Історія Успіху Пауло Коельо


Історія Успіху Пауло КоельоЯк би його не називали — алхіміком слова або феноменом масової культури — Пауло Коельо залишається найавторитетнішим письменником нового століття. Читачі з 150 країн, незалежно від своєї релігійної і національної приналежності, визнали його провідним прозаїком нашого часу. Його книги перекладені на безліч мов, не тільки займають перші рядки в списках бестселерів, але й породжують соціо-культурні суперечки і дискусії. Філософська підоснова, ідеї і сюжети його книг зачіпають тонкі струни в душах мільйонів читачів, які шукають свій шлях до осягнення світу. Загальний тираж його книг на всіх мовах перевищує 300 мільйонів.

Пауло Коельо вірить, що, якщо слідувати своїм мріям, можна заробити мільйони, домогтися любові, успіху і всього, про що ми мріємо. Саме так з ним і сталося.

Історія Успіху, Біографія Пауло Коельо

Пауло Коельо народився в Ріо-де-Жанейро в 1947 році, в родині інженера Педру Коельо (мати Пауло звали Лижия). З дитинства він мріяв стати письменником, вперше це проявилося бажання у нього в єзуїтській школі Святого Ігнатія Лойоли куди Пауло був відправлений у семирічному віці. Прагнення стати письменником не знайшло розуміння у його сім’ї (у 60-ті роки в Бразилії мистецтво було заборонено військовою диктатурою, в той час слівце «художник» було синонімом слів «гомосексуаліст», «комуніст», «наркоман» і «ледар»), тому під їх тиском він вступає на юридичний факультет в університеті Ріо-де-Жанейро. Однак незабаром кидає навчання і починає займатися журналістикою.

Історія Успіху Пауло КоельоВажке дитинство Пауло Коельо

Розбіжності між Пауло і його батьками після відходу з університету йшли по наростаючій. Непохитність близьких і вчасно підвернувся під руку «Тропік Раку» Міллера пробудили в Пауло дух протиріччя, і він почав порушувати прийняті в родині правила поведінки. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння матері і батька став той факт, що Пауло став на пляжних вечірках декламувати власні вірші. То турбуючись про майбутнє сина і намагаючись захистити його від переслідувань влади, то визнавши його бунтарство за душевну хворобу, батьки відправляють сімнадцятирічного Пауло в психіатричну лікарню, де він двічі проходить курс шокової терапії.

Незабаром після виходу з клініки Пауло коротко зійшовся з акторами з однієї театральної трупи. В очах обивателів того часу театр був розсадником аморальності та розбещеності. Перелякані батьки порушили обіцянку більше його не чіпати і в третій раз відправили сина в лікарню. Вийшовши з неї, Пауло замкнувся в собі і зосередився на своїх переживаннях. У відчаї батьки звернулися до іншого лікаря, і той пояснив їм, що Пауло не божевільний і що його не слід тримати в психіатричній лікарні. Йому просто треба навчитися жити в цьому світі.

Через тридцять років після цих подій Пауло Коельо написав книгу «Вероніка вирішує померти». Як пише сам Пауло, «Вероніка вирішує померти» була опублікована в Бразилії в 1998 році. До вересня я отримав по електронній пошті понад 1200 листів з описом схожих випадків і переживань. У жовтні деякі з тем, порушених у книзі, — депресія, паніка, самогубство — обговорювалися на конференції, що отримала загальнонаціональний відгук. 22 січня наступного року сенатор Едуардо Суплісі зачитав уривки з моєї книги на пленарному засіданні, що допомогло бразильському конгресу нарешті прийняти закон, який обговорювався вже на протязі десяти років, — «Закон про заборону насильницької госпіталізації».

Переживши цей нелегкий період, Пауло знову зайнявся навчанням. Здавалося, він нарешті-то змирився зі способом життя, який обрали для нього батьки. Однак провчився він недовго і незабаром повернувся в театр. Це було в шістдесяті роки, коли по всьому світу прокотилося рух хіпі. Нові віяння не обминули стороною і Бразилію.

В кінці 1960-х Пауло став повноцінним членом бразильського андерграунду, носив зачіску хіпі, захоплювався наркотиками і навмисно ніколи не носив з собою посвідчення особи, а також запоєм читав праці відомого містика Алістера Кроулі. У ті роки він засновує підпільний журнал «2001», в якому обговорюються проблеми духовності, Апокаліпсис, втім, йому вдалося випустити тільки два номери.

Бунтарство і боротьба за свободу

На початку 70-х під час подорожей він відвідав такі країни як Мексика, Перу, Болівія, Чилі, побував в Європі і Північній Африці. Мандри тривали кілька років, після чого Коельо повернувся до Бразилії і почав складати вірші.

Історія Успіху Пауло КоельоЯкийсь час Пауло Коельо писав тексти анархічного характеру для рок-співака Рауля Сейшаса. В результаті Сейсаш став суперзіркою (другий їхній альбом користувався величезним успіхом, він розійшовся тиражем більше 500 000 екземплярів — вперше в житті Пауло заробив пристойні гроші), а найвідомішою їх з Коельо піснею досі є «Sociedade Alternativa». У той час у підлітків по всій Бразилії на слуху був її приспів: «Роби що хочеш, — ось і весь закон. Хай живе альтернативне співтовариство: Число 666 — це і є Алістер Кроулі». За весь час спільної роботи, до 1976 року, вони з Раулем Сейшасом склали понад шістдесят пісень, буквально преобразивших бразильську рок-музику.

«Було б здорово, якщо б кожна людина в молодості зміг проявити своє бунтарство. Адже, не знаючи звороті монети, ви всього лише невинне ягня. Звичайно, такий досвід може бути небезпечний, але зате можна дізнатися межі своїх можливостей».

У 1973 році Пауло і Рауль вступили в «Альтернативне суспільство» — організацію, члени якої заперечували цінності капіталізму, декларували право індивіда на вільне самовираження, а заодно практикували чорну магію. Пізніше Пауло описав цей період в книзі «Валькірії». У цей же період друзі почали випускати серію коміксів «Кринг-ха», в яких проводилася ідея свободи.

Історія Успіху Пауло КоельоНезабаром їх спільна діяльність привернула увагу влади. У 1974 році бразильська військова диктатура визнала Коельо підривним елементом і уклала його під варту. Рауля заарештували теж, однак його незабаром звільнили, а Пауло залишався у в’язниці довше, оскільки вважали його «мозком злочинної групи», справжнім автором цих «підривних» картинок і текстів. Підозрюючи у причетності до партизанського руху, його катували протягом тижня, підводячи електрику до геніталій.

Через два дні після звільнення його схопили на вулиці і знову кинули в тортурне камеру, де він провів кілька діб. Вийти з в’язниці Коельо несподівано допомогло минуле: він заявив про своє божевілля і розповів, що його тричі відправляли в психіатричну лікарню. На очах у катів він сам почав наносити собі фізичні ушкодження, після чого припинили тортури, його визнали неосудним і відпустили.

«Мене відправили у в’язницю не тому, що я свідомо йшов проти системи, а просто тому, що я писав пісні, які деякі вважали революційними. Я тоді й гадки не мав про цю небезпеку, і коли мене кинули у в’язницю, а потім коли мене викрала і катувала воєнізоване угрупування, я відчував тільки страх. Коли мене випустили з в’язниці, мені довелося себе створювати заново, тому що цей досвід зовсім спустошив мене. Ця жорстокість і цей жах нічого мені не дали. Зараз я роблю все, що в моїх силах, для засудження тортур і борюся з цим злом як посланець миру ООН».

Історія Успіху Пауло КоельоПісля пережитого Пауло на час залишив бурхливу пропагандистську діяльність. У двадцять шість років він вирішив, що досить з нього експериментів, — пора стати «нормальним». Він влаштувався на роботу у фірму звукозапису «Полиграм», де і зустрів свою майбутню дружину Сиссу (більш точну та детальну біографію Пауло Коельоможете прочитати тут — http://lib.rus.ec/b/375308/read – «Маг. Біографія Паоло Коельо» — автор Фернандо Морайс, переклад Олександра Богдановського. У цій книзі докладно розповідається про особисте життя письменника, про його захоплення магією, про пристрасть до наркотиків…).

У 1977 році вони переїхали в Лондон. Пауло купив друкарську машинку і почав писати, без особливого, втім, успіху. Проходив місяць за місяцем, а він не написав ні рядка книги, про яку так довго і пристрасно мріяв. Доводилося визнати поразку, що він і зробив, записавши в щоденнику слова, не призначені для сторонніх очей:

«Низка відмов. Що б я не посилав на конкурси — все відкидалося. Тільки що отримав чергову відмову. Всі жінки, яких я прагнув підкорити, відкидали мене. Коли я кажу «все» — це не для підсилення образу. Я хочу сказати, що не було жодного винятку.

З самого раннього дитинства я мріяв стати письменником, жити і творити за кордоном і отримати світову популярність. І Лондон, звичайно, був кроком на шляху до цієї мрії. Однак результати виявилися не ті і не такі, яких я чекав. Моє перше і найсильніше розчарування — це я сам. Шість місяців обстановка навколо мене сприяє небаченого натхненню, а я не можу взяти себе в руки і написати хоча б рядок».

Через рік він повернувся до Бразилії, де став адміністратором в інший звукозаписної компанії, «CBS Records». Там він почав писати сюжети до біографічних фільмів і мильних опер. Пауло знав, як домогтися успіху, крок за кроком він піднімався кар’єрними сходами, поки в один з прекрасних днів не був звільнений без всяких пояснень. Приблизно в той же час Пауло розлучився з дружиною, він зустрів стару подругу Христину Оитисию, на якій пізніше одружився і з якою живе досі. Медовий місяць подружжя провели в Європі.

Повернення до католицизму

Хіпі, журналіст, рок-зірка, актор, драматург, театральний директор і телевізійний продюсер — ця ураганна життя закінчилася в 1982 році під час поїздки в Європу. В Дахау, під час відвідування музею концтабору і пізніше в Амстердамі у Пауло відбулася містична зустріч з якимсь «J», людиною, якого письменник називає Вчителем. Він наводить Коельо в католицький орден RAM (Regnus Agnus Mundi), створений у 1492 р. Тут Пауло вчитися розпізнавати мову знаків і ознак, що зустрічаються на шляху людини (по суті, ця організація є католицької сектою — можна вважати її різновидом «Опус Деї» для хіпі).

«Кожен, хто живе повинен знати дві мови – мова товариства і мову знаків (ознак). Один потрібен для спілкування з собі подібними, інший — щоб розуміти послання згори».

Згідно з ритуалом шляху, орден направляє його у паломницьку турне в Сантьяго де Компостелла. Подолавши вісімдесят кілометрів по легендарної стежці паломників, Коельо описав це турне у своїй першій книзі «Паломництво» (ін. назва «Щоденник мага»), виданої в 1987 році. Книга оповідає про те, що дива трапляються і в житті звичайних людей. Вона вийшла в невеличкому бразильському видавництві і розпродавалася непогано, хоча серйозної уваги критиків не привернула.

Всякий раз, випустивши нову книгу Пауло Коельо якийсь час живе у тривозі й страху, немов новачок. Так було завжди. Написавши першу книгу, разом з дружиною Христиною Ойтисика він сам роздавав рекламні листівки біля входу в театри і кінотеатри в Ріо-де-Жанейро, а потім обходив книжкові магазини південній частині міста, щоб дізнатися, скільки примірників продано. Минуло двадцять років, змінилися методи і техніка продажу, але письменник залишається тим же: по мобільному телефону або через інтернет з ноутбука в якій би точці планети не знаходився — він контролює поширення нової книги, реакцію засобів масової інформації, місце в списках бестселерів від Вогненної Землі до Гренландії, від Аляски до Австралії.

У 1988 році Пауло написав наступну, зовсім іншу книгу під назвою «Алхімік». Це найвищою мірою символічна оповідь, метафора життєвого шляху. До того часу ось уже одинадцять років Пауло вивчав алхімію, і цей досвід знайшов відображення в книзі. З першого тиражу, однак, було розпродано всього 900 примірників, і видавництво вирішило цю книгу не перевидавати.

«Алхімік» Пауло Коельо

У червні 1988 року, коли «Алхімік» готувався до виходу, «Щоденник мага» подолав рубіж 40 тисяч примірників і дев’ятнадцять тижнів поспіль тримався в списку національних бестселерів. Зневажливе байдужість, з якою до нього ставилися гранди бразильської преси, зникло, що додавало особливий, неповторний смак перемоги, здобутої і самою книгою і тієї партизанською війною, що вели Пауло, Христина просуваючи «Мага». Щодо «Алхіміка» застосували ту ж тактику, що виявилася настільки плідною з «Магом»: подружжя роздавали рекламні листівки біля дверей кіно, театрів, барів, відвідували книжкові магазини і залишали продавцям екземпляри з автографом.

Зі світу звукозапису Пауло запозичив і привніс в світ літератури предосудительную практику так званої «джинси», тобто заздалегідь проплачених репортажів або сюжетів, схвально відгукуються про те чи іншому диску (тут — книзі). Можна відшукати сліди «джинси» у збереглися в архіві письменника матеріалах, що виходили в ефір на «Пово AM-FM», высокорейтинговой радіостанції міста Форталези (штат Сеара). Присилалися йому зведення доводять, що всю другу половину липня «Алхімік» був об’єктом «коментарів свідків» (кодоване іносказання, що означало нестримно улесливі похвали), тричі на день лунали в ефірі в програмах Карлоса Аугусто, Ренана Франси і Роналдо Сезара, в ту пору найбільш популярних ведучих.

Пауло Коельо і його дружина Христина ясно розуміли, що на війні всі засоби хороші. Від посилки примірників з дарчими написами «тузів і шишок» бразильських ЗМІ — до читання нескінченних лекцій. Подібно місіонерові він у будь-який час дня і ночі був готовий говорити на будь-яку з восьми відпрацьованих тим, що сам пропонував: «Священні шляхи давнину», «Пробудження магів», «Обряди та ритуали R. A. M.», «Філософія і практика окультних обрядів», «Езотерична традиція і практики R. A. M.», «Магія і могутність» і т. д. По закінченні лекції слухачі мали можливість отримати екземпляри «Алхіміка» і «Мага» з автографом. Заповнювати зал праці не становило. Судячи по щоденнику Пауло, він виступав не тільки в таких респектабельних аудиторіях, як Національний театр (Бразиліа) і на факультетах університету Кандідо Мендеса (Ріо-де-Жанейро), але і в маленьких готелях-фазендах в провінційних містечках штату Гойас і навіть у приватних будинках. Плоди цієї кампанії, однак, виявлялися не відразу, і цифри продажу зростали повільно. Через шість тижнів після виходу було реалізовано всього кілька тисяч примірників — це справжнє диво для такої країни, як Бразилія, і в той же час мізерно мало в порівнянні з тим, як розходився «Щоденник мага», а головне — з надіями, які покладав на свою другу книгу автор.

«Продажу досі не досягли і 10 % запланованого обсягу. Я вважаю, що успіх залежить від дива. Цілий день сиджу біля телефону, а він мовчить. Про Господи! Чому не подзвонить якийсь журналіст і не скаже, що йому сподобалася моя книга? Моя робота для мене важливіше, ніж мої манії, слова і почуття. Заради неї я уніжаюся, прошу, сподіваюся і втрачаю надії» — писав у своєму щоденнику Коельо.

Але Пауло не відмовився від своєї мрії. Він звернувся до більш велике видавництво «Рокко», яке зацікавилося його працею. Перше видання, випущене «Рокко», в лічені дні зникло з прилавків книгарень, автор — небачену доти річ — потрапив відразу в два списку бестселерів: «Щоденник мага» — «нон-фікшн», з «Алхіміком» — в розряд «художня література». З тієї пори обсяг продажів буде тільки зростати.

Історія Успіху Пауло КоельоНе дивно, що ті, хто обробляв вбогу ниву бразильського книжкового бізнесу, зацікавилися автором, який всього двома назвами зумів досягти півмільйонної позначки проданих примірників. Під олімпійськи безпристрасним наглядом ЗМІ люди змітали книги з прилавків, тисячами збиралися по всій країні слухати автора — і зовсім не потім, щоб перед ними переливали з пустого в порожнє. Складалося враження, що читачі хотіли долучитися до духовних пошуків, про яких автор розповів у своїх книгах. Лекції — або «зустрічі з читачами», — влаштовуються Коельо, користувалися величезним успіхом, народ на них в буквальному сенсі ломився, і нерідкі бували епізоди, подібні тій, що сталася в столичному університеті Мартінса Піни, коли організатори вечора змушені були вивести назовні динаміки для тих, кому не вистачило місця в аудиторії, розрахованої на дві тисячі осіб. Інтерв’ю, яке Пауло дав журналістці Маре Режеа з каналу «Радіо насьонал де Бразиліа», довелося повторити тричі на прохання тих, хто бажав протягом півтора годин слухати про алхімію і містицизм. І так було по всій країні. У місті Бело-Орізонте трехсотпятидесятиместный зал в «Банко де Дезенволвименто де Мінас-Жерайс» не зміг вмістити тисячну аудиторію, так що молодий Афонсо Боржес, організатор лекції, повинен був поставити в різних кінцях будівлі тілі монітори, щоб ніхто не втратив можливості послухати слова мага.

Преса ж, прокинувшись від сплячки, впала у розпач, бо не знала, як пояснити такий лавиноподібний успіх. Не наважуючись судити про власне літературних достоїнства обох книг, журналісти вважали за краще розцінити його як минущий маркетологічний феномен. За майже одностайну думку, письменник Пауло Коельо просто увійшов в моду, «потрапив в струмінь», подібно до того, як свого часу це сталося з твистом або з автором рок-текстів Пауло Коельо та його Альтернативним суспільством. Два роки тому в газеті «Глобо» його назвали «Кастанеда з Копакабани», після чого ЗМІ практично забули про його існування. Лише коли його книги вийшли на перші місця в списках бестселерів, а газета «Эстадо де Сан-Пауло» виявила, що «Щоденник мага» та «Алхімік» розійшлися більш ніж півмільйонним накладом, критики усвідомили: два роки не просто стабільного, але і наростаючого успіху — занадто багато для модного пошесті.

«Алхімік» до сих пір залишається найбільш продаваною книгою в історії Бразилії і навіть згадується в Книзі рекордів Гіннеса. У 2002 році португальський «Журнал де Летрас», авторитетне видання в області місцевої літератури і літературного ринку, оголосив про те, що кількість проданих примірників «Алхіміка» перевищує кількість проданих примірників будь-якої іншої книги, написаної на португальському за всю історію розвитку цієї мови.

Всесвітній успіх Пауло Коельо

Історія Успіху Пауло КоельоУ вересні 1993 року «Алхімік» очолив список бестселерів Австралії. «Сідней Морнінг Геральд» заявив: «Це книга року. Чарівний приклад безмежного витонченості і філософської глибини». В квітні 1994 року «Алхімік» вийшов у Франції («Анн Кар’єр Эдисьон»). У пресі він отримав прекрасні відгуки, а читаюча публіка прийняла книгу з захопленням. Так «Алхімік» почав сходження по списку бестселерів. За два дні до Різдва Анн Кар’єр писала Моніці: «Посилаю вам в подарунок список бестселерів з Франції. Ми на першому місці!» В кожному французькому списку ця книга перебувала на першому місці, де і протрималася п’ять років. З тих пір кожен з шести романів Коельо, перекладених на французьку мову, встиг очолити списки бестселерів, утримуючи позиції протягом кількох місяців. Одного разу три романи одночасно очолювали кращу десятку.

Після такого феноменального успіху у Франції книги Пауло Коельо перестали бути суто літературним явищем і, заручившись підтримкою Європи, почали свій тріумфальний хід по всьому світу.

Якщо для людства авторитет Пауло Коельо, вже був незаперечним, то ставлення до нього бразильської критики доводило справедливість дошкульного афоризму, пущеного композитором Томом Жобімом: «У нас в Бразилії чужий успіх сприймається як особиста образа — щось на зразок ляпаси». Критики продовжували шукати колкостях. Успіх французького «Алхіміка» тільки підхльоснула їх запал. «Перш мої недоброзичливці могли зробити наклепницький висновок про те, ніби всі бразильці — осли, раз вони мене читають, — заявив Коельо журналісту Наполеону Сабадо з «Эстадо де Сан-Пауло». — Нині, коли мої книжки з успіхом продаються за кордоном, важко перенести це огульне висловлювання і на всіх інших». Виявилося, що зовсім не важко. Для критика Силвиано Сантьяго, доктора літературознавства з Сорбонни, то обставина, що книги Коельо стали бестселерами в такій країні, як Франція, рівним рахунком нічого не значило. «Пора прояснити природу успіху, якого він досяг у Франції, — сказав він в журналі «Вежа». — Широка читаюча публіка в цій країні в масі своїй настільки ж невибаглива і примітивна, як і у всякій іншій». Деякі критики навіть не дали собі клопоту відкрити книги Пауло, перш ніж засудити їх. «Не читав, але мені не сподобалося», — виніс свій вердикт Дави Арригуччи-молодший, впливовий критик і викладач літератури з університету Сан-Пауло. Тим часом зубодробильні відгуки не чинили жодного впливу на бразильських читачів і ще менше — на іноземних. Швидше навпаки. Якщо судити по цифрах, армія шанувальників Коельо росла в тій же пропорції, що і лють критиків.

До публікації в США «Алхімік» виходив у невеликих іспанських і португальських видавництвах. В Іспанії книжка не входила в список бестселерів до 1995 р. Сім років потому Видавнича гільдія Іспанії написала, що «Алхімік» стала кращою продаваною книгою 2001 року в Іспанії. У 2002 році іспанське видавництво підготувало безпрецедентний випуск зібрання творів Пауло Коельо. В Португалії, де розійшлося більше мільйона екземплярів його книг, Коельо також вважається самим продаваним автором.

У 1995 році «Алхімік» був опублікований в Італії («Бомпьяни») і тут же зайняв першу позицію в списку бестселерів. В наступному році Пауло Коельо був удостоєний двох престижних італійських премій — «Супер Грінцане Кавур» і «Флаиано Інтернешнл».

В 1996 році «Эдиториал Обжетива» отримала права на книгу «П’ята гора», заплативши аванс в мільйон доларів — найбільший з усіх, що коли-небудь отримували бразильські автори. У тому ж році Пауло був удостоєний звання «Chevalier des Artes et des Lettres», а Філіп Дуст-Блазі, міністр культури Франції, заявив: «Ви стали алхіміком для мільйонів читачів. Ваші книги творять благо: вони спонукають нас мріяти і ведуть на пошуки духовної істини». У тому ж 1996 році Коельо був призначений особливим радником програми ЮНЕСКО «Духовні точки дотику і міжкультурні діалоги».

У тому ж році «Алхімік» був опублікований і в Німеччині («Диогенес»). У 2002 році видання у твердій обкладинці побило всі рекорди, протримавшись більше шести років в списку бестселерів журналу «Дер Шпігель».

