накопичення Мордашова, а собі він залишав акції
“Сєвєрсталі”. Від другого шлюбу у Мордашова три сина.

Мордашов Олексій Олександрович   Біографія, опис життя, історія успіху, ВАТ Северсталь

Тому

print

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: