Сьогодні важко навіть уявити собі, що колись вся компанія Nike містилася в багажник автомобіля її засновника Філа Найта. Навряд чи тоді хтось ризикнув би припустити, що через кілька років цей дивакуватий торговець спортивної взуттям перетвориться у власника однієї з найбільш процвітаючих корпорацій світу. Судіть самі. Філ Найт знаходиться на 47 місці в списку найбагатших людей світу, сьогодні його стан оцінюється майже в 14,5 млрд. доларів.
Історія успіху, Біографія Філа Найта
Філіп Хеммонд Найт народився 24 лютого 1938 року в Портленді, штат Орегон, в сім’ї юриста, переквалифицировавшегося в видавці газети.
У студентські роки Філіп був бігуном на середні дистанції в легкоатлетичній команді Орегонського університету, яка в той час вважалася однією з кращих в країні. Незважаючи на прізвисько Олень і непогані результати в бігу на милю, Найт в команді вважався скоріше працьовитим, ніж талановитим. Тренер Білл Боуерман, виховав 19 олімпійських чемпіонів, тримав Філіпа за піддослідного кролика – перевіряв на ньому власні ідеї щодо вдосконалення біговій взуття.
Найта і не потрібно було переконувати у важливості цієї місії. Американська спортивна взуття того часу була дешевою (близько $5), але дуже сердитим. Бігуни нерідко поверталися з тренувань з розбитими до крові ногами. Німецькі компанії пропонували більш зручні кросівки за $30, але їх якість теж було далеко не ідеальним.
БЕЗ ІДЕЇ НЕ МОЖЕ БУТИ НІЧОГО ВЕЛИКОГО
У 1959 році Найт закінчив Орегонський університет, отримавши спеціальність журналіста. Потім завербувався в армію на рік, а після поступив в аспірантуру Станфорда. Станфорд змінив життя Філа. Він нарешті почав читати книги не тільки на спортивну тематику.
Коли Найт отримував економічну освіту МВА в Стенфорді, то паралельно брав уроки в класі у Френка Шелленбергера. На черговому семінарі завданням було стратегія розвитку бізнесу дрібної приватної фірми, включаючи маркетинговий план. І саме на цьому семінарі з маркетингу, згідно з легендою, Найту прийшла в голову концепція компанії. Викладач тоді дав студентам завдання: придумати новий бізнес, сформулювати його мету та розробити маркетинговий план. У своїй контрольної з хитромудрою назвою «Може спортивне взуття японського виробництва зробити зі спортивним взуттям німецького виробництва те, що зробили японські фотоапарати з німецькими?». Найт описав, як він буде поширювати в США високоякісну спортивну взуття, вироблену в Японії, де робоча сила набагато дешевша, ніж в Америці. «Цей семінар і став відправною точкою для мого бізнесу, – вважає Найт. – Я писав цю контрольну роботу і розумів, що мені насправді хотілося б цим зайнятися.»
Закінчивши Станфордскую аспірантуру, Найт поступився наполяганням батька і влаштувався на «реальну» роботу в портлендську бухгалтерську фірму. Але перед цим він вирішив поїхати до Японії. Саме в цій поїздці Найт і сформулював свою філософію бізнесу. У ній не обійшлося без «японщины». Донині, наприклад, відвідувачі, перед тим як увійти в офіс Найта, знімають взуття – навіть якщо це дорогі серцю бізнесмена кросівки.
В Японії Найт потрапив на взуттєву фабрику Onitsuka у Кобе, яка виробляла кросівки Tigers, в той час перевершували за своїми характеристиками продукцію Adidas. Найт, вражений низькою собівартістю кросівок, уклав контракт на розповсюдження Tigers у Сполучених Штатах. При цьому він не змигнувши оком заявив, що є представником великої американської дистриб’юторської компанії.
