На цій картині А. Р. Венеціанов зобразив селянська праця в спекотний день. Полотно передає глядачеві якийсь спокій і умиротворення. Саме ці почуття виникають у людини в спекотний і спекотливий день, коли немає вітру, і природа ніби завмерла в очікуванні нічної прохолоди. Незважаючи на нестерпну спеку, селянам доводиться працювати в полі, адже жито вже готова до збирання, а інакше, якщо вчасно її не прибрати, то можна залишитися без врожаю.
Земля нагріта сонячними променями, а в небі тихенько, нікуди не кваплячись, пливуть білі хмари. Одна з селянок присіла відпочити і погодувати дитину. Малюка не з ким було залишити і тому довелося взяти з собою в поле навіть у таку спеку. Дитина зголоднів, і мати взяла його на руки, щоб погодувати.
При погляді на картину в першу чергу в очі кидається саме ця селянка в червоному сарафані. Колір одягу виділяє її на тлі золотистої жита. Тільки потім помічаєш, що поруч з нею і в полі є ще селяни. Вони працюють не покладаючи рук, щоб вчасно зібрати врожай.
Художник зобразив людську працю в єднанні з природою. У спекотний полудень важко що-небудь робити, а селянам доводиться працювати, незважаючи на нестерпну спеку. Навіть вітру немає, наче природа перевіряє селян на витривалість і стійкість духу. У глядачів ця картина викликає спокій і умиротворення.