Олег Дерипаска є засновником і керівником «Базового Елемента», провідної російської інвестиційної групи з активами в машинобудівному, гірничо-металургійному, будівельному, фінансовому, авіаційному, агропромисловому та інших секторах економіки. Сьогодні понад 250,000 людина працює в компаніях «Базового Елемента» на п’яти континентах.
У нього харизматична зовнішність, його вік – концентрат сил і прагнень, його діяння подібні діянь великих людей минулого. Але якщо привиди лихоліття давно відступили, то Олег Дерипаска вражає дуже багатьох своїми різкими зигзагами думок і тим, що встигає виростити траву там, де інші не зорали поле.
Історія Успіху, Біографія Олега Дерипаска
Олег Володимирович Дерипаска народився 2 січня 1968 року в місті Дзержинську Горьківської області. Батьки Дерипаски були родом з Кубані. З чотирьох до дев’яти років Олег жив у батьків матері, потім у батьків батька. В 11-річному віці Дерипаска переїхав до матері в Усть-Лабинськ.
Дитинство, юність та студентські роки Олега Дерипаска
Літньої ночі у будівлі школи №2 в Усть-Лабінська зупинився автомобіль представницького класу. З нього вискочив молодий чоловік з короткою стрижкою і швидко пробігся по поверхах повз штабелів дощок і рулонів лінолеуму, оцінюючи, як іде робота. Директор школи Валентина Красюкова дізналася про нічному дозорі тільки вранці. Дякувати візитера — а саме він оплатив ремонт — було пізно. Але до відкриття школи поруч з дошкою пошани з’явилася табличка з ім’ям благодійника — «Олег Дерипаска».
В Усть-Лабінська (Краснодарський край) господар «Базового елемента» і «Русала» провів дитинство і юність. Учні школи №2 на класних годинах обговорюють тепер біографію Олега Дерипаска, випускника 1985 року поряд з біографіями Петра I, Адольфа Гітлера і Руперта Мердока. На питання, чим запам’ятався учень Дерипаска, педагоги відповідають: «неординарна особистість», «лідер у класі», «дуже чуйний». Колишня вчителька фізики Матросова Людмила запевняє, що на контрольних Олег спочатку допомагав вирішити завдання товаришам і тільки потім брався за свої.
Чуйний і добрий? Є інша думка. «Він завжди був недипломатичний і наживав ворогів. Я часто втручався в останній момент, щоб врятувати ситуацію», — говорить багаторічний партнер Дерипаски Михайло Чорній. «Я вірив Олегу. У мене не було ніяких підстав сказати: давай подивимося, як мій стан. Де, що і як зареєстровано…» — стверджує Сергій Попов, якого вважають (за його словами, абсолютно безпідставно) одним з лідерів подільської ОЗУ. Попов також каже, що був одним з партнерів Дерипаски, і незадоволений, що той відхрещується від старих друзів.
Виходить, для одних Дерипаска — нерозбірливий у засобах, безжальний ділок. Для інших – далекоглядний бізнесмен з замашками Харуна ар-Рашида.
«Я раптом страшно захотів читати і виявив, що товсту книгу, сторінок 300 або 400, проковтую за день, за два. … Підручник математики я міг вирішити за тиждень», — розповідає Дерипаска в презентації, за якою вчителі школи №2 ведуть класні години. Олег закінчив Школу із єдиною четвіркою в атестаті, за твір. З фізики та математики він був поза конкуренцією. «Іноді вигравав всі районні олімпіади разом з фізики, хімії, математики», — йдеться в тих же матеріалах до класних годинах.
У 1984 році Дерипаска з двома однокласниками і вчителем Матросової поїхали в Майкоп на крайову олімпіаду. Жили в гуртожитку педінституту. Готували манну кашу, варили картоплю і сосиски в ковшике, який залишили студентки, які виїхали на канікули. Перемогти на крайовій олімпіаді Дерипасці не вдалося. Але запасу знань вистачило, щоб з першого разу вступити на фізфак МДУ.
«У нас на курсі було кілька талановитих хлопців. Вони виділялися швидкістю і структурованістю мислення. Дерипаска був одним з них», — згадує однокурсник Дерипаски, бізнесмен Ігор Авер’янов. Характерний приклад. На одному з старших курсів група Дерипаски здавала квантову електродинаміку, половину групи «винесли» з іспитів. Дерипаска, не відвідав жодної лекції, на іспит не з’явився, але потім просидів кілька діб в бібліотеці і, як каже Авер’янов, — «Пішов, здав і отримав свої п’ять балів».
Фізфак Дерипаска закінчив у 1993-му, але вчитися не перестав: отримав друге, економічний, освіта в Академії ім. Р. В. Плеханова, прослуховував декілька курсів в Лондонській школі економіки. У кімнаті господаря «Базела» відвідувача сьогодні зустрічає ціла бібліотека. Самовдосконалення і самоосвіта – коник Олега Дерипаска.
Кольорові метали замість фізики
Посидючістю Дерипаска відрізнявся з дитинства. Він ріс без батька, який загинув, коли хлопчику був лише рік. Вигострене на фізфаку вміння поглинати гігантські обсяги інформації в нагоді надалі. У 1994 році Дерипаска, у віці 26 років, став гендиректором Саяногорськ алюмінієвого заводу (про обставини його призначення — трохи далі). Перші місяці він сидів у своєму кабінеті добу безперервно. Ходив з червоними від недосипання очима, але технології алюмінієвого виробництва, на відміну від багатьох інших нових господарів, засвоїв назубок. Ще раніше, на початку дев’яностих, Дерипаска зумів вразити знаннями в області бізнесу засновника Російської товарно-сировинної біржі (РТСБ) Костянтина Борового. «Ми обговорювали проблему франчайзингу, і він висловлював дуже сучасні думки», — згадує Боровий.
Головний предмет, на якому Дерипаска сконцентрований сьогодні, — стратегія розвитку бізнесу. «Вміє рахувати, розуміє різні схеми. Дуже сприйнятливий до всього нового», — відгукується про нього Юрій Шляйфштейн. В кінці дев’яностих Шляйфштейну належало близько чверті акцій Братського алюмінієвого заводу (БрАЗа). У цього бізнесмена немає особливих причин любити Дерипаску: коли нинішній алюмінієвий магнат створював «Русал», акціонерам, затишно сидів на БрАЗе, довелося продавати свої частки. «Дуже аналітичний склад розуму, а процес прийняття рішень не займає багато часу», — вторить Шляйфштейну Геннадій Сіразутдінов, колишній директор Саяногорськ заводу (Саазу), якому вже й зовсім нема чого нахвалювати Дерипаску: Сіразутдінов був змушений поступитися йому своє директорське крісло, після чого від гріха подалі виїхав за кордон. Часи тоді були непрості.
В епоху первісного накопичення капіталу важливо було правильно вибрати покровителів. Першим провідником Олега Дерипаски у великий бізнес став Михайло Чорній.
Захоплення першого заводу
«Я познайомився з Олегом в Лондоні в 1993 році на щорічній конференції по металам, — згадує Чорної. — Він намагався скуповувати ваучери, грати на біржі в межах мільйона доларів, торгувати кольоровим брухтом». Сьогодні Чорної живе на розкішній віллі в передмісті Тель-Авіва. Бізнес у нього йде ні добре ні погано — пара телекомунікаційних компаній, міноритарні частки в IT-компаніях. Між тим 15 років тому цей чоловік був одним з тих, хто заправляв майже всієї чорної та кольорової металургією колишнього СРСР.
Після краху централізованої економіки колишні гіганти радянської індустрії опинилися у владі структури під назвою Trans World Group (TWG). TWG поставляла на заводи сировина і забирала готову продукцію, сплачуючи лише послуги з переробки. Якби не толінг (так називалася схема, яка використовується TWG), то в 1994 році експортна виручка алюмінієвих заводів перевищила б $3,3 млрд. В реальності вона склала від сили 40% від цієї суми — весь прибуток осідав в офшорах TWG, справами якої в Росії заправляли брати Лев і Михайло Чорні, «цеховики» з Ташкента, перебралися в кінці 1980-х до Москви. Зарубіжну частину бізнесу курирували лондонські трейдери Саймон і Девід Рубены. Очолював організацію Лев Чорної, у який відповідав за зв’язки з чиновниками і за роботу з заводами Михайла була, за його словами, 25%-ва частка у всіх доходах групи.