Повернувшись в США в 1964 році, 26-річний комерсант прямо з кузова свого старого вантажівки (Plymouth Valiant зеленого кольору) став торгувати японської взуттям прямо біля бігових доріжок, де проходили легкоатлетичні змагання. Для оплати першої партії товару, яка зберігалася в гаражі батьків Найта, Філіпу з тренером і другом Біллом Боуэрманом довелося скинутися по $500. Так на світ з’явилася компанія Blue Ribbon Sports (від імені неіснуючого дистребьютера, яку Філ Найт назвав на переговорах з японцями) – прародителька «Nike».
Бізнес Найта і Боуэрмана розвивався не занадто успішно, і навряд чи компанія Adidas навіть звернула увагу на з’явився з нізвідки конкурента. У денний час Найт продовжував працювати бухгалтером і викладати в Стенфорді, торгівлю але все-таки не звертав, переконаний у тому, що його недорогі, але першокласного якості кросівки в стані «побити» фаворитів ринку Adidas, All-Stars і Keds.
NIKE
У 1971 році Найт вирішив, що може полишити роботу бухгалтера і цілком присвятити себе своєму дітищу. Також він зрозумів, що компанії, більш або менш встала на ноги потрібні нове ім’я і логотип. Джеф Джонсон, колись товариш Найта по команді бігунів і перший співробітник Blue Ribbon Sports, запропонував назву «Nike» – на честь грецької богині перемоги Ніки.
Знаменною подією в історії компанії Nike стало створення логотипу (завитки, яку співробітники компанії іменують не інакше як «swoosh», що означає «звук повітря, що розсікається») представляє собою крило богині Ніки. Він був розроблений у 1971 році студенткою факультету реклами Портлендського університету Кароліною Девідсон. На прохання Філа Найта, для якого вона іноді виконувала певну роботу, дівчина намалювала логотип, який можна було б помістити на бічній частині кросівок. За цю роботу вона отримала всього 35 доларів (втім, засновники оцінять внесок Девідсон пізніше, коли фірма виростить, Філ Найт запросить Кароліну на вечерю, на якому подарує їй конверт з деякою кількістю акцій компанії та статуеткою логотипу Nike з діамантами). А навесні 1972 року світ побачила перша пара кросівок Nike з логотипом.
Сьогодні логотип Nike відомий на весь світ. А за багатьма дослідженнями він взагалі є найвідомішим. Може так воно і є. У будь-якому разі, ще до того, як Філ запроси Кароліну в ресторан, сталося, мабуть, саме значна подія в історії компанії. Білл Бауер прийшов до ідеї забезпечувати кросівки «вафельної» підошвою. До цієї ідеї він прийшов сидячи на своїй кухні і милуючись вафельницей своєї дружини. Бізнес начебто процвітав — до 1969 року, коли виникла мода на біг підтюпцем, фірма встигла продати кросівок на мільйон доларів. Однак чистий прибуток була дуже невелика і засновники весь час думала про те, як можна поліпшити проект. Так, сидячи на кухні, Бауер подумав — а чому б не постачати кросівки «вафельної» підошвою?
Так з’явилося геніальний винахід – рифлена підошва у кросівок. Вона дозволяла, по-перше, зменшити вагу взуття, а по-друге, збільшити поштовх, здійснюваний спортсменом під час бігу. Це була революція. Правда, варто відзначити, що тут справа не обійшлося і без везіння. Саме в цей час в країні розпочався спортивний бум, бум на фітнес. Кросівки розбирали як гарячі пиріжки.
Ось як перші значущі успіхи компанії згадує Філ Найт – «В ті дні будь-яка людина, який мав ножиці і клееварку, міг зайнятися бізнесом з виробництва взуття, тому єдиний спосіб залишитися в цьому бізнесі на лідируючих позиціях полягав у тому, щоб постійно пропонувати нові й нові вироби. Нам пощастило добитися в цьому величезних успіхів. У Білла Боуэрмана і у деяких його колег з часом почало з’являтися безліч різних ідей, які згодом були нами реалізовані. Одним із найвидатніших винаходів Боуэрмана є вафельна підошва (Waffle outsole), яку він придумав, коли заливав сирий каучук у вафельниці. Пізніше спортивні туфлі Waffle Trainer перетворилися в США в найпопулярнішу і куповану категорію спортивного взуття.»