У 1997 році на Франкфуртському книжковому ярмарку його видавці разом з представниками «Диогенес» і «Сан-Хорді» влаштували вечірку на честь Пауло і в честь наступної тоді ж міжнародної публікації «П’ятої гори». Це сталося в березні 1998 року, і головні урочистості проходили в Парижі. Пауло привів у захват його успіх у Книжковому салоні («Салон дю Лівр»), де він підписував свої книги протягом семи з гаком годин. Його французький видавець, Анн Кар’єр, організувала в його честь вечеря в музеї Лувр. Цей вечеря відвідали кілька сотень знаменитостей і журналістів.

Історія Успіху Пауло КоельоУ 1997 році Коельо опублікував свою чергову книгу — «Підручник воїна світла», збори філософських думок, що допомагають нам відкрити воїна світла в самих собі. Мільйони читачів оцінили цю книгу по достоїнству. Це була перша книга Коельо, вийшла спочатку за кордоном, а потім вже в Бразилії. Вона народилася завдяки італійської издательнице Елізабете Сгарбі з Bompiani. Натхненна успіхом, який Пауло здобув у неї на батьківщині, видавець зв’язалася з Монікою, щоб дізнатися, чи немає у Пауло чого-небудь неопублікованого для складеної нею серії «Ассаджи» («Проби»), Коельо вже давно виношував ідею об’єднати в одній книзі розмисли і нотатки, які робив протягом багатьох років, так що пропозиція надійшла дуже вчасно.

У книзі «Вероніка вирішує померти», опублікованій у 1998 році, Коельо повертається до оповідній манері. Цей роман отримав прекрасні відгуки. Автор, завжди домагається, щоб його книги були більш доступні для читачів, вирішив на цей раз змінити тактику випуску новинки. Видавництво «Обжетива» за наполяганням Коельо вдвічі скоротило витрати на рекламу «П’ятої гори», і ця міра дозволила зменшити ціну на примірник у твердій обкладинці на 25 %. Наступним кроком до популяризації його творів став контракт з мережею супермаркетів «Каррефур», включила «Вероніку…» в пакет своїх пропозицій до свята «Дня нації».

У січні 2000 року Умберто Еко в інтерв’ю для «Фокуса» сказав: «Мені подобається останній роман Коельйо. Він і справді справляє на мене глибоке враження». Шинед О’коннор в інтерв’ю «Айріш Сандей Індепендент» зауважила: «Сама неймовірна книга, яку я коли-небудь читала, — це «Вероніка вирішує померти».

Восени 1998 року Пауло здійснив турне по Азії та країнах Східної Європи, почавши його в Стамбулі, проїхавши на Східному експресі через Болгарію і завершивши свій шлях у Ризі. Журнал «Лірі» (березень 1999 р.) оголосив його другим з найбільш продаваних авторів 1998 року у всьому світі.

У 1999 році Письменник був удостоєний престижної нагороди «Крістал эуорд». Як було сказано на Міжнародному економічному форумі, «Пауло об’єднав такі різні культури силою слова, чим і заслужив цю нагороду». З 1998 року і донині Пауло залишається почесним членом Міжнародного економічного форуму. У 1999 році Французький уряд удостоїла його звання кавалера Національного ордена Почесного легіону. У 2000 році його обрали члени правління Швабського фонду соціального підприємництва.

У тому ж році Пауло взяв участь у книжковому ярмарку в Буенос-Айресі, де демонстрував книгу «Вероніка вирішує померти». Відвідувачі відреагували на несподіване присутність Пауло надзвичайно емоційно. Всі засоби масової інформації погодилися, що ніхто з інших авторів не може зібрати таку численну публіку. «Колеги, які працюють на книжковому ярмарку протягом останніх 25 років, стверджують, що не бачили нічого подібного, навіть коли був живий Борхес. Це винятковий випадок. Не думаю, що коли-небудь побачу, як інший письменник викличе таку реакцію. Неможливо описати словами те захоплення, яке Пауло пробуджує в людях», — говорила Лідія Марія з V & R. Одного разу черга з охочих отримати автограф вишукувалася за чотири години до призначеного часу, і розпорядники ярмарку погодилися продовжити робочий день, щоб ніхто не пішов розчарованим.

На питання про популярність і про те вона є невід’ємною супутницею генія, Пауло відповідає: «В сучасному світі легко дати визначення поняттю «популярність», однак набагато складніше визначити, хто такий «геній». Для мене геній — це людина, який взяв собі в союзники чуйне серце і здоровий глузд. Я б навів як приклад геніальність Мандели і Ганді. Їх знає весь світ, але я не впевнений, що лаври завжди дістаються тому, хто цього найбільше заслуговує. На щастя, ми дізнаємося імена багатьох великих людей. Однак багато інші роблять свою роботу в тіні і саме вони, як мені здається, є справжніми воїнами світла».

Історія Успіху Пауло КоельоУ березні 2000 року, здавши видавництво «Обжетива» роман «Диявол і сеньйорита Прим», Коельо полетів до Парижа, де набирала обертів рекламна кампанія, приурочена до виходу «Вероніки…» в перекладі на французьку. Одного разу в понеділок, в попелясто-сіре промозглое ранок, його увага, як і увагу мільйонів парижан і приїжджих на вулицях французької столиці, залучили автобуси маршруту 87, на бортах яких Пауло на голубуватому тлі побачив власне обличчя крупним планом і повідомлення про те, що «Вероніка…» надійшла у всі книгарні міста. Автобуси, прикрашені такою рекламою, виїхали зі сходу, з Пор-де-Рейї, перетнули весь місто, виконавши близько тридцяти кілометрів по самим жвавим місцях Парижа — Ліонський вокзал, площа Бастилії, Сен-Жермен-де-Пре, — і завершили шлях у фінальній точці, на Марсовому Полі. Подібна рекламна акція пройшла в той день і в чотирнадцяти інших французьких містах. Тим не менш очікуваних результатів PR-зусилля на цей раз не принесли. Французам, ймовірно, не сподобалося, що книгу рекламують як новий сорт мила або зубну пасту, і продажі «Вероніки…» виявилися нижче очікуваних, не досягнуто рівня попередніх книг, незважаючи на те, що кошти були вкладені більш значні. Преса, втім, взяла новинку тепло, а консервативна і грунтовна «Фігаро», яка користується репутацією найвпливовішої газети в країні, у своїх оцінках нічим не відрізнялася від жвавого «Експрес». Одночасно — але теж без колишнього ажіотажу — роман почав надходити в книжкові магазини Тайваню, Японії, Китаю, Індонезії, Таїланду та Сполучених Штатів.

У травні 2000 р. Пауло приїхав Іран і став першим з 1979 року немусульманским письменником, який відвідав країну в рамках офіційного візиту. Його запросив Міжнародний центр діалогу між цивілізаціями. Підраховано, що до цього візиту вже були розпродані мільйони піратських копій його книг (Іран ніколи не підписував міжнародних угод з авторських прав). Пауло Коельо став також і першим немусульманским письменником, що отримав гонорар за видання своїх книг в цій країні. До цього він і сподіватися не міг на такий теплий прийом і широке визнання в країні, так не схожою на країни Заходу. Послухати його і підписати книги прийшли тисячі іранських читачів. Але вже в 2011 році в Ірані без пояснення причин заборонили публікувати будь-які книги популярного бразильського письменника.

За даними письменника, за 12 років, які його книги публікуються в Ірані, було продано 6 мільйонів копій. Він підкреслив, що його книги виходили при різних урядах в країні, і що нинішня заборона можна пояснити лише непорозумінням. У той же час Коельйо звернувся за підтримкою до уряду Бразилії. Із засудженням стався тоді виступило міністерство культури країни.

Історія Успіху Пауло КоельоУ вересні 2000 року книга «Диявол і сіньоріта Прим» була опублікована одночасно в Італії («Бомпьяни»), Португалії («Пергаминьо») і Бразилії («Обжектива»). У дні виходу першого тиражу Пауло в своєму будинку в Ріо-де-Жанейро давав десятки інтерв’ю міжнародним засобам масової інформації. У 2001 році книга продовжувала публікуватися по всьому світу і увійшла в списки бестселерів на тридцяти мовах, на які була переведена до того часу.

В цей же час вперше було публічно оголошено про існування інституту Пауло Коельо, який він разом зі своєю дружиною Христиною Оитисией, заснував ще в 1996 році. Коельо каже, що йому вистачить грошей на три інкарнації. Він заробляє стільки, що вирішив щороку жертвувати по чотириста тисяч доларів зі своїх авторських гонорарів у фонд інституту, який допомагає безпритульним дітям в самих жалюгідних нетрях Ріо, самим беззахисним людям похилого віку. Він спонсорує переклади бразильських класиків на інші мови, дослідження з палеонтології настільки улюбленої їм Бразилії, яку Коельо вважає самою дивовижною країною в світі. Бо в ній — як він каже — немає поділу на матеріальне і священне і ніхто не соромиться вірити в духовне начало.

У 2001 році Пауло був удостоєний БАМБІ, найстарішою і найбільш почесної нагороди Німеччини. Згідно думку журі, переконання автора в тому, що кожній людині призначено стати «воїном світла» у цьому темному світі, містить глибокий гуманістичний зміст, який придбав особливо трагічне звучання у зв’язку з подіями того року.

У тому ж 2001 році Пауло вперше відвідав Колумбію і взяв участь у книжковому ярмарку Боготи. Тисячі шанувальників, які очікували на прибуття свого кумира, вітали його так бурхливо, ніби перед ними постала якась зірка поп-музики. Пауло закликав до спокою і терпіння, обіцяючи підписати всі книги. Всього за п’ять годин було підписано і продано 4000 примірників.

«Глобалізація» літературного успіху сприяла проникненню Коельо в самий вищий коло міжнародної еліти. Починаючи з 1998 року він незмінно брав участь у Всесвітньому економічному форумі, вперше організований у 1971 році в швейцарському місті Давосі, куди щорічно з’їжджалися світові знаменитості зі світу політики (з 2000 року Пауло на запрошення засновника став членом фонду Шваба). Головний гість Давоського форуму-2000, американський президент Білл Клінтон, за кілька місяців до цього на галявині Білого дому, де приземлився його вертоліт, сфотографувався з томиком «Алхіміка» в руках. Дізнавшись, що і бразилець теж в Давосі, Клінтон зробив перший крок до знайомства: «Цю книгу дала мені моя дочка Челсі, — сказав президент, — вона просто змусила мене прочитати „Алхіміка“. І мені так сподобалося, що я дав її Хілларі». Зустріч завершилася запрошенням «з відкритою датою». Через сім років, в 2007 році, на прохання передвиборного штабу Хілларі Клінтон Пауло напише звернення на підтримку її кандидатури на пост президента США. Давос і до, і після цього давав йому можливість особисто познайомитися з самими іменитими своїми читачами — колишнім прем’єр-міністром Ізраїлю, лауреатом Нобелівської премії миру Шимоном Пересом, голлівудською кінозіркою Шарон Стоун, італійським письменником Умберто Еко, підприємцями Біллом Гейтсом і Річардом Бренсоном, палестинським лідером Ясіром Арафатом і німецьким канцлером Герхардом Шредером (Коельо знайомий і з нинішнім канцлером Ангелою Меркель).

У вересні Коельо відвідав книжковий магазин «Бордерс» в Лондоні, де також підписував свої книги. За словами розпорядника, Фінна Лоуренса, церемонія підписання «Диявола і синьориты Прим» («ХарперКоллинз») «безсумнівно стала найбільшою подією року». Її відвідали жителі всіх п’яти континентів — гості з Японії, Пакистану, Анголи, Америки та всіх європейських країн. У листопаді Коельо відправився до Мексики, де його годинами чекали тисячі читачів на книжковому ярмарку в Гвадалахарі.