Дерипасці в 1993 році належало кілька трейдерських компаній і місце на РТСБ Борового. «Алекс Краснер, віце-президент AIOC (структура, аналогічна TWG, але сильно поступається їй за розмахом бізнесу), як відмовив Дерипасці в кредит на мільйон доларів, тому що не знав цього хлопця й не довіряв йому», — згадує Чорної. Чорної якраз шукав тоді динамічного управлінця для свого алюмінієвого бізнесу: компанія хотіла контролювати не тільки експорт, але і виробництво металу. А молодий трейдер Дерипаска був сповнений амбіцій — Чорної побачив самого себе в молодості. «З Олегом у мене зав’язалася дружба, — згадує Чорної. — Я запросив його до себе в Париж, поводив по ресторанам. Показав красиве життя». Разом з Олегом Дерипаскою Чорної літав до США (сьогодні їм обом в’їзд у Штати заборонений), ввів його у своє коло. Молодий торговець металом вже в якості партнера Чорного і TWG приступив до скуповування акцій у робітників та інших акціонерів Саазу.
За іншою версією, яку викладають два серйозних гравця на алюмінієвому ринку 1990-х, Дерипаска прийшов до Чорним з пропозицією про співпрацю, вже скупивши близько 10% акцій Саазу.
Як би те ні було, до листопада 1994 структури TWG і компанії Дерипаски сколотили достатній пакет акцій Саазу для прийняття рішень на зборах акціонерів. Дерипаска був не єдиним кандидатом, але він виявився найбільш наполегливим. «. TWG хотіла призначити свого кандидата. Але я організував призначення Олега», — стверджує Чорної. І визнає: протеже розумно розпорядився путівкою у великий бізнес. «Згідно залишив йому я, і він успішно їх розвинув. І з тією родиною, членом якої він став, його теж познайомили люди з нашої бізнес-групи», — багатозначно каже Чорної.
Одруження на «внучку» Єльцина
У 2001 році, у самий розпал створення свого гігантського алюмінієвого холдингу, Дерипаска одружився на Поліні Юмашевої, дочки Валентина Юмашева. Цей колишній журналіст був однією з найвпливовіших фігур у російській політиці кінця 1990-х. Почавши кар’єрний зліт з написання єльцинських мемуарів, він зійшовся з молодшою дочкою президента Єльцина Тетяною Дяченко (пізніше став її чоловіком), а після виборів 1996 року деякий час очолював адміністрацію президента РФ.
Недоброзичливці називають шлюб Дерипаски і Юмашевої династичним. Мовляв, з його допомогою оточення Єльцина легалізувала свої статки. «Це якась нісенітниця, я пам’ятаю відносини Олега і Поліни в самому початку знайомства. Вони були цілком щирі. Одружилися, коли Олег був досвідченим бізнесменом. У них двоє дітей. І я знаю, що Олег цьому приділяє величезну увагу», — коментує першу версію один з близьких знайомих Юмашева.
До моменту одруження Дерипаска встиг навести мости і з новою кремлівською адміністрацією. Як розповідає колишній співробітник «Русала», у 2001 році Володимир Путін гостював на займанщиною Дерипаски в мальовничому куточку Хакасії, на водоспадах, в декількох кілометрах від Саяногорска (до Путіна там неодноразово бували Дяченко з Юмашевим). З тих пір Дерипаска неодноразово бував у Путіна в Кремлі. Про змісті їх розмов можна тільки здогадуватися, але фактом залишається те, що Дерипаска досить швидко прийняв нові правила гри.
У Дерипаски немає совісті, стверджують його вороги. «Не тримає слово», — висловлюється про колишньому своєму протеже Чорної. Співвласники лісопромислової компанії «Ілім Палп», за контроль над якою спочатку 2000-х бився Дерипаска, підтверджують, що джентльменські домовленості не самий надійний спосіб врегулювати відносини з агресивним мільярдером.
Але можна сказати інакше: Чорної сам винен, що випустив з рук металургійну імперію. З 1994 року цей бізнесмен перестав з’являтися в Росії, де велися алюмінієві війни. Його брат Лев бував у Москві наїздами, постійно проживаючи в Лондоні. Справами TWG на місцях заправляли Дерипаска, Іскандер Махмудов (нині власник УГМК і «Кузбассразрезугля»), Володимир Лісін (власник Новолипецького меткомбінату Володимир Рашніков (основний власник «Магнітки»). У металургійній тусовці їх прозвали баронами. Всі вони були людьми амбітними, а реалізувати свої амбіції можна було тільки одним шляхом — отримавши контроль над підприємствами, які вони опікали в інтересах Чорних і Рубенов.
У TWG почалося бродіння. «Олег Дерипаска і Михайло Чорній стали активно розвивати ідею, що від Рубенов позитиву більше немає», — згадує Дмитро Босов, колишній керівник російського офісу TWG. Лев від партнерства з Рубенами не відмовився. Між Чорними стався розкол, активи TWG були розділені.
Війна з партнерами
До 1999 року між двома частинами колись єдиної імперії спалахнула війна. Частка Лева і братів Рубенов на СаАЗе була розмита на користь Дерипаски і Михайла. Контрольовані останніми структури «Сибірського алюмінію» («Сибалом» в 1998 році назвали промисловий холдинг, утворений навколо Саазу) викупили у держави 6,15% акцій заводу і довели свій пакет до 75%.
Раніше «нев’їзний», Михайло Черной не втручався в управління. «Я не зберігав рутинної інформації про деталі бізнесу, угоди ґрунтувалися на простому рукостисканні. Я передав усі справи Махмудову і Дерипасці» — так у грудні 2007 року він описував у свідченнях лондонському суду свій стиль ведення справ в Росії.
Не дивно, що Михайла Чорного в Росії поступово почали забувати. Зате публічною фігурою стає Дерипаска. Навесні 1999 року «Коммерсант» опублікував його розлогі міркування про промислову політику. Приблизно в той же час Олег Дерипаска вперше прийшов на прийом до голови президентської адміністрації Олександру Волошину з критикою толінгових схем в алюмінієвій промисловості, які тоді міцно асоціювалися з компанією Льва Чорного. Дерипаска доповів Волошину про втрати, які несе бюджет країни. Восени того ж року вулиці Москви зарясніли плакатами — «Досить грабувати Росію. Заборонити толлінг».
Атака мала успіх. «Лев був дуже стурбований. Він вирішив, що треба продавати, а то взагалі залишишся без всього», — згадує Босов. Справа була не тільки в білбордах. Дерипаска і Михайло Чорній встановили контроль над Миколаївським глиноземним заводом (Україна). Союзник «Сибала» «Альфа-Груп» підбиралася до Ачинського глиноземного комбінату. Заводам TWG не вистачало сировини для роботи на повну потужність. Якщо виробництво почне падати, міркував Лев Чорної, Дерипаска, використовуючи свої зв’язки в Кремлі, зуміє перехопити контроль над ними. Почалися переговори про продаж належних Льву з Рубенами 30% акцій Братського алюмінієвого заводу і близько 40% Красноярського. Але, на розчарування Дерипаски і Михайла Чорного, ці пакети були продані не їм, а Бориса Березовського та Романа Абрамовича, бізнесменам, які теж користувалися заступництвом Дьяченко та Юмашева. Першою реакцією Дерипаски було продовжити війну.
«Олег сконцентрував великі сили. Розставив «капкани». Запустив компанію проти толінгу. А дичину, замість того, щоб потрапити в пастку, кинула в капкан камінь і втекла», — описує ситуацію Шляйфштейн, що був у той час головою ради директорів БрАЗа, а пізніше продав свою частку акціонерів «Сибнефти».
Однак ніякої війни між Олегом Дерипаскою і Абрамовичем не було. Колишні співробітники «Русала» розповідають, що два молодих бізнесмена познайомилися взимку 2000 року. Встановилися контакти та між їхніми підлеглими, а незабаром було оголошено про створення «Русала» — компанії, що об’єднує всі алюмінієві заводи. Ще через чотири роки Абрамович, позбавився від догодив в опалу Березовського, продав Дерипасці частку в «Русалі» за $1,6 млрд. Але на цьому Дерипаска не зупинився: в 2007 році його компанія поглинула останнього конкурента на російському алюмінієвому ринку, «СУАЛ-холдинг» Віктора Вексельберга, і глиноземні заводи швейцарського трейдера Glencore. В результаті операції був створений найбільший у світі виробник алюмінію UC Rusal.
Подібно Абрамовичу, вмить забув про Березовського, Дерипасці теж потрібно було «підчистити» минуле. «Розлучення» з Михайлом Чорним виявився драматичним. Ось що розповідає Чорної. Ключова зустріч колишнього ментора з Дерипаскою сталася в березні 2001 року в лондонському готелі The Lanesborough. Дерипаска розповів про створення «Русала». Чорної поставив питання про дивіденди, і, за його словами, Дерипаска на це відповів: перш ніж говорити про дивіденди, потрібно домовитися, що ніхто не продає свій пакет «на сторону». Мовляв, за інформацією Дерипаски, Чорної вів переговори з Віктором Вексельбергом про відступлення своєї частки в «Сибале» і «Русалі». Партнер поспішив запевнити його, що це неправда, але тут же запитав у Дерипаски, не готовий той сам викупити його частку? Дерипаска нібито сказав, що таку можливість розглядає, і запропонував скласти відповідний договір. Чорної погодився, і вони накидали на ноутбуці проект угоди. Суть його в тому, що Чорною отримує $250 млн авансу, а потім, у строк від трьох до п’яти років, вартість решти 20% «Русала» (виходячи з ціни останніх операцій) за вирахуванням авансу.
Аванс був отриманий, але, коли «Русал» запустив злиття з СУАЛом і Glencore, Чорної зажадав від колишнього партнера розрахуватися — за його підрахунками розмір відступних повинен був скласти $3 млрд. Однак зустрічатися з колишнім патроном і задовольняти його вимоги Дерипаска не став. Чорної подав в суд.
«Тисячі людей знали про наших з ним партнерських відносинах», — обурюється тепер ізраїльський бізнесмен. Однак у тих матеріалах, які Чорної надав в лондонський суд підпис Дерипаски варто лише на одному документі, який стосується розподілу часток в «Русалі», — тому самому, складеному в готелі чернетці, який містить численні помилки. Дерипаска заяви Чорного не коментує.
Армія допомогла вистояти в алюмінієвих битвах
Нерви із сталі і жорсткість — без цих якостей в російському алюмінієвому бізнесі було не вижити. Принаймні, в 1990-х. «Мене налякали. Я все продав. Ніж лежати в труні з грошима, я вважав за краще жити з дружиною і дітьми», — згадує засновник Trans Commodities (з неї потім виросла TWG) Сем Кислін, розкурюючи сигару в лобі готелю Ritz-Carlton на Тверській. Кислін, який емігрував до США з Одеси, став для Чорних в кінці 1980-х провідником у світ через нього проверталися перші експортні операції радянських меткомбінатів.
Емігранта Кислина, вийшов зі справи, можна зрозуміти — достатньо перерахувати імена полеглих в алюмінієвих війнах. Восени 1995 року на 107-му км Волоколамського шосе в купі сміття було виявлено труп Фелікса Львова, голови та основного власника компанії AIOC, конкурировавшей з TWG. Влітку того ж року в підмосковному селищі Снігурі був зарізаний президент банку «Югорський» Олег Кантор, партнер Львова. У Красноярську в боротьбі угруповань за контроль над місцевими підприємствами алюмінієвої промисловості загинули десятки бандитів і бізнесменів. Переміг Анатолій Биков. Боротьба за СаАЗ теж супроводжувався людськими жертвами. Колишньому учаснику шкільних олімпіад з фізики належало завойовувати авторитет в досить агресивному середовищі.
Для Дерипаски все могло б скластися інакше, якби не служба в армії. Вже після першого семестру в університеті стало ясно, що курс Дерипаски йде служити. У травні 1986-го його призвали. «Йшли субтильні хлопчики, повернулися зрілі чоловіки, трохи дикуваті, правда», — свідчить випускник фізфаку Авер’янов. Багатьох студентів МДУ направляли аж ніяк не в елітні частини. Дерипаска після школи сержантів потрапив під допоміжний підрозділ ракетних військ стратегічного призначення на кордоні з Китаєм. Під початком 102 людини, 95 з них із Середньої Азії. Майбутній мільярдер муштрував їх на плацу. За свідченнями очевидців, прогрес був. «Армія це тест на виживання», — пізніше резюмував Дерипаска.