Першу рекламну акцію творець Nike провів в Юджині на відбіркових змаганнях до Олімпійських ігор. Філ і його дружина носили майки з символікою компанії на всіх заходах змагань. Незважаючи на мізерний бюджет цієї акції, в ті часи такий промоушн був в новинку і привернув загальну увагу
У той же час японський партнер Nike вирішив, що американці заробляють дуже багато грошей. Тому компанія Onitsuka Tiger спробувала викупити частку Nike і підняти ціни на продукцію, що постачається взуття. Однак Найт передбачав такий розвиток подій і задовго до цього зв’язався з іншого японською фірмою – Nisho Iwai. Проте вже тоді Найт, Джонсон і Бауерман прийняли рішення запустити своє власне виробництво на території США. Адже для цього у них було все: і технології виробництва, і, зрозуміло, початковий капітал.
«Нам завжди вдавалося зберігати наші виробничі витрати на низькому рівні. Такі великі й добре відомі на ринку фірми як Рима і Adidas випускали свою продукцію в європейських країнах, де вартість робочої сили дуже висока. Але ми знали, що в країнах Азії заробітної плати набагато нижче, і, крім того, ми знали, яким чином можна вести бізнес у цих країнах. Саме тому ми відправили туди всіх наших найкращих менеджерів, яким було доручено контролювати виробничі процеси.»
…ПРЕДМЕТОМ РЕКЛАМИ ПОВИНЕН БУТИ НЕ САМ ПРОДУКТ, А ТІ, ХТО ЙОГО НОСЯТЬ!
У 1979 році відбувається епохальна подія – компанія Nike обходить Adidas, займаючи 50% частку на ринку кросівок. Але це був тільки початок, і на цьому Найт зупинятися не збирався. Nike більше не влаштовувало бути вибором кількох тисяч марафонців та любителів спорту – компанія хотіла завоювати кожного американця незалежно від віку, статі та стану здоров’я. І тоді на горизонті з’явилося чергове дітище рекламного генія Філа Найта – Його Воздушество Майкл Джордан.
Вважаючи, що предметом реклами повинен бути не сам продукт, а ті, хто його носять, Найт одним з перших в історії світової реклами почав використовувати спортивних зірок для просування своєї продукції: бейсболіст Бо Джексон, тенісист Джон Макінрой, легкоатлет Карл Льюїс… Подібна тактика приносила непогані дивіденди.
У 1974 році Джеймс Коннерс перемагає на турнірі US Open в кросівках Nike. У 1978 році компанія починає продажі за межами Штатів. Бігун з Кенії Генрі Роно встановлює в кросівках дітища Філа Найта чотири світових рекорди.
Однак коли в 1984 році Nike підписала рекламний контракт з нікому невідомим новачком Національної Баскетбольної Асоціації (НБА) Майклом Джорданом, багато хто вирішив, що Найт втратив нюх. Звідки їм було знати, що через кілька років цей хлопчина стане найбільшим баскетболістом всіх часів і зробить Nike лідером світового ринку спортивного взуття?
З часом спеціально для Джордана були створені супер-кросівки Air Jordan, спроектовані таким чином, щоб знижувати навантаження на стопу при приземленні. Щоправда, керівництво НБА заборонило баскетболісту виходити на майданчик у цих кросівках, бо вони були чорно-червоного кольору. Комісіонери Асоціації вважають їх занадто яскравими. НБА, швидше за все, просто залишила б це без уваги, але в той час Джордан ще не був «королем повітря» і не міг розраховувати на подібні поступки. І тоді Найт свідомо пішов на скандал: Джордан виходив на майданчик у «заборонених» кросівках, Асоціація штрафувала його за кожну гру на 1000 доларів, вболівальники з нетерпінням стежили, чим же закінчиться ця епопея, а Nike підраховувала доходи від продажів, які виросли з 870 мільйонів до 4 мільярдів доларів на рік.
