Біографія Микити Бічуріна – біографія Бічуріна Н.Я. – фото, відео

Біографія Микити Бічуріна

Дата народження: 29 серпня 1777 року
Місце народження: Казанська губернія, Росія
Дата смерті: 11 травня 1853 року
Місце смерті: Санкт-Петербург, Росія

Микита Якович Бичурин – російський китаєзнавець.

Микита Бичурин (Иакинф) був народжений 29 серпня 1777 року в селі Акулево Казанської губернії. Його батько був дияконом.
У 1779 році батько отримує сан священика і з родиною переїжджає в село Бичурино.

У 1785 році за наказом архієпископа казанського про зарахування дітей духовенства в духовну семінарію. Микита вступив до Казанської семінарії, а потім навчався в училищі нотного співу в Свияжске.

У Казанської семінарії Микита навчався 14 років, там же він отримав своє прізвище – за назвою села, де він жив. Він вважався одним з кращих учнів, і навіть був відзначений архієпископом і відвідував Олександро-Невську академію.

Бичурин 4 знав мови, а 7 грудня 1795 року виступив зі своїм першим віршем.

У 1799 році закінчив навчання, відмовився від служіння священика і був призначений вчителем латинської та російської мов.

29 травня 1800 року він попросився в ченці, і вже через місяць був прийнятий в постриг під ім’ям Иакинф. Його призначили соборним ієромонахом Олександро-Невської лаври в Санкт-Петербурзі, і за гарну успішність вже через роки він став керувати цілим Казанським монастирем.

Ще через рік його призначили настоятелем монастиря в Іркутську і паралельно з цим ректором духовної семінарії.
У 1803 році розгорівся скандал – з’ясувалося, що Иакинф таємно живе разом з дворовою дівкою, видаючи її за послушника. Дівчину вигнали, а Іакінфа відсторонили від обов’язків. У 1806 році його відправили у заслання до Тобольська.

Перебуваючи на засланні, він захопився Китаєм, і його відправили в Пекін разом з Російською духовною місією. У 1807 році покарання з нього було знято, і він висунувся в Іркутськ. Там він отримав гроші і інструкції. Вже у вересні місія рушила в Китай.

З перших днів поїздки і до кінця Иакинф вів щоденник. На жаль.його оригінал було втрачено, і лише невелика частина була опублікована.

У січні 1808 році місія виїхала в Китай.

У Китаї Иакинф вивчає китайську і випускає всі необхідні документи на нього. Всі інші члени місії не були готові до неї – вели себе не так, як належить і постійно ганьбили себе. Також все не було гладко з фінансами довелося продавати майно церкви і виживати.

За час перебування в Китаї Иакинф вивчив китайську і маньчжурський.

У 1810 році почав створювати китайсько-російський словник, і через 10 років був закінчений. У 1816 році з-за безлічі роботи опереводам попросив Синод залишити його в Китаї ще на 10 років, але отримав відмову. У підсумку він пробув у Китаї до 1821 року.

А в 1819 році видав першу публікацію про повстання однієї з пекінських сект.

У 1822 році прибув до Санкт-Петербурга, і там був відданий суду за неналежну поведінку в Китаї.

Результатом суду в 1823 році стала посилання в Соловецький монастир і позбавлення всіх санів. У серпні його туди відправили, але за час до суду Иакинф встиг опублікувати кілька статей про Китаї.

У перший рік посилання -1824-Иакинф відправляє лист в Санкт-Петербург високопоставленому особі, цим листом зацікавився Рум’янцевський гурток – який забезпечував місію в Китаї і зустрівся з Иакинфом.

У 1825 році була опублікована стаття Іакінфа в журналі Північний архів. Його цінність зауважив міністр закордонних справ Нессельроде і клопотав перед Миколою I про повернення Іакінфа із заслання. Цар задовольнив прохання, і 1 листопада 1826 посилання Іакінфа закінчилася.

Иакинф був відновлений ченцем Олександро-Невської лаври, але зарплату отримував від Міністерства закордонних справ.

Монахом він був формально, а сам вів світський спосіб життя – захоплювався літературою, відвідував різні гуртки.
В період з 1827 по 1834 роки випустив 10 монограм, дав характеристику Китаю.

29 квітня 1826 року вийшла його перша книга «Опис Тибету», а в 1829 році вона була переведена на французьку. У 1828 видав двотомну книгу «Записки про Монголії» з картою.

У грудні 1828 року Иакинф став членом-кореспондентом Академії наук по розряду літератури та старожитностей Сходу.
У травні 1829 року знайомиться з Гумбольдтом, який рекомендує його французьким синологам, і Иакинф в 1831 році отримує членство в Паризькому Азіатському суспільстві.

У 1830-1832 роки здійснив ще 2 подорожі в Забайкаллі, під час яких хотів вийти з чернецтва, але йому не дозволили.

Після повернення в Петербург в 1833 році знайомиться з британським мандрівником Борроу і допомагає тому перекласти Біблію на маньчжурський мову. У 1835 році його призначають учителем китайської мови в Сибіру, де він пробув 2 роки. Потім рік він поправляв здоров’я, і лише в 1838 році повернувся в Петербург.

Там він знову випускає свої замітки і книги.

У 1839 році отримав Демидівську премію за граматику китайської мови.

Його останнім великим трудом стало Збори відомостей про народи, що мешкали в Азії в стародавні часи, яку закінчив писати в 1847 році.

У 1852 році його здоров’я почало різко погіршуватися, а 11 травня 1853 року він помер.

Досягнення Микити Бічуріна:

• Перший російський учений, яка систематизувала народи Азії та Сходу
• Створив китайсько-російський словник і переклав безліч китайських праць (17 томів перекладів було в наймасштабнішому його перекладі)
• Їм написано безліч книг і заміток про Китаї

Дати з біографії Микити Бічуріна:

29 серпня 1777 року – народився в Казанської губернії
1785-1799 роки – навчання в Казанської духовної семінарії
1800 рік – постриг у ченці
1808-1821 роки – місія в Китаї
1823-1826 роки – заслання в Соловецькому монастирі
11 травня 1853 року – помер

Цікаві факти Микити Бічуріна:

• Його накопичена за час перебування в Китаї бібліотека важила 6.5 тонн
• Був знайомий з Пушкіним, Одоевским, Криловим, а також декабристами
• Любив театр і оперу
• З прохолодою ставилася до монашого життя
• Його ім’я згадується в 4 художніх книгах
• В Чебоксарах йому встановлено 2 пам’ятки, а також є 2 музею

print

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь