Біографія Володимира Арсеньєва

Дата народження: 10 вересня 1872 року
Дата смерті: 4 вересня 1930 року
Місце народження: Санкт-Петербург

Арсеньєв Володимир Клавдійович – російський мандрівник, який досліджував Далекий Схід. Так само Володимир Арсеньєв відомий як письменник і етнограф та гідрографії.

Володимир з’явився на світ у родині, яка мала десять дітей. Його батько служив на залізниці. В родині хлопчика були зросійщені німці і кріпосні селяни.

Після початкового навчання підліток став юнкером в піхотному училищі Петербурга, де один з викладачів настільки цікаво і натхненно розповідав про Далекому Сході, що молодий чоловік зацікавився географічними дослідженнями. Після завершення навчання було розподіл в Польщу, але Далекий Схід так запав в душу, що Володимир попросив перевести його саме туди.

На новому місці молодий чоловік спочатку влився в Товариство любителів полювання, а через три роки став офіційним членом Товариства вивчення Амурського краю. У своєму першому поході Володимир працював за фахом – військовим топографом.

Але додатково, за власною ініціативою, він займався етнографічними спостереженнями, збирав матеріали про рослинний і тваринний світ, займався основами геології.

Дещо пізніше, в 1906 році, мандрівник звернув свій погляд на Зауссурийский край, і вперше пройшов Сіхоте-Алінь. Згодом він ще 8 разів побував у тих місцях. Були продовжені і роботи з вивчення басейну річки Бикин.

Заручившись підтримкою географічного товариства, Василь відправився на підкорення Північного Примор’я. Разом з ним подорожували ботаніки, за підсумками роботи яких був виданий спільний матеріал, виданий у двох томах.

Володимир написав і власні твори, частина яких була захоплюючими художніми книгами. «Дерсу Узала» став відомим на всю Росію, і книга про нього витримала масу перевипусків.

Займався Володимир і геологорозвідкою. Він проводив ревізію шахт, які видобували вугілля на Далекому Сході. Паралельно він вів наукову роботу, ставши директором краєзнавчого музею в Хабаровську.

Крім роботи за письмовим столом, він продовжував здійснювати експедиції, так у 1917 році він відправився на хребет Быгин-Быгинен, а через рік – на Камчатку. Були і більш тривалі переходи, наприклад, з Радянської Гавані в Хабаровськ. За підсумками була створена книга «Крізь тайгу».

З приходом радянської влади багато чого змінилося, в тому числі і ставлення до дослідника. Незважаючи на величезні зусилля з відновлення флори і фауни краю, на протидію іноземних інвестицій в промисловість, він був визнаний недостатньо лояльним до Радянської влади, на нього неодноразово робилися доноси.

Це не завадило йому стати начальником бюро Уссурійської залізниці, щоб вести розвідку для прокладки нового полотна.

В одній з експедиційних поїздок Володимир прохолов. Звичайна застуда обернулася блискавичним запаленням легенів, від якого мандрівник і помер.

Досягнення Володимира Арсеньєва:

• Зробив масу детальних географічних, етнографічних та біологічних описів.
• Написав 10 книг, частина з них художні.
• Зробив кілька відкриттів у метеорології і гідрографії.

Дати з біографії Володимира Арсеньєва:

• 1872 р. з’явився на світ
• 1895 р. розподілений на службу до Польщі
• 1900 р. вирушив на Далекий Схід
• 1902 р. вирушив у першу експедицію
• 1903 р. вступив до товариства вивчення Амурського краю
• 1906 р. подорож по Зауссурийскому краю
• 1908 р. дослідження Північного Примор’я
• 1909 р. став дійсним членом ИРГО
• 1910 р. став директором краєзнавчого музею в Хабаровську
• 1918 р. поїздка на Камчатку
• 1929 р. став начальником бюро Уссурійської залізниці
• 1930 р. помер

Цікаві факти Володимира Арсеньєва:

• Художня книга про Дерсу Узала була перекладена на 30 мов.
• За дві години до смерті мандрівника оглядав лікар і не знайшов нічого життево-загрозливої.
• Через ліквідацію військового кладовища могила була перенесена на Морське кладовище у Владивостоці.
• Був комісаром у справах малих народів.
• Другу дружину, Маргариту Арсеньєву, змусили обмовити чоловіка. Вона розповіла про нібито мав місце секретній доповіді для Японії. Після цього її розстріляли.
• Рукопис, яку Володимир писав понад 27 років, спочатку зберігалася у його дочки, потім зникла і не знайдена досі.