Але і з такою школою він далеко не відразу навчився робити враження на контрагентів. Гендиректор Саазу Сіразутдінов спочатку не прийняв Дерипаску всерйоз. «Секретар сказала, що мене чекає якийсь акціонер. Ввійшов хлопчик і почав щось пропонувати», — розповідає колишній голова Саазу. Директор, у якого і без акціонерів голова йшла обертом, Дерипаску відшив. Не пройшло і півроку, як «хлопчик» зайняв його кабінет, а Сіразутдінов на чотири роки виїхав до Аргентини. Красноярський журналіст Олексій Тарасов, який працював тоді спецкором «Известий», говорить, що після зборів акціонерів Саазу, що затвердив Дерипаску в посаді, Сіразутдінов був чимось наляканий і навіть просив Тарасова знищити записи його попередніх інтерв’ю.
Обстановка в Саяногорську і справді була бойовою. Дерипаска ночував на підприємстві не тільки тому, що вивчав документи. Виходити в місто було небезпечно — на завод поклав око Володимир Татаренко (більше відомий під кличкою Татарин), який бачив у кріслі директора зовсім іншої людини. У 1995 році Татарин ледь не убив Дерипаску. Машину, в якій директор Саазу разом з Босовим та Лісіним, який їхав з Саяногорска в Ачинськ на збори акціонерів глиноземного комбінату, на дорозі чекали гранатометники. Майбутніх учасників «Золотої сотні» врятувало диво: в останній момент дізнався про засідку Биків (як розповідає з його слів Босов) і нібито велів все скасувати. Татарин був змушений підкоритися.
Вороги розтоптані
Одного везіння було мало. Говорили, що за Чорними і Олегом Дерипаскою маячить тінь людей не менш грізних, ніж Татарин. У 2000 році Джалол Хайдаров, який працював на Чорних і Іскандера Махмудова, написав у позовній заяві в один з окружних судів Нью-Йорка, що за безпеку бізнесу Чорного відповідав лідер ізмаїльської ОЗУ Антон Малевський. У свідченнях Чорного британському правосуддю стверджується, що в кінці 1990-х років Малевський був бенефіціаром 10% «Сибала». У 2001 році Малевський розбився, стрибаючи з парашутом в Південній Африці. Дерипаска завжди заперечував, що з цією людиною у нього були спільні справи.
Ще одним бенефіціаром «Сибала» з часткою в 10% називає себе Сергій Попов. Він неодноразово показував журналістам папери, в яких фігурує у якості партнера Дерипаски з алюмінієвого бізнесу. У 1990 році Попов був засуджений на три роки ув’язнення за звинуваченням у здирництві, що дало привід зарахувати його до організованої злочинності. У 1998 році справа про рекет було відправлено на перегляд, і суд Попова повністю виправдав «за відсутністю події злочину». Він наполягає на тому, що і сьогодні володіє правами на 10% у всіх бізнесах «Базового елемента». Чому ж тоді Дерипаска — єдиний офіційний власник «Базела»? «Олег попросив нас: коли я один, мені легше з усіма домовлятися. А за вами з Антоном Малевским тягнеться шлейф жахливих чуток, — стверджує Попов. — Це було логічно. Ми сказали: “добре, ми сховаємося», як ти скажеш».
Власник «Русала» стоїть на тому, що покінчив з крадіжками на СаАЗе, підтримавши місцеву міліцію, яка завзято взялася за боротьбу з криміналом, і пішовши в наступ на Татаренкова. При обшуку на квартирі останнього виявили цілий арсенал. Авторитет втік і був оголошений у розшук. А в 1999 році його заарештували у Греції і засудили до 14 років позбавлення волі за зберігання зброї.
Крім Татарина, Дерипасці докучали місцеві влади, але це до пори до часу. Головний його супротивник, мер Саяногорска Сергій Бондаренко. Дружина Бондаренко каже, що чоловік не хоче ворушити минуле: «Ми і так досить постраждали». Веніамін Стрига, найближчий сподвижник Бондаренко, голова місцевого телеканалу і один час представник президента РФ в Хакасії, був змушений виїхати за кордон. «Мого клієнта намагалися викрасти і вбити», — заявив адвокат Стрижи Юрій Орєхов, — «Група Дерипаски не дасть шансів на цивілізований суд». Саме Стрига запустив в широкий ужиток байку про те, як Дерипаска вперше дні свого директорства ходив по цехах Саазу в тренувальних штанях з витягнутими колінами і виявляв точки продажу спирту. Нападки з боку Стрижи сильно дратували Дерипаску, згадує один із співробітників «Русала».
