С. Т. Аксаков – це видатний російський прозаїк, публіцист, філософ, мемуарист. Він народився на Уралі, в Уфі в дворянській сім’ї, яка належала до старовинного роду. Маєток Аксакових називалося Ново-Аксаково, а батько хлопчика перебував на державній службі в якості прокурора. Мати – домогосподарка. У родині здавна культивувалася гарну освіту та виховання дітей. Тому Сергій відразу ж був занурений в атмосферу інтелігентності та інтелектуальної праці.
В отроцтві С. Т. Аксаков навчався в уфинской місцевої чоловічої гімназії, а потім поступив в Казанський університет, де провчився порівняно недовго. Саме тут він виявляє блискучі знання з гуманітарних дисциплін і серйозно захоплюється літературою, мистецтвом, театром, віршуванням. У цей же період з’явилися його перші ліричні досліди. У ці ж роки його також чекає театральний дебют на університетській сцені.
Але Аксаков не закінчив повний курс університету. Він змушений був перебратися до Петербурга, де вступив на службу до Комісії по складанню законів в якості перекладача. Іноземні мови він знав добре. Але цей рід діяльності також його не зводив. Його продовжувало тягнути в світ літератури. У цій сфері Аксаков поступово обзавівся численними знайомствами: почалися походи по літературних салонах, гуртків, об’єднань за інтересами.
З настанням 1816 року Аксаков вирішив одружитися. Його обраницею стала О. Заплатина, з якою він оселився в родовому маєтку Ново-Аксаково. За роки щасливого шлюбу, заснованого виключно на любові і взаємоповазі, у Аксакових народилося десятеро дітей. Батьки приділяли багато уваги їх вихованню і навчанню – втім, як колись багато уваги приділялося самому Аксакову в дитинстві. Сімейні цінності стояли для нього мало не на першому місці.
Через десять років після весілля Аксаковы переїхали в Москву. Тут Сергій Тимофійович працював в якості цензора, потім служив у Костянтинівському межевом училище інспектором. Там же він незабаром став директором.
Приділяючи все більше вільного часу літературі, Аксаков написав нарис «Буран» в 1834 році. Саме цей твір дало «поштовх» до інших більш проблемним і особистим творів автора. Про Аксакове заговорили як про письменника-автобиографисте згодом. Також його твори пройняті природоведческими передумовами, написані цікавим, зрозумілим мовою. Аксаков також впритул співпрацював з товстими критичними журналами, активно публікував у них свої статті з приводу творів А. С. Пушкіна. Н.В. Гоголя та інших знаменитих сучасників.
Пізніше будинок Аксакових в маєтку Абрамцево під Москвою став центром російської культурної, літературної та філософської думки. Там збиралися знамениті люди, обговорювали нагальні державні проблеми.
Великий успіх мала твір Аксакова “Записки про уженье риби”, а також “Записки рушничного мисливця”, де письменник талановито поетизував російську природу і вказав на її неповторність.
В кінці життя здоров’я Аксакова погіршився. Він почав сліпнути. Йому стало важко писати і взагалі вести активне громадське життя. Автобіографічність притаманна більшою мірою його пізнім творам, таким як “Сімейна хроніка” і “Дитячі роки Багрова-онука”, складені на основі дитячих спогадів і сімейних традицій самого автора.
Як мемуарист Аксаков проявив себе в останні роки життя – у 1858 – 1859 рр. Це знамениті “Літературні і театральні спогади” і “Зустрічі з мартинистами”.
С. Т. Аксаков пішов з життя 30 квітня 1859 р., похований у Москві.
Біографія для дітей 4 клас
Біографія по датах і цікаві факти