На початку 2002 року Пауло вперше приїхав в Китай, де відвідав Шанхай, Пекін і Нанкін, взявши участь в різних заходах, у тому числі роздачі підписів і зустрічах із читачами.

25 липня 2002 року Пауло Коельо став членом Бразильської літературної академії (ABL). За спільною згодою йому надали крісло номер 21. Мета цієї академії, штаб-квартира якої знаходиться в Ріо-де-Жанейро, — збереження бразильської культури і мови. Відразу ж після обрання Пауло отримав більше трьох тисяч листів від читачів і став головним об’єктом новин по всій країні. Коли письменник виходив у той день на вулицю, шанувальники, які зібралися біля дверей його будинку, зустріли його оплесками.

Історія Успіху Пауло Коельо

Історія Успіху Пауло КоельоІсторія Успіху Пауло КоельоНезважаючи на палке визнання з боку мільйонів, Коельо часом піддавався нападкам з боку деяких літературних критиків, бо обрання в члени Академії і стало таким важливим громадським подією.

У жовтні 2002 року Пауло отримав нагороду Planetary Arts (Планетарних мистецтв) Будапештського клубу у Франкфурті, де в його честь колишній президент США Білл Клінтон виголосив хвалебну промову.

Пауло завжди розраховував на простосердечну підтримку з боку своїх видавців. Тим не менш, його успіх не обмежений літературною сферою, але зачіпає також інші культурні та соціальні області.

Драматичний і поетичний потенціал його творчості оцінили багато театральні колективи. «Алхімік», наприклад, було поставлено на сценах усіх п’яти континентів в різних театральних формах — в музичних і танцювальних театрах, в театрі маріонеток, у вигляді опери та художнього читання зі сцени. В кінцевому підсумку книга дійшла і до Бродвею, де з неї зробили мюзикл. Інші книги Коельо, такі як «Вероніка вирішує померти», «Біля річки Пьедра я сиділа і плакала», «Диявол і сіньоріта Прим», також привернули увагу драматургів.

Ложка дьогтю в бочці меду

Незважаючи на весь цей успіх, багато бразильські критики вважають його незначним письменником, чиї роботи дуже прості. Деякі з них також називають його роботи «комерційними» і орієнтованими на ринок. Його обрання в Літературну академію Бразилії оспорюється багатьма бразильцями.

Відома російська телеведуча і сценарист Авдотья Смирнова сказала про нього наступне: «Роздратування, яке Коельо викликає у будь-якого мало-мальськи літературно досвідченого читача, пояснюється насамперед його надзвичайною серйозністю, гусячої якийсь важливістю — нудьга смертна, на весь роман жодної жарти, жодної посмішки, жодної гостроти. Я маю на увазі не хіханьки-хаханьки, гостроти в літературі бувають які завгодно — фонетичні, філософські, выворачивающие ідіоми; але ось так, без єдиної навіть тіні жонглювання, без найменшого артистизму, без натяку на гру розуму, так справжня література не трапляється. Між тим саме ця серйозність і робить Коельо таким популярним письменником».

На всі закиди критиків Коельо відповідає так: «Мені не складно викладати свої почуття в письмовому вигляді. Я намагаюся писати коротко і не відступати від суті. Саме так, як люблять читачі і ненавидять критики. Вони хочуть більш складні книги».

І взагалі Коельо не вважає, що відкриває щось нове у своїх творах: «У житті є тільки чотири сюжету: історія кохання між чоловіком і жінкою, між трьома людьми, боротьба за владу і подорожі. Всі мої книги засновані на цих сюжетах. У якомусь сенсі, всі письменники розповідають історії, які колись були розказані».

Пауло Коельо в Росії

Історія Успіху Пауло КоельоУ вересні 2002 року Пауло викликав справжню сенсацію, відправившись в Росію з п’ятьма своїми книгами, які одночасно потрапили в список місцевих бестселерів: «Диявол і сіньоріта Прим» (перший номер), за яким слідували «Алхімік», «Книга Воїна Світла», «Вероніка вирішує померти» і «П’ята гора» (видавництво «Софія»). Всього лише за два тижні в Росії було продано понад 250 000 екземплярів його книг, а за рік — в цілому більше мільйона. За словами комерційного директора мережі МДК, церемонія підписання книг тут придбала самий різноманітний масштаб: «Ми ніколи не бачили, щоб стільки читачів приходили для того, щоб їх улюблений автор залишив на книгах свій підпис. Ми провели безліч заходів у нашому книжковому магазині. Перш нас відвідували такі впливові гості, як екс-президенти Єльцин і Горбачов і навіть нині чинний президент Путін, але стільки відвідувачів у нас ніколи не збиралося. Це було воістину неймовірне подія. Довелося навіть відмовляти сотням читачів, які намагалися приєднатися до величезному натовпі».

«Подорож по Транссибірської магістралі стало одним з поворотних пунктів в моєму житті. Я щасливий, що мені довелося побувати в Сибіру і познайомитися з читачами, з якими інакше я ніколи б не зустрівся. Я радий, що зняв фільм про ці події — його можна подивитися на порталі Youtube».

Крім книг

Історія Успіху Пауло КоельоАле цим феномен Пауло Коельо не обмежується. Поряд з книгами випущений ряд продуктів, що мають безпосереднє відношення до автора і його творчості, — таких, як щоденники, календарі, записні книжки, художні альбоми і навіть комп’ютерні ігри «Пілігрим», «Легенда» і «Таємниця Аламута» («Арксел-Гильд»), розроблені у співпраці з письменником.

Пауло постійно підтримує зв’язок із засобами масової інформації за допомогою численних інтерв’ю, а також статей в газетах і журналах. За кілька років він написав безліч статей і нарисів для всіх найбільш впливових видань.

У березні 1998 року Коельо став вести щоденну колонку в бразильській газеті «Про Глобо». Вона користувалася таким успіхом серед читачів, що «Сант-Хорді» запропонувало йому вести колонки і в інших міжнародних виданнях. Чотири роки потому вони досі публікуються в таких газетах, як мексиканська «Реформа».

Колонки Коельо регулярно виходили в «Корр’єре делла Сера» (Італія), «Ель Семаналь» (Іспанія), «Та Неа» (Греція), «ТВ-Херен + Зеен» і «Велт ам Зоннтаг» (Німеччина), «Анна» (Естонія), «Зверцадло» (Польща), «Ель Універсо» (Еквадор), «Ель Насьональ» (Венесуела), «Ель Еспектадор» (Колумбія), «Чайна Дейлі Таймс» (Тайвань) і багатьох інших періодичних виданнях.

Коельо злегка схожий на старого рок-співака. Він носить чорні футболки і джинси. «Менше шансів, що вони зіпсуються в готельних пралень», — відповідає письменник на питання журналістів про одяг.

На дозвіллі Коельо любить читати, подорожувати, комп’ютери, грати у футбол, прогулянки, часто спілкується зі своїми фанатами, займається музикою і Кюдо (свого роду медитативна стрільба з лука). Щоранку він прокидається рано і після двогодинної прогулянки випускає 24 стріли, використовуючи один із трьох своїх луків.

Секрети успіху Пауло Коельо

Формулу успіху і удачі Пауло Коельо можна вивести, якщо уважно прочитати всі його висловлювання, які письменник коли-небудь вимовляв, відповідаючи на питання журналістів, публікував у своїх блогах і газетних колонках, а також в авторських статтях, надрукованих у багатьох популярних виданнях.

«Кожна людина має зберігати всередині себе священний вогонь божевілля, а повинен вести себе як нормальна людина».

«Якщо ми будемо уважними до сигналів, які посилає нам доля, і будемо слідувати їм, то чого б ми не побажали — любові, грошей, натхнення, успіху, обов’язково зможемо досягти».

Ці прості правила дозволили Коельо дістати величезну армію шанувальників. І кур’єри, і принцеси знають його в обличчя. Навіть під час скандалу з Монікою Левінські Білла Клінтона сфотографували з «Алхіміком» в руках. А ось як про цю книгу відгукнулася Мадонна: «Прекрасна робота про магію, мріях і скарби прямо за порогом». Будь-яка суперзірка має добірку книг Коельо у своїй бібліотеці. Джулія Робертс висловила свою думку в документальному фільмі про письменника: «Це справжня магія, Пауло пише просто чудово».

Історія Успіху Пауло КоельоБільшість читачів приписують успіх Коельо піднесеної всепрощаючої пантеїстичної духовності в його книгах. Навмання відкрийте будь-яку книгу і обов’язково натрапите на тези на кшталт «все взаємопов’язане» або «бути щасливим не грішно». На думку письменника, кожен день, будь то зміни погоди, випадкові збіги чи просто буденні події, ми стикаємося з дивним. Його сюжети всеохоплююче символічні, і, може бути, саме тому багато читачі бачать в книгах власне відображення. Насправді історії деяких персонажів взяті з реального життя: наприклад, у книзі «Заїр» оповідь йде про людину, від якого пішла дружина, після чого він задля самопізнання відправляється в подорож. Прототипом жіночого персонажа послужила військовий кореспондент Христина Ламб, яка після повернення з Іраку в 2003 році брала у Коельо інтерв’ю. Можливо, завдяки саме таким знайомствам письменник щодня повторює свою молитву про те, щоб в наступні 24 години зустріти якомога більше цікавих людей.

«Я поняття не маю, чому так популярний. А якщо дізнаюся, то втрачу свою магію. Почну писати за формулою. Я лише знаю, що мої книги гріють серце».

Коельо володіє гнучкістю розуму і дивиться на можливі майбутні негаразди зі своєю традиційною, майже надприродною незворушністю — «Проблема більшості людей у тому, що вони вважають всі дні одноманітними, або їх стримує страх, страх смерті. Мені смерть не страшна. Я бачив на власні похорони, я бачив, як душа відокремилася від тіла і злетіла вгору. І я знаю, що ми продовжимо існувати. Життя після смерті можлива. Я впевнений у цьому».

Близькість з читачами і відкритість людям

Коельо, схоже, зовсім не зіпсований знайденою багатством. І хоча книги принесли йому чимале стан — апартаменти в шостому районі Парижа з імпровізованим тир для стрільби з лука, перероблена в житловий будинок млин у французьких Піренеях і будиночок на пляжі Копакабани, — Пауло залишився простодушно відкритим, доступним і пишається близькістю з читачами.

«Я інтернет-наркоман. Кожен день на мою електронну пошту приходить по 1 тисячі листів, я спеціально найняв чотирьох чоловік, щоб відповідати на них. Плюс є ще мої форуми, блог. Обожнюю всім цим займатися. Я не ходжу на тусовки, коктейльні вечірки або звані вечері. Ненавиджу здаватися розумником. Люди знають, що завжди можуть зі мною зв’язатися».

Як він реагує на людей, які переконані, що він може вилікувати світ або принаймні їх власний світ? Як щодо жінки, яка прийшла до нього додому і заявила, що космічний супутник наказав їй покінчити з життям прямо перед письменником?

«Звичайно, несподівані візити трапляються. Я б сказав, що один із кожної сотні читачів реагує так екстремально. Тій жінці я порекомендував піти в Сантьяго (сюжет «Щоденника мага»), і одного разу вона подзвонила мені і сказала, що передумала себе вбивати».

Пауло Коельо відкритий для спілкування, він радий кожній людині, з яким має можливість поговорити: «Шлях завжди перетворює людину. А зустрічі, які відбуваються в дорозі (Пауло Коельо обожнює подорожувати — «Поради для мандрівників від Пауло Коельо»), не випадкові. І розуміння сенсу цих, здавалося б, нічого не значущих зустрічей настане пізніше, як і розуміння сутності нашого шляху. Ми всі зрозуміємо потім, а поки що треба йти вперед».

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам