Застрявання в психології


Застрявання в психологіїСлово «застряг» в російській мові має негативний відтінок. Застрягти можна не тільки фізично (в лісі, на болоті, в заметі), але й психологічно: «застрягти в інтересах, у віці». Цей термін придумав ще Фрейд. Що ж це таке і як з цим бути?

Як вважав Фрейд, і що тепер стало одним з постулатів загальної психології, застрявання на якійсь певній фазі становлення психіки призводить у подальшому до виникнення негативних явищ: неврозів і комплексів.

Відповідно до теорії Фрейда, дитина фіксується на одній зі стадій розвитку, пов’язаної із задоволенням. Психотравма, що трапилася в цей період, накладає сильний відбиток на особистість:

  • застрявання на оральній фазі буде сприяти тому, що в дорослому віці він буде чекати підтримки і схвалення оточуючих;
  • на анальній фазі — швидше призведе до перфекціонізму або підвищеної імпульсивності;
  • на фалічної стадії — призведе, відповідно до теорії Фрейда, до підвищеної уваги до свого тіла, що виражається часто в зухвалій манері одягатися. Жінки будуть при цьому прагнути до зваблюванню всіх оточуючих без розбору, а чоловіки доводити свою спроможність перемогами в ліжку.

Сьогодні теорії Фрейда трактуються дуже широко. Однак на прийомі у психолога пацієнти часто розповідають про себе щось таке, що змушує повірити в психоаналіз.

Приклад з практики психолога

Ігорю 28 років, він поскаржився психолога, що весь час свариться з дружиною. Причина сварки полягала в тому, що, на думку Ігоря, дружина неправильно виховувала дочку і занадто багато їй дозволяла. Під час занять з психологом Ігор пригадав, що в дитинстві його батьки не дозволяли йому займатися приємними заняттями, так як вважали їх шкідливими. Йому навіть не дозволяли тримати іграшки, які давали іншим дітям. В результаті занять Ігор усвідомив, що намагається позбавити свою дочку радощів життя так само, як намагалися позбавити його цього батьки. Ігор змінив тактику поведінки і перестав сваритися з дружиною.

Застрявання як вид акцентуації особистості

Теорія акцентуації — це визначення в характері людини слабких місць. Карл Леонгард, знаменитий німецький психіатр, вважав, що акцентуації притаманні великій кількості людей і при певних обставинах можуть призвести до нервових зривів на «повторюваної» грунті (наприклад, людина починає хвилюватися під час іспиту, при спілкуванні з чиновниками). Акцентуированная особистість виявляється за допомогою спеціальних тестів.

Однак акцентуйований характер сам по собі не означає патології. Відмінності однієї від іншої сформульовані в роботах Юлія Гіппенрейтер:

  • Акцентуированность проявляється не постійно, а тільки в особливих умовах (наприклад, в школі, в лікарні);
  • Не призводить до соціальної дезадаптації, або ж вона буває нетривалою. При цьому приводом для конфліктів або зривів стає не весь спектр проблем і труднощів (наприклад, людина сперечається тільки з продавцями в магазині або влаштовує скандали тільки в присутності сім’ї);
  • Проявляючись особливо гостро в підлітковому віці, згодом акцентуації згладжуються (наприклад, в дитинстві підліток б’ється, а потім, у дорослому віці, стає хорошим тренером з боксу).

Якщо знати такі слабкі місця характеру, можна уникати занадто важких навантажень і труднощів скрізь: на роботі, в сім’ї.

Приклад з практики психолога

Ганні 25 років. Вона часто свариться з колегами і з цього приводу звернулася до психолога. Спеціаліст розпитав її про дитинство. З’ясувалося, що мати Анни завжди змушувала доньку підтримувати суворий порядок в кімнаті. В результаті Анна стала дуже педантичною, і її дуже дратують люди, які не строго дотримуються відведений порядок. Разом з психологом Ганна виконала вправи, які звільнили її від необхідності постійно контролювати порядок на чужих робочих місцях. В результаті її відносини з колегами покращилися.

Застряючий тип акцентуації

Людина з застревающим типом акцентуації не може забути образи і постійно намагається звести рахунки зі своїми «кривдниками». Він незговірливий у побуті та у професійній діяльності, причому, конфлікти розв’язує сам. До позитивних рис «застряє» характеру можна віднести підвищену спрагу справедливості, принциповість і стійкі переконання (це добре для професій «юрист», «адвокат»). Відразливими рисами є підозрілість, образливість, конфліктність.

Взагалі, підозрілість — домінуюча риса, що визначає «застряє» характер. Заснована підозрілість на страху: обману, приниження, втрати. Коли застряють особистості переживають образу або інше сильне почуття, вони не втрачають з часом гостроти відчуттів: відчуття ущербності може навіть посилюватися, їх почуття «болісно б’ють в душу». Злопам’ятність при цьому пояснюється не злим наміром, а стійкістю переживань, їх малою здатністю до руху.

Прояв у сучасних реаліях

Застрявання в психологіїХарактерна особливість застрягли людей — особлива, у своїх крайніх проявах — доходить до патології, стійкість певних емоцій і афектів. Події, що викликали негативні емоції, давно минув, але самі емоції зберігаються у такої людини дуже довго. Якщо раптом виявилося, що в чомусь сталося ущемлення інтересів таких особистостей — цього вони не забудуть ніколи. Тому їх часто називають мстивими і злопамятными.

Зазвичай такі люди дуже легко ображаються, їх неважко зачепити. Стійкість афектів призводить до надмірного розвитку честолюбства і самовпевненості. Часто їх цілком поглинають думки, пов’язані з «поганим ставленням» до них, «непорядністю» оточуючих, іноді приводячи до утворення «надцінних ідей».

Так, наприклад, людину може переслідувати думка про те, що дружина йому зраджує. При цьому фактів зради у нього немає, але на підозри він не скупиться. Однак не все так погано: роль, яка імпонує таким людям — це роль борця за справедливість. Честолюбство цілком може стати позитивним моментом, тією рушійною силою, яка веде до трудовим і творчим успіхам.

Незважаючи на те, що застряють особистості не здатні відвернутися від своїх негативних емоцій, вони відрізняються високою працездатністю і часто виявляються успішними, наприклад, у юридичній сфері.

Патологічна адаптація до травмі

Термін «застрявання» часто використовується при роботі з посттравматичним синдромом. Посттравматичний стрес — це природна реакція на шокову травму, як правило, пов’язану із загрозою власного життя або життя значущих людей. Пережити такий стрес дуже непросто: організм включає механізми захисту, і нерідко трапляється так, що реакція на стрес затягується, і виникає посттравматичний стрес (іноді зване «афганським» або «чеченським» синдромом) — виникає після травми стресовий розлад, що триває іноді не один рік. Таку «неправильну» адаптацію до шокової травми також прийнято називати застряванням.

Що відбувається при такому стані? Розвивається постійна тривога, хронічна втома, пригніченість, хвороби. Мислення людини не може вийти із замкнутого кола, перебираючи раз за разом стресові події, нереалізовані очікування. При такому «застряванні» у людини порушений контакт з реальністю, він не може мислити адекватно, а контактує лише з травмою, зі своїми переживаннями. І способу самому впоратися з такою ситуацією, вибратися, поглянути на неї з боку, у людини просто немає. Такий стан починає з часом сприйматися як природне і звичне, людина вважає його нормальним. Якщо при цьому він залишається без допомоги лікарів, стан посилюється настільки, що виникають психіатричні захворювання і серйозне погіршення якості життя. Для виходу з цього стану медицина катастроф і психотерапія пропонують спеціальні плани терапії, що включають в себе розбір захисних механізмів, що призводять до деструкції, напрацювання ресурсів, роботу з психосоматикой.

Приклад з практики психолога

До психолога звернувся Сергій. Йому 29 років. Він поскаржився на надмірну дратівливість. Психолог став розпитувати його. З’ясувалося, що в 10 років Сергій потрапив в аварію: їхав в маршрутці, яка зіткнулася з сміттєвозом. Потім Сергій дізнався, що водій вантажівки був нетверезий. Це обставина досі обурює його: на його думку, люди постійно допускають злочинну недбалість, і Сергій намагається з нею боротися. Разом з психологом вони виробили план більш спокійного життя, яка не вимагає постійного напруження і боротьби з «ворогами». Сергію стало легше.

