Біографія Олександра Солженіцина, одного з найвідоміших письменників сталінської епохи, що творили у жанрі соціально-політичної прози, є найяскравішим прикладом нещадного ставлення тоталітарної машини до геніїв. Майбутній лауреат Нобелівської премії в області літератури, народився 11 грудня 1918 року в місті Кисловодську, в селянській родині. Незважаючи на те, що рід Солженицыных не належав до знаті, сім’я вважалася заможною: мати письменника, Таїсія Солженіцина (в дівоцтві Щербак) була дочкою власника однієї з найбагатших економій Кубані. Втім, коли грянула революція, від сімейного багатства Солженицыных нічого не залишилося. У 1918 році не стало батька письменника, Ісаакія Солженіцина: офіцер, який пройшов Першу світову війну, трагічно загинув від випадкової кулі на полюванні.
У 1924 році Солженіцин з матір’ю перебралися в Ростов-на-Дону. З дитинства майбутній письменник виховав у собі ревного християнина. Олександр Ісайович не міг прийняти нав’язувану партією переконання, що релігія – це опіум для народу, тому регулярно ходив до церкви і відмовився поповнювати ряди піонерів. Однак у 1936 році, згнітивши серце, вступив у комсомол, так як представники місцевого осередку справили на нього моральний тиск. Незважаючи на це, активної участі в житті комсомолу Солженіцин ніколи не брав. Його захопили історія і література: ще під час навчання в старшій школі у Олександра Ісайовича виникла ідея епічного роману про революції. Втім, після закінчення школи Солженіцин вступив на фізико-математичний, а не на літературний факультет Ростовського університету: як згодом розповідав один з його друзів, фізмат він вибрав тому, що там викладали самі інтелігентні і освічені фахівці.
Навчання на фізматі давалася Солженіцину легко, він навіть був рекомендований деканатом на посаду аспіранта, однак література була його основним інтересом і покликанням. Під час навчання він активно займався пошуком матеріалу для своїх майбутніх історичних романів. У 1939 письменник вступив на заочне відділення МИФЛИ (Московського інституту історії, філософії і літератури), проте закінчити його не встиг – почалася Друга світова війна…
На фронтах Великої Вітчизняної Солженіцин пройшов шлях від рядового солдата до капітана, був нагороджений Орденом Червоної Зірки. Проте все перекреслила перехоплена особистами листування Солженіцина з одним, в якій він жартівливо говорив про двох вождів пролетаріату, називаючи Сталіна “Паханом”, а Леніна – “Володею”. За подібні фамільярності в 1945 році могли запросто поставити до стінки, однак кавалеру Ордена Червоної Зірки ще “пощастило” – він був засуджений до восьми років таборів. Після місяця виснажливих допитів на Луб’янці Солженіцин був направлений спочатку в Московський виправний табір, пізніше – в підмосковні Рибінськ, Загорська, Марфинск… Пізніше в автобіографічному романі “В колі першому” Солженіцин описує будні в Марфинском исправучреждении, ведучи розповідь від імені свого літературного прототипу – політв’язня Гліба Нержина.
У 1950 році з-за конфлікту з начальством Марфинской в’язниці був переведений в Степлаг – табір для політв’язнів неподалік від Экибастуза (республіка Казахстан). Там він пробув до лютого 1953 року, до початку хрущовської “відлиги”, коли багато політв’язні отримали дострокове звільнення. Незадовго до звільнення, в кінці 1952 року Солженіцин переніс операцію з видалення ракової пухлини, що вона пройшла успішно в умовах тюремного лазарету, було майже дивом. Через рік недолікована хвороба нагадає про себе і вже на волі письменник перенесе ще одну операцію, яка остаточно позбавить його від смертельної хвороби. Враження про лікування Солженіцин згодом викладе в повісті “Раковий корпус”.
Після звільнення письменник три роки жив, як навічно засланець, в крихітному містечку Берлик Джамбульської області Казахстану. У 1957 році остаточно реабілітований, як політичний в’язень. Після реабілітації оселився в селі Мильцево Володимирській області.
У 1961 році розповідь Солженіцина “Один день Івана Денисовича” публікується на сторінках журналу “Новий світ”. Він викликав великий резонанс як в читацьких, так і письменницьких колах. У грудні 1962 року Солженіцин стає членом Спілки письменників СРСР. До 1968 пишуться найбільш вагомі роботи Солженіцина – “Архіпелаг ГУЛАГ”, “У колі першому”, “Раковий корпус”, “Матрьонін двір”, публікуються десятки оповідань і нарисів. Однак після закінчення хрущовського періоду над письменником зависає молот цензури. Солженіцину відмовляють у публікації “Ракового корпусу” і “В колі першому”, “Архіпелаг ГУЛАГ” стає твором нон-грата ще до свого закінчення. Зрозумівши, що в рідній державі його твори ніколи не побачать світло, Солженіцин висилає рукопису “Ракового корпусу” і “В колі першому” в Париж. Там вони видаються і викликають фурор серед російської осередку емігрантів. Парадокс: коли в СРСР Солженіцин вважався шкідником комунізму”, за кордоном йому присудили Нобелівську премію з літератури. У 1973 році в Парижі виходить перший том “Архіпелагу ГУЛАГ”, а в 1974 році письменника депортують з СРСР у ФРН і позбавляють радянського громадянства.
Проживши два роки в Європі, Солженіцин з родиною емігрував до США, де плідно працює над написанням нових творів. Головним літературною працею Солженіцина кінця 70-х – кінця 80-х стає роман-епопея “Червоне колесо”.
У 1994 році, після розпаду СРСР, Солженіцин повертається в Росію (громадянство йому повернули ще в 1991 році). Літній письменник активно включається у громадсько-політичне життя країни, виступає з критикою влади в ЗМІ, веде цикл телепередач “Зустрічі з Солженіциним”.
Помер Олександр Ісаєвич Солженіцин 3 серпня 2008 року. Попрощатися з письменником прийшли багато представників політичної еліти Росії.
Ключові твори
- “Матрьонін двір”, розповідь – 1959.
- “Один день Івана Денисовича”, розповідь – 1961 .
- “Архіпелаг ГУЛАГ”, роман-епопея – закінчена в 1968.
- “Раковий корпус”, роман – 1963-1966.
- “Розповіді і крохотки” – збірка оповідань, писавшихся з 1958 по 1966 і з 1993 по 1999 року.
- “Червоне колесо”, роман-епопея – закінчено в 1993.
Важливі дати біографії Солженіцина
- 11 грудня 1918 року – народження А. В. Солженіцина.
- 1936 – надходження в Ростовський університет.
- жовтень 1941 – мобілізація в армію.
- лютий 1945 – арешт.
- 1945-1953 – перебування в таборах Рибінська, Марфина, Экибастуза.
- лютий 1953 – звільнення без реабілітації.
- лютий 1957 – остаточна реабілітація.
- 1962 – публікація оповідання “Один день Івана Денисовича”.
- 1968 – публікація романів “Раковий корпус” та “У колі першому” за кордоном.
- 1970 – присудження Солженіцину Нобелівської премії в області літератури.
- 1974 – депортація письменника в ФРН.
- 1976 – еміграція в США.
- 1978-1988 – видання 18-томного зібрання творів Солженіцина в Парижі.
- 1989 – перша публікація окремих глав “Архіпелагу ГУЛАГ” в СРСР.
- 1994 – повернення Солженіцина в Росії.
- 1997 – обрання Солженіцина членом АН Росії.
- 2007 – нагородження Солженіцина Державною премією РФ
- 3 серпня 2008 – смерть від серцевої недостатності.
Цікаві факти з життя Солженіцина
- Перша дружина Олександра Ісайовича, Наталія Решетовская, розлучилася з ним заочно в 1948 році, коли письменник перебував у таборі. Після звільнення Солженіцина Решетовская повернулася до нього, проте в 1968 році Олександр Ісаєвич сам зажадав розлучення, щоб одружитися на іншій Наталі – Світловій.
- Оповідання “Один день Івана Денисовича”, що приніс Солженіцину популярність, міг би ніколи не побачити світ, якби не інший відомий радянський письменник – Олександр Твардовський, головний редактор журналу “Новий світ”. Солженіцин послав Твардовскому рукопис оповідання, і той був захоплений його тематикою і стилем. Твардовський поклопотався за твір перед членами Політбюро і “Один день Івана Денисовича” з’явився на сторінках “Нового світу”.
- У 1998 році Солженіцин публічно відмовився від вищої урядової нагороди РФ – Ордена Святого Андрія Первозванного, пояснивши своє рішення так: “Не можу прийняти нагороду з рук тих, хто довів країну до стану загибелі”.
- У 2006 році в інтерв’ю “Московським новинам” Солженіцин висловив припущення, що інтеграція НАТО на країни Східної Європи є прямим доказом того, що альянс зазіхає на суверенітет Росії.