Багато відомих, талановитих людей подарувала світові Україна, серед яких мислителі, державні діячі, фізики, 
мікробіологи, архітектори, спортсмени, актори, письменники. 25 лютого 2016 року відзначався 145-річний ювілей з дня народження видатної української поетеси Лесі Українки, яка повністю змінила українську поезію, збагатила її досконалістю форм, привнесла в неї, немов ковток свіжого повітря, безліч віршованих жанрів, різноманітність нових тем і мотивів. Іван Франко назвав її якось єдиним чоловіком в Україні, наголосивши, що серед українських поетів-сучасників немає рівних цієї прекрасної, неймовірно талановитої, сильної духом жінки.
Справжнє ім’я поетеси зі світовим ім’ям — Лариса Петрівна Косач-Квітка. З дитинства поетеса знала латинь, грецьку мову, перекладала німецьких, англійських, французьких класиків, але рідним завжди залишався українцем. Вона і псевдонім свій вибрала ще дівчинкою, щоб слово «Українка» писалося з великої літери. Леся Косач народилася 25.02. 1871 р. в місті Новоград-Волинському в інтелігентній українській родині. Її мати, Ольга Косач, писала вірші, оповідання під псевдонімом Олени Пчілки. 
Згодом великий вплив на племінницю, на формування її поглядів надав її дядько Михайло Драгоманов — відомий фольклорист, науковець, видатний громадський діяч. Він довгий час перебував за кордоном, де був знайомий з В. Гюго, В. С. Тургенєвим. За бажанням матері Леся навчалася вдома, в результаті вона отримала всебічне, правда, безладне освіту, про що пізніше не раз згадувала з жалем. Вона виявилася дуже талановитою дитиною. У чотири роки вона вже читала, в п’ять — чудово музикувала на роялі, у вісім почала писати вірші, які почали друкуватися, коли їй було 12 років. Знання кількох іноземних мов дозволило Лесі познайомитися в оригіналі з видатними творами літератури. І раптом, в січні 1881 року, страшна недуга прикувала до ліжка дівчинку, обдаровану природою численними талантами. Їй доводилося місяцями лежати у ліжку з загіпсованими руками і ногою, так почалася її неймовірно довга «тридцятилітня війна» з туберкульозом кістки, як одного разу назвала свою хворобу сама Леся. Батьки докладали максимум зусиль, щоб полегшити її страждання. Однак хвороба відступала ненадовго. Їй довелося перенести кілька операцій за кордоном, пройти безліч болючих курсів лікування.
З музикою Лесі довелося розпрощатися назавжди, але з-за вимушеної нерухомості зміцнився її поетичний талант. У 1885 р. друкують її вірш «Сафо». Знайома з шедеврами літератури, Леся вирішила зайнятися перекладом цих творів на рідну українську мову і почала зі свого улюбленого Генріха Гейне. 
Досконало володіючи кількома іноземними мовами вона стала одним з кращих серед перекладачів в українській літературі. Щоб займатися перекладами, за її ініціативою із знайомих була створена творча група під назвою «Плеяда», з якої пізніше вийшли відомі українські літератори. Її перший збірник віршів, що називався «На крилах пісень», був виданий у Львові в 1893 році. Першою любов’ю юної поетеси багато дослідників вважають Максима Славинського, разом з яким вона займалася перекладом Гейне. Тоді їй було 15 років, Славинскому — 18. Йому вона присвятила такі шедеври, як «Сон літньої ночі», «Горить моє серце» та інші. Але її по-справжньому першим коханням був революціонер Сергій Мержинський. Їхнє знайомство відбулося в 1897 р. в Ялті, куди обидва приїхали на лікування. Лесі Українці було 26, йому — 27. Напевно вони були б щасливі, але Мержинський був хворий на сухоти і незабаром смертельна хвороба забрала у неї коханого. На смерть коханого вона в одну ніч створила драматичну поему «Одержима», що отримала велике визнання і популярність.
У серпні 1907 року в Києві Леся Українка обвінчалася з музикознавцем і фольклористом Климентом Квіткою, з яким була давно знайома завдяки обопільному захоплення народним фольклором. Чоловік Лесі Українки всіма силами намагався полегшити їй хвороба, на виручені гроші від усього раніше нажитого відправляв її на лікування за кордон. Вона лікується у знаменитих лікарів Австрії, Греції, Італії, Німеччині і навіть Єгипту, проте хвороба не залишає велику поетесу і продовжує прогресувати. До кінця 1911 року стан значно погіршився, крім кісткового туберкульозу з’явилася невиліковна хвороба нирок. Подорожуючи по світу Леся Українка продовжує писати. Чим сильніше і ближче недуга, тим більше вона працює. Саме тоді з-під її пера вийшли такі шедеври, як феєрія «Лісова пісня», поеми «Адвокат Мартіан» та «Кам’яний хазяїн чи Дон Жуан». Померла видатна письменниця України в грузинському містечку Сурамі 1.08.1913 року. Поховали її на батьківщині, на Байковому кладовищі в Києві.