Рекламна акція Air Jordan була розрахована переважно на чоловічу аудиторію у віці від 13 до 25 років. Саме на їх долю припадала половина продажів Nike в середині 80-х. Більшість американських хлопчаків мріяли мати такі ж кросівки, як Майкл Джордан. Метою цієї рекламної кампанії було дати споживачам відчути себе в одній команді з Його Воздушеством. Інакше кажучи, вселити їм, що кросівки Air Jordan дозволяють будь-якому і кожному «бути як Майк».
Занадто захопившись чоловічим асортиментом, Nike зовсім забула про тих, хто не хоче «бути як Майк», – про жінок. А ті в цей час посилено займалися аеробікою і бігом підтюпцем (це явище відоме в США як фітнес-революція.) Коли ж керівництво Nike зрозуміло свою помилку, було пізно: на ринку вже фігурували дешеві тапочки для занять аеробікою від Reebok, які користувалися неймовірною популярністю у представниць прекрасної статі. Як наслідок, у 1987 році за обсягом продажів Reebok обходить Nike. Ніби виправдовуючись, Філ Найт потім скаже: «Якщо не ми почали фітнес-революцію, то, принаймні, ми в ній брали участь». Проте всім було зрозуміло, що епоха аеробіки залишилася за конкурентом. Але Nike не збиралася здаватися і відповіла на це безжальної рекламною кампанією, яка практично змусила людей зайнятися спортом, і, що ще більш важливо, зайнятися спортом взуття Nike.
Філ Найт в одному з інтерв’ю розповів журналістам про агресивної рекламної та маркетингової політики — «Ми звикли думати, що все починається в лабораторії, і що ми є компанією, орієнтованої на виробництво, оскільки всі свої зусилля ми зосереджували у сфері конструювання взуття і її виробництва. Тепер ми розуміли, що все виходить від споживача і що найбільшу важливість з усього, чим ми займаємося, представляє саме маркетингова діяльність і збут продукції. В результаті ми повністю змінили свої переконання і стверджуємо, що фірма Nike є компанією, орієнтованої на маркетинг, а наша продукція — це найважливіший інструмент нашої маркетингової політики. Ми просто змушені створити новий зразок продукції за абсолютно конкретної причини — і ця причина обумовлена ринковими міркуваннями. Коли я так кажу, то маю на увазі під цим, що саме маркетинг — основа діяльності всіх підрозділів нашої компанії. Конструктивні особливості та функціональні характеристики виробу, як такого, — це лише певна частина повномасштабного процесу маркетингу. Якщо б ми не прийшли до такого висновку, ми б закінчили своє існування і перетворилися б у компанію по виготовленню тапочок для відвідування музеїв.»
«JUST DO IT»
Головною зброєю нової рекламної кампанії Nike став її слоган «Just Do It» («Просто зроби це»), який згодом став офіційним девізом фірми і одним з найвідоміших слоганів в історії світової реклами. Але якщо ви думаєте, що над його винаходом корпела ціла команда рекламників, то глибоко помиляєтеся. Це справа рук Його Величності Випадку: у 1988 році на зустрічі з групою службовців компанії Nike представник рекламного агентства «Weiden & Kennedy» Ден Weiden, захоплений їх старанністю і енергійністю, вимовив: «You Nike guys, you just do it.» («Хлопці з Nike, ви просто робите це»). Остання частина цієї фрази сьогодні відома всьому світу.
Можна сказати, що рекламна кампанія «Just Do It» призвела не тільки до популяризації кросівок, але і до відродження самої фірми. Вона змогла переконати американців, що носити Nike – це розумно (взуття, що створює комфорт) і модно (їх носять кращі, і ти теж можеш належати до них). Nike скористалася своїм власним девізом і «просто зробила це», відкрито виступивши проти Reebok на ринку спортивного взуття.
Рекламна кампанія «Just Do It» рясніла рішучістю, пристрастю, а також почуттям гумору – річчю доти небаченої в рекламі Nike. Компанія завжди відрізнялася своїм спокійним, рішучим і несентиментальным підходом до реклами. Це відношення збереглося і в ході нової рекламної кампанії, однак явні або приховані жарти, що містяться в деяких з 12 роликів «Just Do It», також довели своє право на існування.
Філ Найт наповнив своє дітище і рекламну кампанію ідеєю постійного суперництва і філософією переможців. Сама продукція рідко ставала предметом реклами, як правило, це був чоловік, який її носив. А нестачі в героїв-переможців Nike не відчувала.
Найт зрозумів, що споживачі згодні платити більше за бренди, які вони вважають більш стильними, надійними і якісними. Сильне брендове ім’я дозволяє його власнику захоплювати нові ринки, підвищувати ціни і отримувати доходи більші, ніж у конкурентів. Завдяки рекламній кампанії «Just Do It» і якісної продукції Nike змогла за десять років з 1988 до 1998 року збільшити свою частку на ринку спортивного взуття від 18 до 43 відсотків, від 877 мільйонів доларів продажів у всьому світі до 9,2 мільярдів. Компанія витратила 300 мільйонів доларів тільки на рекламу за кордоном (здебільшого на розкрутку слоган «Just Do It»). Успіх цієї рекламної кампанії ще більш чудовий, якщо взяти до уваги, що майже 80 відсотків кросівок, що продаються в США, ніколи не використовуються в цілях, для яких вони були розроблені. Маркетингова тактика Nike в 80-ті роки і особливо її протистояння Reebok ґрунтувалися на думці, що публіка повинна взяти кросівки модне явище.
Акція «Just Do It» отримала масу різноманітних визначень: від «справжньої класики» до «социопатии». Один критик дійшов до того, що обізвав рекламу Nike вкрай нетерплячим і зарозумілим умовлянням мас – «Одна справа незворушність, інше – недолік тепла» — говорив він. В цілому ж, кампанія відрізнялася не тільки рішучістю й прагненням, але і красою, драматичністю, моральним піднесенням і гумором, який став невід’ємною частиною усіх подальших кампаній.
Рекламна кампанія «Just Do It» змогла переконати споживачів, що бренд, який вони купують, є якісним. Велику роль у цьому зіграло участь в рекламі спортивних знаменитостей. Слово Nike стало синонімом поваги: якщо ти хочеш бути крутим хлопцем, носи Nike; якщо ти – крутий хлопець, значить, ти вже носиш Nike. Завдяки «Just Do It» стомлюючі і віднімають багато часу заняття спортом в кросівках Nike перетворилися в щось сексуальне і хвилююче. А найважливіше, мабуть, у тому, що навіть ті, хто ніколи не займався спортом взуття Nike (а таких переважна більшість), все одно хотіли її мати. Зробивши ставку на імідж, що створюється за допомогою фітнесу, Nike могла залучити тих, хто хотів мати імідж без всякого праці.
Не можна було придумати кращого часу для проведення цієї кампанії. У середині 80-х американці купували неймовірну кількість спортивного одягу, культ тіла досяг свого піку. Nike допомогла споживачам матеріалізувати прагнення до здорового способу життя, вклавши його в пару кросівок за 80 доларів. Найчастіше реклама була з гумором, вказівкою на присутність цинізму у всіх нас, благаючи покупців зайнятися своєю фізичною формою. Реклама перетворила заняття спортом в необхідність, а щоб почати заняття спортом, потрібно було купити Nike. Купуючи Nike, ви відразу ж стаєте членом команди.
Рекламу Nike було настільки легко дізнатися, що компанія навіть не потурбувалася про те, щоб у рекламних роликах фігурувало назва фірми. Логотипу було цілком достатньо.
Завдяки рекламній кампанії «Just Do It» на початку 90-х компанія Nike піднеслася так високо і швидко, як не вдавалося жодній компанії. Nike перетворилася в нову брендове релігію, що дозволило їй нахабно вклинитися в компанію таких непохитних гігантів споживчого ринку, як Coca-Cola, Gillette, Proctor & Gamble. У 1996 році журнал Advertising Age назвав Nike кращим продавцем року, а її логотип – найвідомішим з усіх спортивних брендів.
НОВІ ГОРИЗОНТИ
Однак у 1998 році Nike наступила на граблі власної популярності: споживачі почали втрачати інтерес до продукції компанії, тому що її носили всі навколо. Масла у вогонь підлила поразка збірної Бразилії, офіційним спонсором якої була компанія Nike, від французів у фіналі Чемпіонату світу з футболу 1998 року. Це похитнуло репутацію Nike, чиє ім’я до цих пір асоціювалося лише з перемогою. Довелося терміново шукати нові маркетингові ходи і нові імена. З найбільшого виробника спортивного взуття компанія перетворилася в глобальну спортивну корпорацію, що випускає одяг, годинники, головні убори та інші спортивні аксесуари. «Головний висновок, який ми для себе зробили, — говорив тоді Філ Найт, — це необхідність вести свою діяльність в різних напрямках і розвивати самостійні сфери діяльності.»
Це означало лише те, що Лицар не забув, чому його вчили в Стенфорді, – подібна реструктуризація в точності відповідала третім принципом побудови бренду по Худобі Бредбері: «Щоб забезпечити довге життя бренду, треба придумати щось нове, несподіване. Не виходячи за концепцію бренду, зміни тим не менше повинні надати новий напрямок його розвитку – сюрприз для покупця, новий вимір і підзарядка для бренду».
На зміну «літаючого» Майклу Джордану, який пішов з великого спорту і великий реклами, прийшов новий герой: темношкірий гольфіст Тайгер Вудс, з яким був підписаний п’ятирічний контракт на 100 мільйонів доларів. Та й футбольна збірна Бразилії реабілітувалася за поразку у Франції, вигравши Кубок світу -2002.
Нові рекламні кампанії Nike відрізнялися нестандартними знахідками та інтерактивністю. Так, в 2000 році на телебаченні з’явився 30-секундний ролик за участю легкоатлетки Меріон Джонс, яка біжить по вулицях, рятуючись від маніяка з бензопилою. Раптово ролик обривається, і телеглядачів відсилають на сайт компанії. Там відвідувачам пропонувалася унікальна можливість самим придумати закінчення ролика. В результаті цієї акції відвідуваність сайту збільшилася за один місяць на 50%.
А в 2002 році компанія Nike запустила проект під назвою «Клітка». «Клітка» – це серія роликів про секретному футбольному турнірі, який проходить в трюмі покинутого корабля за схемою 4х4 до першого гола. У зйомках взяли участь 24 кращих футболіста планети. Крім телевізійної версії турніру любителям футболу була запропонована ще й інтерактивна гра Scorpion Knock Out, розміщена на сайті NikeFootball.com відвідувачі якого могли взяти участь в турнірі в якості тренерів команд. Тренери найуспішніших команд отримували комплекти продукції фірми, які включали м’ячі з автографами зірок футболу.
Всі ці рекламні акції дозволили компанії Nike не тільки повернути втрачені було позиції, але і ще більше зміцнитися в статусі лідера світового ринку спортивної амуніції, збільшивши обсяги продажів до 12 мільярдів доларів у рік. А починалося все з багажника автомобіля…
ВІДСТАВКА ФІЛА НАЙТА
Криза минула, але незабаром у Найта почалися нові неприємності. У пресі не без допомоги конкурентів розгорівся скандал довкола умов і оплати праці на фабриках у В’єтнамі, Індонезії та Китаї. З’ясувалося, що борець за спортивні успіхи американських спортсменів Філ Найт не гребує експлуатувати дитяча праця в Пакистані. Дітворі платили всього-на-всього по 60 центів в день за виробництво футбольних м’ячів. У В’єтнамі середня оплата праці становила $41 в місяць, при цьому робочий тиждень складалася з 65 годин.
Всі 50 тис. індонезійських робочих Nike заробляли за рік стільки ж, скільки отримували головні рекламні особи компанії — $20 млн., по долару в день на людину. Найт до того часу входив в десятку найбільш впливових людей у світовому спорті — десь поруч з головою Міжнародного олімпійського комітету. Скандал вдалося зам’яти, але репутація бізнесмена була підмочена. Маркетологи дійшли висновку, що це погіршує продажу компанії. І Філ Найт прийняв вірне рішення, він оголосив про свою відставку.