У 2003 році перебрався до Москви Стрига опублікував на своєму сайті чергову викривальну статтю про алюмінієвого магната, після чого хакасская міліція порушила кримінальну справу проти автора. Підрозділ хакаси Омону, приїхало в столицю заарештовувати Стрижу, поїхали ні з чим: особистий ворог Дерипаски до того часу покинув країну. «У Дерипаски ментальність бійця, з такими безглуздо боротися з ними можна лише домовлятися», — резюмує Авер’янов.
Безжалісний до ворогів, Дерипаска не миндальничает і з підлеглими. Колишні співробітники «Базела» розповідають, що до недавнього часу топ-менеджери ходили на зустрічі з О. В. Д. (шефа прийнято називати за ініціалами) з диктофоном. Трохи нахиливши голову і дивлячись спідлоба, Дерипаска говорить швидко і тихо, перебивати і задавати уточнюючі питання не прийнято. Він вникає в усі деталі і в будь-який момент може перевірити, як виконані його вказівки. В «Русалі» розповідають про самій короткій кар’єрі в компанії: одна з секретарок, вийшовши в перший день на роботу в дев’ять годин, не змогла виконати якесь доручення та в одинадцятій ранку була звільнена.
Власник «Базела» не шкодує і себе. «У нього в офісі поруч з робочим кабінетом є ще один, де він, грубо кажучи, живе. Там ліжко стоїть», — запевняє Авер’янов. Спосіб життя Дерипаски — постійна експансія. З російських корпорацій по швидкості росту бізнесу змагатися з «Базэлом» може хіба що державна «Роснефть», патронована другом Путіна Ігорем Сечіним.
Сентиментальний Олег Дерипаска
«Мало хто знає, що у Дерипаски будинок в Японії. Він проводить там багато часу, захоплюється східною філософією», — розповідає один з колишніх партнерів Дерипаски з алюмінієвого бізнесу. В Серафимо-Дивеївському монастирі Нижегородської області вам можуть розповісти про те, як Олег Дерипаска, нерідко буває в обителі, відреставрував за свій рахунок одну з будівель, організував там приватну готель і ресторан, а потім передав у дар монастирю.
Є у Дерипаски і слабкість — він сентиментальний. «Своїх кращих друзів він покликав до себе в компанію, — говорить вчителька хімії Ганна Зозуля, розглядаючи груповий знімок випускників 1985 року. — Юра Рогів працює в його представництво в Німеччині. Льоші Савченко він теж пропонував, але той відмовився переїхати до Москви за сімейними обставинами». Раз у п’ять років Дерипаска влаштовує зустрічі однокурсників. Тим, хто живе за кордоном, оплачує переліт до Москви і назад. Останній раз випускники фізфаку 1993 року збиралися у січні на «Форум холі» неподалік від Павелецького вокзалу. Дерипаска спізнився на дві години, але потім кілька годин просидів разом з однокурсниками, зсунувши банкетні столи, в кімнаті для куріння кальянів. Синові одного професора, який викладав на фізфаку, Дерипаска з особистих коштів оплатив лікування та реабілітацію після травми голови.
Олег Дерипаска є засновником благодійного фонду«Вільне Діло» — «Ми слідуємо добрим традиціям російської благодійності, підтримуючи вітчизняну науку і освіту, сприяючи вирішенню значущих соціальних проблем, відродження духовних цінностей і збереженню безцінного культурно-історичної спадщини Росії. В сучасному світі для досягнення успіху на цих напрямках потрібні інноваційні і більш ефективні підходи. Розробка і реалізація таких програм є пріоритетним завданням Фонду. Вони дозволяють домогтися довгострокового і стійкого позитивного ефекту, принести реальну користь як окремим людям, так і всьому суспільству, створити основу для процвітання майбутніх поколінь»
Усть-лабинской школі в цьому році крім регулярного траншу він перерахував 400 000 рублів: в місті погана вода, гроші підуть на оплату послуг стоматолога для вчителів. Але вислуховувати подяки Дерипаска не любить. Востаннє Людмила Матросова, навчала Дерипаску фізики, говорила по душам зі своїм учнем в 1988 році, коли він повернувся з армії. Вони просиділи години зо дві. Дерипаска розповідав про плани. Він збирався займатися наукою.
Оцінка стану Олега Дерипаска
У лютому 2002 р. журнал Forbes Magazine у щорічному рейтингу найбагатших людей світу в минулому, 2001 році, поставив О. Дерипаску на сьоме місце в Росії і 413-е — у світі. Його статки журнал оцінив в 1,1 мільярда доларів.
У лютому 2003 р. Forbes Magazine у черговому щорічному рейтингу найбагатших людей світу дав О. Дерипасці 7-8-е місце в Росії (разом з Володимиром Євтушенковим) і 278 місце в світі, оцінивши його статки в 1,5 млрд доларів
У березні 2005 р. Forbes оцінив стан Дерипаски в 5,5 мільярдів доларів(84 місце в світі). 18 листопада 2005 журнал European Business Magazine оцінив стан Дерипаски в 6 млрд. євро.
У лютому 2006 р. журнал «Фінанс» оцінив статки Дерипаски в 12,7 мільярдів доларів (друге місце в Росії після Абрамовича). У березні 2006 р. з’явився черговий рейтинг Forbes Magazine, в якому Дерипаска стояв на 62-му місці в світі (стан — 7,8 млрд.). «Російський Forbes» дав в травні 2006 Дерипасці 9 млрд і 6-е місце в Росії.
2007 рік: «Російський Forbes» (квітень-травень 2007) – 16,8 млрд доларів (2-е місце в Росії після Абрамовича), «Фінанс.» (лютий 2007) – 21,2 млрд доларів (1-е місце).
У лютому 2011 «Фінанс» оцінив статки Дерипаски в 19 млрд. доларів (четверте місце в Росії).
Звання і титули Олега Дерипаски
– Член Ради з питань підприємництва при Уряді РФ.
– Голова правління російського Національного комітету Міжнародної торгової палати.
– Член правління Торгово-промислової палати.
– Один із співзасновників фондів сприяння розвитку вітчизняної науки і вітчизняної медицини.
– Член піклувальних рад Великого театру Росії і Загальноросійського національного військового фонду.
– Представник Росії в Діловому консультативній Раді форуму АТЕС.
– Віце-президент Російського союзу промисловців і підприємців.
– В 1999 році нагороджений орденом Дружби.
– Член опікунської ради Загальноросійського Національного Військового фонду.
– Член Московського Англійського Клубу.
– Лауреат премії Петра Великого (за значний внесок у поліпшення екології).
Ще кілька фактів про Олега Дерипаски
Олег Володимирович Дерипаска постійний учасник всіх візитів президента (прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна в республіки Середньої Азії, президент постійно наголошує особисту роль Олега Дерипаски в економіці Росії
Своїм хобі Олег Дерипаска називає «споживання інформації в концентрованому вигляді», інтернет, книги.
Він автор програмної статті «Стратегія Росії в XXI столітті», в якій пропонує план переходу економіки «з офшорного стану в оншорное».
Влітку 2009 року в британських ЗМІ з’явилися повідомлення про те, що Дерипаска використовує дружні стосунки з політиками для особистої вигоди. У минулому році Дерипаска опинився в центрі скандалу після вечірки на його яхті, в якій брали участь європейський комісар з питань зовнішньої торгівлі Пітер Мандельсон і міністр фінансів тіньового кабінету Великобританії, консерватор Джордж Осборн.
«Чітко визначати цілі, працювати над собою, читати по 400 сторінок на день» – такий секрет успіху генерального директора компанії «Базовий елемент» і холдингу «Російський алюміній» Олега Дерипаски, яким він поділився зі студентами Ірдту в лютому 2011 року.
Дерипаска воліє тримати в голові всю інформацію про своїх справах — від зарплати головного бухгалтера кожного підприємства до зведень з останніх біржових торгів.
Дружина Олега Дерипаски Поліна, живе в Лондоні, разом з двома дітьми (Петро і Марина народжені в 2001 і 2003 роках). Пара бачиться дуже рідко, і злі язики приписують готовність пари до розлучення, але це все домисли, такі ж туманні, як і далекий Альбіон. У Лондоні Поліна володіє і керує видавничою компанією (Forward Media Group), видає журнал, аналогічний Форбс – про багатих людей світу цього.
P. S. Дивіться «Капитал.ги» з Олегом Дерипаска