Подолай криза

Розглянутий термін широко використовують у своїх статтях і лекціях популярний сімейний психолог Павло Зыгмантович. Під цим терміном розуміється ситуація, при якій людина стикається з кризою і не може його подолати. Відбувається «застрявання», зупинка психологічного розвитку людини в тому психологічному віці, в якому сталася криза, не дозволяючи йому розвиватися далі.

Не можна сказати, що такий стан сталося назавжди: нерідко буває, що поточні події або такі кризи випихають людини з застрягання, і він, можливо, і проти своєї волі, змушений рухатися вперед. Але поточні ситуації повинні бути при цьому суворими, аж до екстремальних, наприклад, стихійні лиха, воєнні дії тощо. «Застрявання» при цьому може бути багато, кожна криза провокує у людини окреме явище. Однак треба враховувати й те, що саме поняття росту і розвитку людини це передбачає проходження низки криз, так що такі «застрягання» неминучі.

Залипання і труднощі із переключенням уваги

Ще одна поширена трактування терміна в популярній практичної психології. Застрявання — це проблеми з внутрішнім монологом: психологічний стан, при якому в голові прокручуються тривожні ситуації, оцінки ризиків, наслідків, суперечки із самим собою і неможливість прийняти остаточне рішення.

Чи то ж застрявання, але що стосується якоїсь події, вже сталося, при цьому прокручування думок про те, що рішення прийнято невірно, і як було б добре, якщо б воно було іншим. Такі стани сильно вимотують і знижують активність, тому оцінюються як негативні.

Існують дієві психологічні прийоми, що допомагають впоратися з застряванням. Якщо в голові прокручується вже трапилося подія, рішень по якому вже не треба, достатньо запланувати собі певний час на таке переживання, відзначивши його на календарі. Тобто, буквально так: сьогодні з 22:30 до 23:00 я переживаю з приводу свого невдалого співбесіди. Як правило, коли приходить «година ікс», переживати вже не дуже й хочеться.

Якщо ж «застрявання» стосується вибору, який потрібно зробити прямо зараз, тобто техніка, практикується ще японськими самураями: якщо рішення не може бути прийнято за 7 вдихів, значить самурай до нього не готовий. Так що, вважаємо до семи, і… або вирішуємо, або відставляємо вибір у бік.

З точки зору розуміння світу

Ще одну трактування можна знайти у Річарда Бендлера, американського психолога, одного із засновників НЛП. На його думку, існує застрявання на певному способі розуміння світу, коли інші способи виявляються недоступні з якихось причин. Це явище — основна причина таких хворобливих станів, як:

  • підвищена серйозність;
  • впевненість у власній правоті;
  • усвідомлення власної важливості.

Якщо що-то набуває занадто велику важливість, все інше цю важливість втрачає, і, тим самим, важливість є способом виправдати будь-яку свою поведінку і якість. Тому з почуттям своєї правоти доводиться іноді і боротися.

Як боротися з застряванням

Людям, які постійно психологічно «застряють», психологи рекомендують наступні речі:

  • Постійно спілкуйтеся з новими людьми: розпитуйте їх якомога більше про їх життя. Порівнюйте їх поведінку зі своїм.
  • Спілкуйтеся з дітьми. Це дасть вам можливість навчитися неупередженого погляду на світ.
  • Закохуйтеся або просто дозволяйте собі відчувати емоції. Це буде вас розкріпачувати і дасть вам можливість, як кажуть психологи, «вентилювати» свої почуття.
  • Побільше читайте і усваивайте нову інформацію. Це дозволить вашому мозку постійно вправлятися.
  • Займайтеся фізкультурою. Гнучке тіло дозволяє робити гнучким мислення.
  • Намагайтеся мислити позитивно і знаходити виправдання вчинків людей.
  • Приклад з практики психолога

    Євген працює вчителем в школі. Йому 39 років. Він став помічати за собою, що став більш злопам’ятним, постійно прокручує в голові те, що сказав йому завуч. На консультаціях з психологом Євген зізнався, що мало відпочиває, так як йому доводиться багато працювати: його мета — виграти конкурс серед вчителів. Разом з психологом він зрозумів, що втома якраз і призвела до застрягання в житті. Нові установки дозволили йому відмовитися від надмірних цілей.

    Автор: Родіон Чепалов (практичний психолог, коуч)

    Соц закладки
    Соц закладки
    Добавить комментарий