Час для догляду Філ Найт вибрав дуже вдало. У вересні 2004 року Nike оголосила, що за підсумками першого кварталу її прибуток зріс на 25%. Обсяг замовлень тільки по Америці склав $1,4 млрд. Найт довго і ретельно готувався до свого догляду, і ще на початку цього року передбачалося, що його місце займе 34-річний син Метью Хетфілд Найт. Nike повинна була стати «сімейної» компанією, верховна влада в якій переходить від батька до сина. Але в травні 2004 року Метью Найт трагічно загинув. Вирушивши з друзями на озеро Илопанго в Сальвадорі, він задихнувся при зануренні на глибину 20 метрів. За визнанням колег, Філ дуже важко переніс смерть сина, і доля компанії його більше не цікавить. Нового главу Nike знайшли через звичайне рекрутингове агентство. Вибір припав на Вільяма Переза — главу компанії s.c. Jonson&Sons, що виробляє освіжувачі повітря.
В одному зі своїх інтерв’ю Філ висловив упевненість, що нове керівництво «Найк» зробить все, щоб компанія досягла ще більших висот у взуттєвому бізнесі.
СЕКРЕТИ УСПІХУ ФІЛА НАЙТА
Філ Найт, розповідаючи про свій запаморочливий успіх, говорить, що часто цьому сприяли вдалий збіг обставин, що прийшли на підготовлений грунт, а також своєчасно висловлені ідеї.
Головний секрет успіху Філіпа Найта виражений у знаменитому слогані компанії «Just Do It». Найт не намагався довго зважувати безліч «за» і «проти», не сумнівався в вдалості задуманого їм підприємства, а просто робив це»; не намагався копіювати чужі ідеї або модифікувати щось старе, а намагався придумувати щось нове, намагався перетворювати слабкі сторони своїх конкурентів на свої сильні сторони.
Компанія намагається бути на гребені хвилі. Сьогодні в Nike використовують на повну котушку новомодний тренд під назвою hand-made, коли споживач хоче створити товар своїми руками. Він може зробити це на одному з сайтів компанії. Природно, при цьому можна буде замовити модель кросівок, створену своєю уявою. Крім того, в XXI столітті компанія уклала контракт з Apple, за умовами якого два гіганта стали випускати набір Nike+iPod, в якому плеєр був пов’язаний з кросівками, завдяки чому міг повідомляти власнику статистичні дані про пробіжці.
Розповіді багатьох співробітників компанії свідчать і про надзвичайне довірі, співпраці і неформальному спілкуванні, що лежать в основі управління Nike. В компанії були створені всі умови для творчості і вільного польоту фантазії. Стратегічні рішення часто приймалися під час занять спортом або на спільних вечірках. Кожні півроку Філ Найт збирав менеджерів на «День крикунів» (так співробітники компанії називали «мозковий штурм» — метод стимулювання творчої активності, аналогом якого є «Метод шести капелюхів» розроблений Едвардом де Боно), на якому висувались і обговорювалися (як правило, на підвищених тонах) різні проекти. При цьому пропозиції, внесені Найтом, могли освистываться не менш завзято і голосно, ніж будь-які інші.
Ще однією складовою успіху, згідно творцеві Nike, є довіра до внутрішнього голосу і застосування своїй інтуїції, сміливість у прийнятті радикальних рішень, здатність вийти за встановлені рамки і правила. Бунтарський дух Філа Найта, незважаючи на надмірну різкість і недолік дипломатичності привели його до небувалого успіху.
Найважливішими психологічними якостями Філіпа Найта можна вважати закладені з самого дитинства допитливість і активність. Крім цього, свій внесок у досягнення успіху внесли розвинені в процесі занять спортом цілеспрямованість, сміливість, вміння долати перешкоди.
Тим не менш головними якостями, що визначили життєвий шлях Пилипа Найта, стали його вміння творчо мислити (можливо, результат навчання його на факультеті журналістики університету орегона), а також аналітичний склад розуму, здатність точно аналізувати поточну ситуацію на ринку спортивної продукції і прогнозувати перспективні напрямки виробництва.
